Павло Андріянович Дегтярьов - відомий український критик, літературознавець, перекладач. Народився 16 березня 1914 року в селі Миколаївка (тепер Червоноармійське Друге) Харківської області в бідній селянській родині. П'ятнадцятилітнім хлопчиськом почав трудове життя. Працював робітником на Харківському тракторному заводі. Без відриву від виробництва закінчив курси підготовки до вступу в вуз. 1939 року закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Уже в студентські роки пробує сили в критиці. Виношувалося багато задумів. Але їх обірвала війна.
З перших днів війни П. Дегтярьов у діючій армії. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, 4-му Українському фронтах. Проявив відвагу й хоробрість. Взяв у полон гітлерівця. Був нагороджений орденом Червоної зірки, медалями.
1946 року, після демобілізації з армії, переїжджає в Крим. Сімферополь став містом його постійного мешкання. Працював головним редактором Кримського радіокомітету, начальником обласного відділу у справах мистецтв, головним редактором Кримвидаву. З 1954 року і до кінця життя був постійним кореспондентом республіканської газети "Літературна Україна" по Кримській області.
Творчий доробок письменника значний. Кілька сотень статей, критичних оглядів, літературних есе, портретів. 1965 року вийшла в світ книжка "Біля літературної карти Криму" (у співавторстві з Р. Вулем), до якої увійшли 46 літературно-критичних нарисів про українських та російських письменників, творчість яких пов'язана з Кримом. Про кого б П. Дегтярьов не писав, він завжди зберігав особливості власного стилю. Тяжіння до фактологічного багатства, аргументованості думки при розкритті теми поєднується в нього з лірично-інтимізованою тональністю.
Як продовження літературної карти Криму є кілька збірників, упорядкованих П. Дегтярьовим. Це двотомник "Слово про сонячну землю" (Крим в українській і російській літературі), "Сто віршів про Крим" (сто віршів ста поетів), "Місто двадцяти п'яти віків" (до відзначення двох з половиною тисяч років Феодосії). У збірці "Роки боротьби і перемог" вміщено статтю П. Дегтярьова "На поклик часу", де вперше зроблено спробу дослідити літературний процес у Криму в повоєнний час.
П. Дегтярьов збагатив літературне краєзнавство, часто виступаючи як "першопрохідник", літературний слідопит. Він дослідив життя і творчість призабутого поета Кесаря Олександровича Білиловського, який певний час жив у Криму і похоронений у Сімферополі. Наслідком копіткої праці П. Дегтярьова вийшла збірка поезій К. Білиловського "В чарах кохання" (К., 1981).
Колись Іван Франко говорив про перекладачів, як про будівників "золотих мостів між народами". Свій скромний внесок у цю велику справу вклав і П. Дегтярьов. Перекладав він українських письменників російською мовою, а російських - українською. На рахунку П. Дегтярьова-перекладача більше десяти книг великої прози. Тут і класичні повісті І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", твори славетного "сонцепоклонника" М. Коцюбинського, неповторного у відтворенні дитячої душі, лірично-замріяного і усміхненого Степана Васильченка, і роман Василя Кучера "Чорноморці" про овіяні славою дні героїчної оборони Одеси та Севастополя, і широковідомий роман Андрія Головка "Бур'ян". З російської літератури П. Дегтярьов переклав українською мовою повість П. Бляхіна "Червоні бісенята", Ю. Томіна "Повість про Атлантиду" п'єси А. Мілявського "Тінь над провулком", "Історія хвороби". Багато сил віддав Павло Андріянович вихованню літературної молоді. Пішов письменник із життя 22 квітня 1990 року.