Кримська війна 1853—1856 рр., коли війська Франції, Англії і Туреччини об'єдналися у боротьбі проти Росії, була спільним випробуванням для російського і українського народів. Однак донедавна вважалося, що героїчна 349-денна севастопольська оборона засвідчила міцність духу й військову майстерність солдата-росіянина. Тим часом уродженці України, яка входила тоді до складу Росії, брали в ній таку ж участь, як і призвані Ярославської, Курської, Московської та інших великоросійських губерній. У нічних вилазках проявили себе чорноморські пластуни — нащадки запорозьких козаків. Очевидці відзначали їхню винахідливість і незворушність у ситуації, схожій на справжнє пекло, яким ставав Севастополь під час артилерійських бомбардувань 1. Серед прізвищ солдатів і матросів, які відзначилися в боях, трапляється немало українських. Так, відомо, що лейтенанта Н. А. Бірюльова прикрив собою від ворожих куль матрос Гнат Шевченко*. Поряд з уродженцем Кам'янець-Подільської губернії матросом Кішкою відзначилися матроси Демченко, Кузьменко та ін. Діти матросів, у тому числі Коля Пищенко (10 років), Максим Рибальченко (12 років), брали участь у бойових діях і були удостоєні медалей за хоробрість2.

У центрі Севастополя біля музею Чорноморського флоту на стіні храму св. архістратига Михаїла, що був гарнізонною церквою в дні оборони, встановлено мармурові плити. На них перелічено воїнські частини гарнізону, які обороняли Севастополь, у тому числі Галицький, Чернігівський, Полтавський, Український, Подільський, Житомирський та інші полки. У їх формуванні брало участь і місцеве населення. Багато жителів України, зокрема й українців, вступило в ополчення. Наприклад, Полтавська губернія виставила 9,5 тис. чол.3

Багато українців служило у складі флотських екіпажів. У списках поранених, які публікував офіційний журнал морського відомства «Морской сборник», перелічено прізвища матросів із зазначенням губерній, з яких їх призвано. До початку 1855 р. серед поранених виявилося 64 чол. з Воронезької губернії, 11—Орловської, 1—Курської, З—Тамбовської, 2—Тульської і 133 чол.—з Херсонської губернії. Так, серед матросів, призваних з Олександрійського повіту Херсонської, губернії, названо П. Клименка із с. Байдаківки, якому ядром відірвало ліву ногу, І. Мойсеєнка — із с. Секретарівки, пораненого в праву ногу, О. Глущенка з Перетинців, якому осколок бомби влучив у ліве стегно, К. Шевченка — з Калачні, якому після поранення ампутували руку, Г. Шевченка — із Скоянки, пораненого в плече, та ін. З 87 матросів, набраних в Олександрійському повіті, 46 чол. мали українські прізвища 4.

Україна стала найближчим тилом армії, яка діяла в Криму. Звідси йшли продовольство, фураж, обмундирування, значні суми пожертвувань (так, лише у Волинській губернії до лютого 1855 р. зібрали 113 тис. крб.). Тисячі підвід було взято у селян для доставки вантажів. Луганський ливарний завод, як найближчий до театру воєнних дій, працював цілодобово і поставив для Севастополя 400 тис. снарядів. Шосткинський завод у 1855 р. давав 43% продукції всіх порохових заводів Росії5. Для заготівлі сіна, яке в першій половині XIX ст. відігравало для рухомого складу армії ту ж роль, що сьогодні бензин, прибули косарі з Полтавської губернії6. Після битв під Альмою і Балаклавою наприкінці жовтня 1854 р. 1500 поранених було евакуйовано до Мелітопольського повіту, та й згодом тисячі хворих воїнів лікувалися в українських містах і селах7. Для подання допомоги пораненим наприкінці листопада 1854 р. до Севастополя виїхало 13 киянок (до того часу в Хрестовоздвиженську общину сестер милосердя було прийнято 54 жінки з Петербурга і 4 — з Москви) 8.

Війна стимулювала антикріпосницькі виступи селян. Вони мали місце в 16 російських губерніях (Воронезькій, Саратовській, Рязанській та ін.). Тягар Кримської війни (підводна й постійна повинності, обов'язок постачати дрова та сіно, рекрутські набори) особливо ліг на плечі українських селян. Тому й боротьба за визволення значного розмаху досягла в Україні, зокрема на Київщині й Чернігівщині. Особливістю селянського руху тут став самозапис у козаки, що, на думку самих селян, звільняло їх від кріпосної залежності (очевидно, жила ще в народі пам'ять про реєстрове козацтво XVII і XVIII ст.). Навесні 1855 р. десятки тисяч кріпаків Київської губернії відмовилися працювати на панів, оголосивши себе вільними козаками. «Київська козаччина» охопила близько 500 сіл у дев'яти повітах (з 12). її було придушено внаслідок кривавої сутички селян з царськими військами. У 1856 р. «в Таврію за волею» вирушили тисячі селян з Орловської, Курської, Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній. Цю спробу самочинного переселення в Крим було припинено тільки великими військовими силами 9. Поразка у війні і спільна боротьба російських та українських селяй змусила імператора Олександра II вже навесні   1856  р,  визнати   необхідність  скасування  кріпацтва «згори».

Таким чином, спільна слава російського і українського народів, якою вони себе вкрили під час героїчної оборони Севастополя у 1854—1855 рр., є складовою частиною національного духу, що у свою чергу створює основу культури. Визвольна боротьба українських і російських селян привела до.скасування кріпосного права в 1861 р., тобто сприяла зміні соціально-економічного ладу країни й розвитку обох народів. Кримська війна поклала початок формуванню дієздатної громадської думки. Одним з підсумків війни стало також зростаюче переселення росіян і українців до Криму, що стимулювало розвиток культури всіх народів, які тоді жили на півострові.

На жаль, у проекті програми з історії для середньої школи героїчну оборону Севастополя перенесено в розділ зарубіжної історії10. Гадаємо, що сучасним історикам не варто відмовлятися від цієї славної сторінки історичного минулого.
 

1Задорожная Н. Вошедшие в бессмертие.—Симферополь, 1972.—С. 46, 47.
* Йому встановлено перший у Росії персональний пам'ятник рядовому.
2 Шавшин В. Г. Бастионы  Севастополя.—Симферополь, 1989.—С. 51—52;
Дубровин Н. Ф. История Крымской войны и обороны Севастополя.— СПб., 1900.— С. 284—285; Бестужев И. В. Крымская война 1853—1856 гг.—М., 1956—С. 144.
3 История Украинской ССР: В 10-ти т.— Киев, 1983.—Т. 4.—С. 155.
4 Морской сборник.—1855.—№ 1.—С. 72—105; № 2,—С. 297—308.
5 История Украинской ССР.—Т. 4.—С. 155; Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма , 1825—1860 гг.—М., 1981.—С. 203—204.
8 Маркевич А. И. Таврическая губерния во время Крымской войны.— Симферополь, 1905—С. 152.
7 Історія міст і сіл Української РСР: Миколаївська область,—К., 1971.—С. 78; Херсонська область.—К., 1972.—С. 20.
8 История Украинской ССР.—Т. 4.—С. 156; Морской сборннк.—1855.—№ 1.— С. 115—117.
9 Линков Я. И. Крестьянское движение в России во время Крымской войны 1853—1856 гг.—М., 1940—С. 52, 75, 85—87.
10 Інформ. зб. Міністерства освіти України.—1992.—№ 15—16.—С. 56.

Український історичний журнал, №3, 1995