Тільки той митець може привернути увагу, котрий володіє своєрідністю голосу й манери, котрий, як любив висловлюватись Іван Франко, має "свою фізіономію". Серед українських поетів, що прийшли в літературу у шістдесятих роках, таким є Дмитро Степанович Черевичний.
Хто хоч один раз мав щастя зустрітися з поетом, коли він "працював" - читав свої сатиричні та гумористичні вірші, той уже ніколи не міг забути його обличчя. Доброго. Доступного. Простого. Але, як говорив колись Віктор Гюго, "є щось більш схоже на нас, ніж наше обличчя, ніж наш вираз - це наша усмішка". Якраз усмішка Дмитра Черевичного, його сміх сатирика, гумориста є органічною рисою його портрета. Якраз цей сміх запримітив один із "генералів сміху" української літератури Степан Олійник і благословив молодого поета в літературну дорогу.
Є іще одна прикмета в портреті Черевичного. Поряд з усмішкою на його обличчі, в погляді очей поселилась лірична задума і м'яка зажура. Він - обдарований лірик. В його мистецькій індивідуальності щасливо поєдналися дві грані - обдаровання сміхотворця і задушевного лірика.
Дмитро Степанович Черевичний народився 23 жовтня 1924 року в селі Ободівка Тростянецького району на Вінниччині в бідній селянській родині. У літературу входив поет, маючи за спиною значний життєвий досвід. П'ятнадцятилітнім після закінчення семирічки він працює в колгоспі, потім у Дніпродзержинську на будівництві коксохімічного заводу, в Донбасі на шахті. Далі - вогненні дороги війни. Воював у стрілецькій дивізії на 2-му, а потім на 1-му Українських фронтах, брав участь у боях під Яссами та у форсуванні Одеру. В лютому 1945 року, за три місяці до Перемоги, був тяжко поранений. Мужнього воїна нагороджено медалями "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр."
Свою творчість Д. Черевичний починав як гуморист, сатирик. 1955 року на сторінках обласної газети "Вінницька правда" з'явилися його перші віршовані фейлетони. 1957 року молодий поет переїжджає в Крим. Дістаючи підтримку з боку Кримського відділення Спілки письменників України, формується як митець. 1960 року у Криму вийшла його перша збірка "Мій супутник", а через три роки у Києві побачила світ і друга збірка "Душевний підхід". Вони приваблюють дотепністю і влучністю образів. Комічне і смішне своїм Д. Черевичний дає сатиричну та гумористичну обробку анекдотів, як це у свій час вчиняв   С. Рудан-ський.
Враження, мотиви, образи поет черпає головно з сільського життя. Для засудження зла він обирає з народної розмовності дошкульні слова типу "патякало", "базікало". Вміло орудує засобом комічного обігрування слів. Комічне і смішне у Д. Черевичного часто будується на контрасті зміщених площин. Варто тут згадати сатиричний вірш із циклу "Крим курортний" "Метаморфози Хоми". Не журився Хома у Криму на курорті. "І допився Хома днів за п'ять до шортів". А ще через кілька днів залишився він "в самісіньких плавках". Сміх вибухає в кінці: "І, якби не одна, // Та, що з диких, дама, // Вже ходив би Хома // В костюмі Адама. // Ми звикли до вживання слова "дама" в контексті "прекрасна дама", як у О. Блока "Стихи о прекрасной даме", або "дама серця", як то було в рицарських романах. У Д. Черевичного це слово потрапило в несподіваний контекст - "та, що з ДИКИХ ДАМА", утворений на контрасті зміщених площин, котрий дав можливість досягти комічного ефекту.
Збірка "Пісні напровесні" (1963) започаткувала, а наступні книжки "Хліб на столі" (1979), "Обрії" (1984) успішно продовжили напрямок шукань Д. Черевичного як талановитого лірика. Впадає в око його тяжіння до класичних форм. В цьому плані йому найближче є досвід М. Рильського. Д. Черевичний багато уваги приділяє використанню випробуваної у віках строфіки. Справжню винахідливість він демонструє як творець вінків сонетів. Поет дав яскраві взірці різних видів лірики - громадсько-політичної, пейзажної, інтимної, медитативної.
Високим громадянським пафосом відзначаються твори поета про Україну, її народ. Не раз звучать в них мотиви героїчних подвигів предків - запорозьких козаків - у боротьбі з а волю рідного краю. Героїко-трагедійне начало панує у віршах про Велику Вітчизняну війну. Постають картини героїчного Криму у віршах про Перекоп, Аджимушкай. Д. Чере-вичний розвінчує війну як явище вороже людству, виступає за мир. Мирним трудовим будням кримчан присвятив поет цикли "Хліборобські сонети", "Степова симфонія", "Крим курортний".
Творчою вдачею поета є кращі твори пейзажної та інтимної лірики. Вони прилучають нас до добра, краси, роблять душу світлішою, кличуть до щастя. Особливістю інтимної лірики Д. Черевичного є переплетіння глибокої задушевності, сповідальності з медитативністю.
Д. Черевичний займався й перекладацькою діяльністю. Йому належать переклади українською мовою з аварської, грузинської, російської, киргизької, туркменської поезії.
1993 року поет пішов із життя.
 
 

* * *
Ви чуєте наш голос земляки?
Нема прекрасніш і щасливіш долі,
Як берегти свій рідний край роздолля
Землі, що нам заповіли батьки.

З краплин, струмків зростає плин ріки,
А з колосків - яса безмежна поля.
Хай так ввіллються праця й воля
У міць Вітчизни, злет її стрімкий!

Щоб кожен міг сказать синам і внукам:
"Я землю цю передаю вам в руки.
Любіть її, як я любив, беріг..."

...З степів херсонських і борів поліських
До вас, живих, говорять обеліски,
З усіх країв, з усіх шляхів-доріг.
 
ДИВО

Розводить тісто мати у лоханці -
Ми з печі поглядаєм і - мовчок.
Ми знаємо: ніч промайне, а вранці
Запахне хлібом та й на весь куток.

А мати вміла дати хлібу толк
(Казали люди, дав бог хист Оксанці).
Такого хліба скибочку, шматок
Хто спробує, спасибі скаже мамці.

У тому хлібі жнивний запах поля
І мрія матері про нашу долю,
Про наше, хлібом щедре майбуття.

О, доле материнська, будь щаслива!
...Чаклує мати, творить мати диво.
Ніч пахне хлібом, як саме життя.

* * *
Яка ти є, якою ти грядеш,
Людська Любове, кликана і жадана?
Чи справді ти міраж, душі омана?
Яким ти сонцем кожному зійдеш?
Омріяна, оспівана, жадана,
Якою ти приходиш до людей?
Чи завжди ти цвітіння молоде?
Чи завжди ти болюча в серці рана?

Чи скороплинна, як осінній день,
І нестійка, непевна, випадкова,
Немов туман, немов роса ранкова, -

Як тільки вранці сонечко зійде,
Туман розвіється, роса спаде?..
То не любов. Любов не зна такого.
 
* * *
Цвітуть сади. Цвітуть квітневі далі.
Гуде бджолиним виром цвіту плин.
Рожево-білі паруси мигдалю
Пливуть по ріках голубих долин.

І навіть там, де владував полин,
Земля раділа в чорних бур навалі,
Молочні кужелі навили прялі
Під вартою весняних тополин.

Причепурилася билина кожна,
Весна іде всевладно, переможно
І солов'їні пробує лади.

Заграло піднебесся в срібні труби,
...До сонця кожна квітка тягне губи.
Цвітуть сади. Цвітуть, цвітуть сади.

ДОБРИЙ СИН
(З народного)

- Діток маєте, підмогу?
- Так, одного сина.
- Ну і як він?
- Та нічого,
Золота дитина.

- Курить, може потягає
Тютюнець, ледащо?
- Ані крихти.
- В карти грає?
- І в руках не мав ще.
- Відпуска, мабуть, борідку
По новітній моді?
- І не дума.
- П'є горілку?
- Молоко, та й годі.

- Може швендяє ночами,
В гріх дівчат заводить?
- Та ні, що ви?.. Господь з вами,
З хати не виходить.

- Гарну маєте дитину,
Не знаєте горя.
Скільки ж років тому сину?
- Три місяці скоро.