Іван Левченко
ЄДНАЙМОСЯ, БРАТТЯ!
ПОЕЗІЇ
Севастополь – 2008

И.В. Левченко. Стихи. Севастополь:
НПЦ “ЄКОСИ-Гидрофизика”, 2008 г.
ISBN-966-8107-53-5

Новая поэтическая книга “Объединимся, братья!” члена Национального Союза писателей Украины Ивана Левченко, как и предыдущие издания, адресована почитателям современной украинской поэзии. В неё вошли произведения последнего времени, в частности поэма «Возвращение» – о драматических событиях апреля-мая 2007 года вокруг памятника Бронзовому солдату в Таллинне и перепохоронении праха воинов-полтавчан Степана Хапикало и Ленины Варшавской, которые погибли в 1944 году, освобождая эстонскую столицу от фашистских захватчиков.
Поэт чутко реагирует на все, чем живет страна, болеет за судьбы родной земли и своих соотечественников, надеясь на более счастливые времена и стремясь приблизить их своим небезразличным словом.

І.В. Левченко. Вірші. Севастополь:
НВЦ “ЕКОСІ-Гідрофізика”, 2008 р.
ISBN-966-8107-53-5

Нова поетична книга “Єднаймося, браття!” члена Національної Спілки письменників України Івана Левченка, як і попередні видання, адресована шанувальникам сучасної української поезії. До неї ввійшли твори останнього часу, зокрема поема «Повернення» – про драматичні події квітня-травня 2007 року навколо пам’ятника Бронзовому солдату в Таллінні і перепоховання праху воїнів-полтавців Степана Хапікала та Леніни Варшавської, які загинули 1944 року, визволяючи естонську столицю від фашистських загарбників.
Поет чутливо реагує на все, чим живе країна, вболіває за долю рідної землі та своїх співвітчизників, сподіваючись на щасливіші часи і прагнучи наблизити їх своїм небайдужим словом.

© Іван Левченко. Вірші, 2008.

І наша гордість – теж
Слово про земляка замість передмови

Кілька років тому Новомиколаївська районна газета «Наше життя» присвятила творчості цієї людини цілу літературну сторінку. Бо вона, його творчість, багата, різнолика, філософська і глибока, заслуговує на те. А людини ця – Іван Левченко,– хоч і не є абсолютно нашим земляком (він народився 1952 року в селі Мала Токмачка Оріхівського району, але таки ж у нас – на Запоріжжі!), та з 1965 по 1967 рік навчався і виховувався у Новомиколаївській восьмирічній школі-інтернаті (бо ріс сиротою). Залишив про себе найкращі спомини і як про сумлінного учня, і як чесної та порядної людини.
Ваня Левченко, як любовно називали його тоді однокласники і педагоги, закінчив Запорізький державний педагогічний інститут (факультет філології), вищу партійну школу в Києві та Академію суспільних наук у Москві. Має вчені ступені та звання, як то: кандидат історичних наук, доцент кафедри журналістики Київського інституту політології та соціального управління, Заслужений журналіст України. Член Національної спілки письменників.
Іван Васильович працював диктором Запорізької студії телебачення, головним редактором Запорізького обласного радіо, заступником голови Запорізького облтелерадіокомітету, старшим викладачем, деканом відділення журналістики, проректором з навчальної роботи Київського інституту політології та соціального управління, очолював Головний центр громадських зв’язків МВС України, організував і вів на УТ-1 щотижневу інформаційно-документальну телепрограму «Хроніка МВС». Був відряджений міністерством у район бойових дій на землях колишньої Югославії для висвітлення миротворчої місії українських міліціонерів у складі цивільної поліції ООН. Має статус учасника бойових дій. Пам’ятаю, яке сильне враження справив на мене в 1994 році його нарис «Міліцейські миротворці на чужій війні», видрукуваний у часописі «Віче». А далі була робота завідувачем відділу «Паблик рилейшнз» («Громадські зв’язки») видавництва «Київські відомості», власним кореспондентом газети «Труд», генеральним директором Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії, проректором з навчальної та методичної роботи Українського інституту працівників телебачення, радіомовлення та преси. З вересня 2005 року призначений на посаду прес-секретаря Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, де працює й досі.
Що стосується нагород та відзнак за творчу роботу, то їхній перелік такий великий, що немає сенсу подавати його. Досить тільки назвати ось хоча б такий штришок із його трудової діяльності, який переконливіше всяких слів говорить про його талановитість передусім як журналіста і керівника потужної телерадіоорганізації. За сім років роботи І.В.Левченка в Севастопольській регіональній держтелерадіокомпанії суттєво зріс творчий потенціал колективу, позитивного резонансу місцевого глядача та слухача набули тематичні прямоефірні програми з ефектом зворотного зв’язку з аудиторією, як от: «Здрастуй, Севастополь!», «День за днем», «Відповідальність моменту», «Година мера», «Наш час», «Ключ», «Відкрита розмова» та інші, автором проекту та розробки яких виступив сам генеральний директор компанії Іван Левченко. Він же й вів частину з них. Особливо популярною стала півторагодинна передача «Везучі» – розважальна за формою і повчальна за змістом прямоефірна телепрограма з чітко вираженою соціальною спрямованістю, бо турбувалася про підтримку найменш захищених людей у місті на Чорному морі – пенсіонерів, інвалідів, дітей, самітних. А як притягували до радіоприймача щоп’ятниці авторські програми Івана Васильовича «Струни серця», які системно знайомили переважно російськомовну аудиторію Севастополя з велетами красного письменства України.
Такий багатий життєвий досвід і активна творча та громадська діяльність Івана Левченка шукали різних форм вираження. Як на мене, найтрепетніше це вдалося йому у віршованій творчості. Захоплюючись поезією, він друкував свої вірші і продовжує це робити у багатьох періодичних виданнях – літературно-мистецькому альманасі «Севастополь», журналах «Дніпро» та «Журналіст України», газетах «Голос України», «Хрещатик», «Кримська світлиця», «Севастопольська газета» та багатьох інших. Щойно отримала травневий номер журналу «Київ» за 2008 рік і з радістю виявила в ньому солідну добірку нових віршів поета.
Іван Левченко за останні п’ять років видав у Севастополі шість книг віршів – «Мигдаль на руїні» (2003), «Недруги не зраджують ніколи» (2004), «Стрічаю піснею новий свій день» (2005), «Стою на Майдані» (2005), «Порятунок у шторм» (2006) та «Все повертається в житті» (2007). А ще він автор популярних пісень, які виконують співаки ансамблів пісні і танцю ВМС Збройних Сил України та Чорноморського флоту Росії, театру пісні «Подвір’я» та інші. 2003 року вийшов у світ перший аудіоальбом Івана Левченка «Синові». З приємністю пишу про це, бо з’явився він за сприяння ще однієї моєї вихованки і однокашниці поета Любові Катлерчук (у дитинстві – Люби Коваленко), яка нині мешкає з родиною у Санкт-Петербурзі.
І ось новинка – поетична збірка Івана Левченка з такою промовистою назвою «Єднаймося, браття!». Пишаюся, що можу відкрити її своїм словом про мого колишнього учня, а тепер знаменитого земляка. Я щиро вітаю поета з цією подією в його творчому житті і думаю, що до мене приєднаються не тільки всі наші новомиколаївчани, хто свого часу знав або ж продовжує з ним спілкуватися і донині, а й нові й нові шанувальники завжди схвильованого і джерельно чистого поетичного слова Івана Левченка. Хай усе в нього складається добре і надалі, а творчість буде невичерпною, щоб ми, його читачі, мали змогу ознайомлюватися з його поезією ще багато й багато років.

Таїсія БАЙРАКОВА, вчителька

Отримати заархівовану книгу в форматі *.doc