"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Людмила ТАРАН
(1954 р.н.)

НА БЕРЕЗІ МОРЯ

Прохолода каменя округлого крутого
Прохолода каменя вечірнього
Водоростями облиплого
Прохолода каменя з набряклими старечими венами
Вечір
Осінній холодний пляж безлюддя і безгоміння
Зачинено ворота неба і тільки смужка
Тільки смужка просвічує знизу вже безнадійно тонка

Хто це на березі
Хлопчик єдиний на березі моря
Пересипає холодний пісок
Скоро він стане вологим важким
Меви далекі холодні важкі
Гаснуть і знов наближаються крики
Крики
муарові
мев

Вічність а де вона строга сувора безмежна
Вічність а де вона запахом йоду повіє
Хлопчику дивний на березі швидше вертайся
Швидше вертайся додому вертайся навіщо
Східці ослизлі у море
Де ті що спускались
Де вони ті що сміялись і бризки летіли
Пахли засмаглі тіла соковитою сіллю
Повним життям
Море осіннє і хлопчик на березі моря

КОХАННЯ БІЛЯ МОРЯ

Прожектори самі собою гаснуть, коли про них забути. У тумані
Блукаючому - де-не-де вогні примружені. Благословенна темінь
Єднальна. Ти візьми її, пітьму, солодку, сокровенну і гарячу,
Із натяків і знаків, недомовок, розбризканих, як міріади крапель...
Візьми її, вгадай жадання...
......................................................................

І вивершення світла у безмежжя летиш оглушений і спалах
Наздоганяє знову і своє роздвоєння ти наче збоку бачиш
Своє заціпеніння і політ у безконечну радісну долину
Притьма тебе підхоплює солона тривала хвиля котить і грузькою
Придавлює вагою в глибині лежиш на дні в тісному занімінні
Як потойбіч загорнений у хвилі сповитий немовлям або ще далі
У лоні матернім
Тебе гойдне ще раз незрима сила і легко тихо виштовхне і ти
Поволі видибаєш у життя вертаються розплющені зіниці
І на легкій воді лежиш незрушно з прозорими безвольними руками
І вже не тонеш

До змісту "Наче з арфи золотої..."