"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Наталка ПОКЛАД
(1951 р.н.)

СИМЕЇЗ

Понад морем блукає туман,
Діву вкутує в сіберні шати,
і виблискує хвиль караван,
ніби кличе його здоганяти.

І невпізнаним берег стає,
Кипариси якісь потойбічні:
море ще одне диво своє
нам дарує у червні - як в січні.

І гойдається, ллється туман -
Понад берегом, чайками, нами:
і бетонний мій трон, мов тюльпан,
до туману тремтить пелюстками.

24.VІ.98

АРТЕК

***

Де сірі скали в море нависають,
і валиться колись могучий мур,
і ходить час із тисяччю зажур,
та древні тіні кашляють надсадно, -
там голоси дитячі, мов дзвінки,
що звуть до великодньої відправи;
і бляскне відсвіт чорної заграви,
і свічку миру подають віки;
і каже Аюдаг про силу слова,
яке на горах київських зросло,
яке взяла епоха на крило…
А берег все гетьмана в сіті ловить;
пори чекають ідоли старі,
хоч їхні вже попадали підпори…
Та інші сурми родить Чорне море,
і сонце - в українськім вівтарі.

***

Полюби Україну мою, полюби
її жовті степи, її сміх голубий,
її древню могуть і правічну красу,
її пісню живлющу і праведну суть.

Полюби мій терплячий і добрий народ,
що, так само, як твій не приймає заброд,
а приймає синів і хороших гостей,
бо живе в нім козак, гордий лицар Антей.

Написали віки нас кривавим пером,
інший час іншу мову дає нам обом,
і ми станемо поруч в слов'янськім строю,
тільки ти полюби Україну мою.

До змісту "Наче з арфи золотої..."