"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Данило КОНОНЕНКО
(1942 р.н.)

АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ

Син двох народів Агатангел Кримський.
Ну, хто сказав, що ми не земляки?!
Татарин він навіки український,
Вкраїнець він татарський на віки.
Його сліди живі ще тут, в Криму,
Чуфут-Кале, Бахчисарай і Ялта,
Дороги крем'янисті, без асфальту,
Знайомі нам і так близькі йому!
Він знав свій Крим, він завжди Кримом жив,
До Криму, як до матері, горнувся,
Без Криму Кримський, може, й не відбувся б,
Своє найкраще - у Криму творив.
Дідизни дух його сюди манив,
Земля оця його причарувала,
Вливала сили, творчо надихала -
Він Кримом марив, Кримом завше жив.
По-східньому пісень журний мотив
Бентежив серце зболене поета,
І гострий шпиль стрімкого мінарета
Йому про давнє з болем говорив.
Син України й Криму вірний син,
Народний просвітитель, мудрий ангел,
Великий, славний Кримський Агатангел!
Ти в нас один, ти в нас такий один.
Син двох народів, Агатангел Кримський.
Ну хто сказав, що ми не земляки?!
Татарин він навіки український,
Вкраїнець він татарський на віки!

СЛОВО ДО КРИМСЬКИХ УКРАЇНЦІВ

Українці мої!
Запитаймо у себе, відколи,
з якої пори, почали
українці себе у собі
забувати...
В. Баранов

Українці мої!
Кримські браття
У першім колінці!
Чом принишкли собі,
Ніби вас і нема в цім краю?!
Ми ж таки ще живі,
Ми ж бо з вами таки українці,
І не втратили гідність,
І совість, і мову свою!

Ми ж бо з вами отут,
У Криму,
Не в гостях, а вдома.
Тут наш рід,
Тут оселя
В квітучім вишневім садку...
І працюємо ми
До знемоги, до поту,
До втоми,
Як діди і батьки,
Як судилось і нам
На віку.

І нікуди нам звідси
Повік не піти, не подітись,
І ніхто і ніколи
Нас не вирве з цієї землі.
Тут могили батьків.
Тут живуть наші
Внуки і діти,
Тут пустили коріння
Праправнуки наші
Малі...

Крим - наш дім!
Українці здавен
І жили тут і часто бували:
Богуславка Маруся
Тут своїх спородила
Синів.
Нашу Лесю Вкраїнку
Простори оці вчарували,
Чумаки просто неба
Отут надивлялися
Снів.

Тут Богдана Хмельницького
Слава гучна не зів'яла,
І Степана Руданського
Ялта іще пам'ята!
Українські полки
Севастополь
Від зайд захищали,
Запорізький козак
Перекоп на баскому коні
Пролітав...

Скільки ж нашої
Крові святої
За волю в краю цім
Пролито!
Скільки вкладено сил,
Щоб були тут і мир
І добро!
І в сухому степу
Для життя,
Щоб врожаїлось жито,
З України сюди
Привели ми каналом
Дніпро!
Дай же, Дніпре, нам,
Рідний,
І змоги своєї
І сили!
Дай прозорість думок
І глибинність,
І мудрість свою.
Ороси наші душі,
Як поля

Спраглі води твої
Оросили,
Об'єднай наш народ
У єдину і дружну
Сім'ю.

Край оцей
Ми давно віднайшли,
Обжили й полюбили,
Він зібрав нас усіх,
Як збирає ріка ручаї...
Боже ж мій!
Та невже ж бо ми мову
Свою
У Криму до кінця розгубили,
Та невже ж ми забулися,
Хто ми і звідки
Й чиї?!

Українці мої!
Побудіться!
Не будьте байдужі:
Ваша доля таки ж бо
У ваших у дужих руках!
Хай же сповняться гордістю
Ваші застояні душі,
Доки жар українства
Іще не потух,
Не зачах!

О, братове мої!
Не соромтеся мови своєї!
Не соромтесь пісень,
Що полонять увесь
Білий світ!
Не цурайтеся неньки-Вкраїни,
Горнітеся серцем до неї,
Бо без неї зав'янем,
Загинем,
Як гине у непогідь
Цвіт!

Земляки мої кримські!
Та ж випряміть плечі
І спини!
З-поміж інших в Криму
Хай і ваші бринять голоси!
Ми ж бо з вами таки
Живемо на землі України!
Ми ж бо ще українці!
Українці
На вічні часи!

2.04.1992 р.

КРИМСЬКА ЗЕМЛЯ

Земле моя кримська,
Ласко материнська,
Сонячний південний краю мій,
Степові простори,
Зеленаві гори,
Моря нестихаючий прибій.

Де шляхи куріли,
Де бої гриміли -
Там каналу стрічка в'ється голуба.
Росами умиті,
Щирістю зігріті
Золотаві колосяться хліба.

Земле моя рідна,
Сторона погідна,
Садом вишумовуй молодим,
Воїн непоборний,
Трудівник невтомний,
Славлю тебе піснею,
Мій Крим!

До змісту "Наче з арфи золотої..."