"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Лідія КУЛЬБАК
(1936 р.н.)

У смарагдовім морі чи береги, чи вінця.
Чи голуба чадра, чи синя ніч з яйли.
Чи місяць посила посріблені червінці,
Чи, може, хвилі чари одягли.

У смарагдовім морі нічого не збагнути:
Он бачиться скала, немов одна з наяд.
Червінці чарівні до ніг її роззутих
Пливуть з усіх кінців, пливуть і не дзвенять.
0 море чарівне, о хвилі смарагдові,
Не відрива від вас гора медвежих уст,
1 я на вас дивлюсь, дивлюсь не відірвусь,
Не відірвусь від вас з великої любові.
А море ще не спить, ще тільки сонно мріє
І трімтко ласки жде такої, як тоді,
Коли з Ай-Петрі день спускає довгі вії
у смарагдовій викупать воді.

Коли з Ай-Петрі день - не сплять мої
тривоги,
Бо море чарівне нагадує село,
І білі кораблі, і голубі дороги,
І чаєчки привіт, як ластівки крило.
0 море чарівне, о хвилі смарагдові,
Не відрива від вас гора медвежих уст.
2 я на вас дивлюсь, дивлюсь не відірвусь,
Не відірвусь від вас з великої любові.

Січень в Ялті, січень незвичайний,

І привітне сонце ранком раннім.
І мигдалі у рясному квіті.
Жаль, що хлопці дуже непривітні,
Дуже горді.

Тільки що мені тепер до того?
Он чайки злітають з моря голубого.
Тануть білі цяточки в прозірній блакиті.
Постривайте, птиці, не летіте,
Дайте серцю з вами гомоніти.

Ви для мене дорогі, як ластки.
Тільки ластки тихші і ніжніші.
Ви ж не знаєте людської ласки,
Ви не любите сільської тиші,
Горді птиці.

І у мене серце бунтівниче -
Відганяє спокій, а неспокій кличе,
І живе у вічнім передгроззі
Горде серце.

Тому я люблю цю незвичайність,
Що у Ялті січні, наче квітні,
Що привітне сонце ранком раннім,
І мигдалі у рясному квіті,
І що хлопці дуже непривітні,
Дуже горді. Наче кипариси.

Прощай, море
Ми сподівалися: досить сезону
розігнатися - випити море,
сонцем зітліти,
піском золотим залишитись...-
ого:
з пальців збігають солоні перлини,
здувається злущена шкіра,
тільки курортні матраци загорнули піщинки спогадів;
прощай, Феодосіє,-
під стінами галереї
море, рокочучи, стеле полотна
і чайка,
скромна мариністка,
не покладаючи крил,
пише
живим по живому.

До змісту "Наче з арфи золотої..."