"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Олександр Кониський
(1836-1900)

З СКОРБНИХ ПІСЕНЬ

Біля моря в Криму

І
Не грає безкрає, а тихо шумить,
мов свічки по небі, ті зірки горять;
за хвилею хвиля цілує граніт,
гонкі кипариси байдужії сплять;
лиш кудри з Ливану в далекій чужині
журливу, скорботну розмову зняли
про край незабутній, про любу родину…
Я бачив, що з жалю тремтіли вони…
ІІ
Одна-одинока берізка стоїть,
на гору Ай-Петрі журливо глядить;
ні велетні кедри - сусіди німі,
ні мірти пахучі не ваблять її,
фонтани про неї не мають ваги.
А ген на Ай-Петрі біліють сніги;
туди її думи, туди її очі
пильнують від ранку до темної ночі.
Вона споминає далекі гаї,
де сестри зростають на рідній землі.
Коли б її воля, коли б її сила -
з розкішного парку туди б полетіла…
ІІІ
Дрімає море, вітер спить,
суворі гори сном повиті;
німує пишний кедр; мовчить
і лавр, немов журбою битий;
і тьмяно, сумно круг мене.
Осіння хмура ніч панує,
листок ніде не шолохне,
в пустім тумані все німує..
Отак густа неволі сила
своєю тяжкою рукою
мене покрила, сповила,
немов сповивачем, нудьгою.

Симеїз, 1895

До змісту "Наче з арфи золотої..."