"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Яків Щоголів
(1823-1898)

ЯЛТА

Казали: Ялта - Криму цвіт, -
Над нею краще сонце гріє,
І інше небо, інший світ,
І дужче листя зеленіє.
Як я спускався з хмар густих
По жовтих ребрах Чатирдага,
Здавалась в гранях скель крутих
Якась невідома повага.
На камінь з камня біг Салгир,
Вилась гадюкою дорога,
Де срібний струмінь падав з гір,
Де сакля виснула убога,
І з неї вибігши на шлях,
Як неприборкані орлята,
Лякались коней і в кущах
Ховались гожі татарчата…
Остався геть надхмарний край -
Оселя тиші і покою,
І я спустивсь в зелений рай
Долин Аутки й Дерикою.
І правда: Ялта - Криму цвіт, -
У ніг її без грані море;
Над нею неба інший світ
І з листом лист не так говоре.
По взбіччях гір і жовтих скель
Палати в камінь повростали,
Плющі розкинулись до стель
І ганки стіни понизали, -
Орішник широко повис:
Черешні з лаврами сплелися;
Сяга до неба кипарис,
Гілки маньолій повелися...
Сюди б спішити тільки тим,
Хто в світі все, що можна, має,
Але і тут крилом своїм
Не всіх же доля пригріває:
Я бачу неміч, блідий вид
І щоки, червінем покриті, -
Як є - захід, один захід
І з ним благання - "Жити, жити!"
Так хто ж живіт тут знайде вам,
У кого кров уже не грає?
Ні, мабуть, щастя там,
Де є той край, що нас немає.

До змісту "Наче з арфи золотої..."