Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Максим РИЛЬСЬКИЙ
(1895-1964)

НАПУТНЄ

Орестові Корсовецькому,
що прислав мені книгу І. І. Пузанова
"По неходженому Криму",
а сам збирається в пішу кримську подорож.

За несходжений Крим, за незвіданий світ
Вам, поете, подяка й привіт!
Хай Вам доля присудить пройти сто доріг
1 квіток назбирати з усіх,
Хай вас люди стрічають незнані щодня, -
І усе ж то, Оресте, рідня!
Хай узгір'я в тумані ростуть голубім.
Ті з обличчям достоту людським,
Ті до звірів подібні, а ті до потвор,
Салютує хай Вам метеор,
Лебединих озер розкривається даль,
Хай Вам ловиться риба-кефаль.
Ой, широкий цей світ - неосяжні світи!
На Чукотці десь Ваші брати,
В мене друзі в Провансі гарячім живуть,
Де маслини справдешні цвітуть,
Де вклоняється плем'я нове, молоде
Вітрякові Альфонса Доде.
Вже для мене тяжкі подорожні сакви.
Та за мене мандруєте Ви
По камінних дорогах, по сизих степах,
Де із бурею бореться птах,
Над узморськими луками, в тиші долин.
Де сивіє наш рідний полин.
Той не зна самоти між безлюдних степів,
З ким живе Леонтовича спів,
Той не відає смутку в сумні вечори,
З ким говорить Франко до зорі,
Той не схибить, хто бачить крізь хащі нічні
Чорноморських рибалок вогні.

Крим, Коктебель.


МОРЕ І СОЛОВ'Ї

П.Тичині

ДЕНЬ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

1
В зеленій бухті сонце і дрімота.
Ген-ген уже димиться пароплав,
За ним замкнулись водяні ворота
І ржавий ключ на дно спокійно впав.

Округлі груди піднімає море
І опускає з віддихом тяжким,
І світ такий прозорий і просторий,
Як для дитини материнський дім.

В димах узгір'я виринає й тоне,
І тінь од нього розпростерлась ниць,
І падають сніги рожевих птиць
На море запахуще і солоне.


ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

1

Я десять літ не бачив Аю-Дага -
І знову стрівся. В лагіднім димку
Він воду пив із моря - на віку Мільйонний раз.
Така ж була одвага

Валів зелених, і та ж древня сага
Шуміла на приморському піску,
Що чув Міцкевич, як печаль тонку
В ньому глушила творчості наснага.

І от мені здалося - дивна річ! -
Що десять років - лиш коротка ніч,
Що з Аю-Дагом я й не розлучався,

Що то був сон - і враз Ведмідь тоді,
Узгір'ям подарований воді,
Горою Володимирською здався.

ДЕНЬ ОСТАННІЙ

Повзуть гліцинії, не знаючи утоми,
Все вище й вище. День округлий, мов роса,
То грає й світиться, то раптом пригаса,
І застигає світ, як море нерухоме.

Німотний кипарис, хороший мій знайомий,
Суворо зводиться в мінливі небеса,-
А тут, внизу, квітки, янтарна тут оса
Їх світлий дар несе в тісні свої хороми.

Прощайте! Зичу всім у літо увійти,
Як входить корабель у гавань, до мети:
Спокійно, в пречутті блаженної дрімоти.

А я рушаю в путь - нову стрічать весну,
Скромнішу, а проте безумно-запашну,
До друзів, до Дніпра, до рідної роботи.
Квітень. 1939 р. Ялта


НА АЙ-ПЕТРІ
(із циклу)

Битим шляхом та крутим
Підіймалась колись на Ай-Петрі
Дівчина з серцем гарячим,
Ніжним, як шелест весняний в гаю,
Сильним, мов криця незламна.
Тут, на узгір'ї, знайшла вона десь
Непоказну, невелику рослину,
І назву латинську її - saxifraga -
Переклала на мову батьків.
І сама ж ти достойна була,
Дівчино горда, що стала взірцем для поетів,
Назви тієї. Ти йшла проти бурі,
Мірялась силою з нею,
Проти надії надіялась ти,
Тож годиться й тебе, непоклінну,
Слово твоє, що міцніше за крицю,
Називать - Л о м и к а м і н ь!

26 вересня 1949 р. Харакс

До змісту "Наче з арфи золотої..."

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ