"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Павло Филипович
(1891-1937)

Гурзуф

Півдня п'яного задуха,
А від моря - легкий бриз.
В тихій пристані Гурзуфа
Та струнка, мов кипарис.

Угорі під небом синім
Сизу смугу провела
Вкрита лісом несходимим
І горбами скель Яйла.

Нижче, мов чудної птиці
Прямо в небі вільний лет, -
Над дахами в черепиці
Білий-білий мінарет.

Там ліворуч Одаляри -
Пара горда і сумна,
Наче вічності примари
Із морського встали дна.

Генуезької фортеці
Сплять руїни кам'яні.
Хвиля плеще і сміється,
І чекає нас в човні.

- Глянь, за нами випливають
Татарчата молоді,
То регочуть, то пірнають,
То хлюпочуться в воді.

Кинь тепер в морські глибини
На розвагу мідяків -
Враз пірнуть, і в мить єдину
Буде здобич між зубів.

Чи не краще я умію -
У незнаній глибині
Душ чужих нудьгу і мрію
Ловлять душі мовчазні!
Ти поглянула, і чари
Віють усміхом ясним.
Засміялись Одаляри
Під промінням золотим.

І ніхто мене не слуха,
Тільки радісно мені
В тихій пристані Гурзуфа
В золоті серпневі дні.

Мов журбу і сни немилі,
Що в житті моїм були,
Десь навік одгородили
Гребні сивої Яйли.

До змісту "Наче з арфи золотої..."