САВЧЕНКО М. О.
АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ І РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ РУХ КРИМУ — БРАТИ-БЛИЗНЮКИ

ЧФ вибирає собі короля • Юрій Мєшков виходить на старт • Крим — комуністичне ханство?

Про зв’язки флоту з РРК розмова окрема. Цими зв’язками з Республіканським рухом Криму, штаб якого розміщувався в Сімферопольському Палаці культури профспілок, займався прес-центр ЧФ і, зокрема, старший офіцер Андрій Грачов. У прес-центр він прийшов з відділу спецпропаганди колишнього полiтуправління Чорноморського флоту. Набуті там знання вперше Грачов і застосував в Україні, в Севастополі.
Начальник прес-центру Андрій Лазебников був енергійною діловою людиною, хорошим організатором, але за час свого перебування на цій посаді він не написав навіть замітки. Отже, Андрій Грачов уперше працював за фахом. Прес-центр дезінформував севастопольців та кримчан.
Надалі це зрозуміли й самі журналісти, які в погоні за сенсацією ставали мимовільними розповсюджувачами брехливої інформації, що збуджувала громадську думку і працювала на користь політики, яку проводила Росія в Криму. У Грачова це були зоряні часи. Він надзвичайно високо оцінював багатозначність власної персони. Займана посада та можливості давали вихід гіпертрофованому самолюбству, гонорові та чванству й ненавистi до процесів, що відбуваються в Україні. Хоч, по суті, він був пішаком у великій грі полiтиків.
Тоді до Севастополя мало не щодня приїздили журналісти. Вони під керівництвом Грачова спочатку зустрічалися з лідерами РРК у Сiмферополі, а потім з проросійськими громадськими організаціями в Севастополі. Мені не раз доводилося бути свідком такого “ідеологічного обробляння” журналістів.
Саме тоді мені й випало ближче познайомитися з лідером Республіканського руху Криму Юрiєм Мєшковим. Зустріч з ним і його прес-конференція якось заспокоїли мене. В таких недалеких полiтиків, як він та його оточення, навряд чи може щось вийти, думалося мені тоді. Хіба люди не бачать, хто намагається їх вести і чим усе може закінчитися, якщо їхні ідеї буде підхоплено. Це була не тільки моя думка, подібне враження справляв Мєшков і на інших журналістів, з якими пізніше мені доводилося зустрічатися. Але щоб усе ж таки зрозуміти всі дальші полiтичні процеси, що відбувалися в Криму і тісно перепліталися з проблемою ЧФ, треба знати, хто “замовляв музику” такій організації, як РРК, що має розгалужену мережу. Тоді в Криму було 14 первинних організацій РРК, якими керували 35 оплачуваних функціонерів.
В одному із своїх виступів у газеті (“Крымские известия”, 21 травня 1992 р.) заступник голови виконкому РРК В. Заскока повідомив, що частину грошей давала асоціація “Iмпекс-55-Крим”, іншу частину пожертвували приватні особи.
Багато що стало зрозумілим з виступу в пресі відомого підприємця Ю. Колесникова. Він звинуватив підпільний реском КПРС у тому, що той брав участь у підготовці Акта про державну самостійність Криму, в перекачуванні компартійних грошей у фірму колишнього секретаря рескому Форманчука, активного прихильника РРК (“Южный курьер”, 22 травня 1992 р.). З ним була солiдарна й газета “Южная столица”, яка пояснила раптове банкрутство могутнього спонсора РРК “Iмпекс-55” тим, що після утворення Спілки комуністів Криму більшовикам немає потреби використовувати таку організацію, щоб прикрити фінансування своїх політичних акцій. Це зовсім не абсурд. Газета РРК “Республика Крым” вустами одного з лідерів серйозно запитувала читачів: чому сили, що виступають за незалежність Криму, не можуть піти на компроміс із колишніми комунiстами?
І вони змогли. Тільки, на відміну від московських путчистів серпня 1991 року, кримські вирішили спочатку сформувати громадську думку.
Підготовлений сценарій дуже схожий на карабахський і придністровський: розпалити вогнище міжнаціональних конфліктів у Криму, щоб Україна стала поступливішою у вирішуванні iмперських задумів Москви. Це було вигідно не тільки російським націонал-шовiнiстам, а й невгамовним старим більшовицьким структурам, влада яких вислизнула з їхніх рук. До того ж, і мафiозні клани могли “робити гроші” на зубожінні трудової людини. Тому інтерес до створення відокремленого “комуністичного ханства”, що розігрує карту загострення українсько-російських відносин, під гаслами про волю, незалежність та інтернаціоналізм, був вигідний як одним, так і другим.
Для реалізації цих ідей потрібна сила — нею мусила стати національна гвардія. Передбачалося, що проблеми з кадрами не буде. Їх було б звідкіля черпати — із Чорноморського флоту. Це одне із стратегічних завдань і спричинило міцний контакт РРК з командуванням ЧФ. І він відбувся.
У ті квітневі дні 1992 року після похапцем проведеного несанкціонованого мітингу РРК його учасники рушили до штабу флоту, щоб захистити його. Пристрасті підігрів поголос про те, що відомий своїм приїздом до Севастополя С. Хмара та його “стрілки” мають от-от нагрянути до міста, хоча ще раніше дізналися, що членам української делегації поталанило переконати свого колегу депутата не здійснювати чергового вояжу.
Однак члени РРК, напнувши намети на газонах біля штабу, органiзували цілодобове пікетування, щоб чинити опір українським спецназівцям або національним гвардійцям у разі штурму. Інформація із Севастополя в ті дні схожа була на фронтові зведення. “Сьогодні в Севастополі через питання Чорноморського флоту вирішується доля України”, — так визначив ситуацію кореспондент радіостанції “Свобода” в інформації, переданій з міста. Події розгорталися бурхливо. Головком ВМФ СНД адмірал флоту Володимир Чернавiн пізніше в своїх мемуарах напише: “Єдиною противагою Указові Президента України міг та мусив стати терміново виданий Указ Президента Росії про взяття Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії... Зустріч для переговорів призначили на ранок. За години, що залишилися, разів з п’ять, і навіть вночі, виходив на Шапошникова:
— Ну як?
— Проект Указу складено. Лежить у канцелярії Президента.
Дзвоню вранці, за годину до початку переговорів, вести які від імені Росії доручено мені.
— Підписано?
— Щойно.
— Без корективів?
— Без корективів.
Я полегшено зітхнув. Тепер можна боротися” (“Флаг Родины”, 10 липня 1993 р.).

До змісту Савченко М. О. Анатомія неоголошеної війни