САВЧЕНКО М. О.
АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ

УСІ СТЯГИ НА ГОСТИНУ ДО НАС

Навчання “Бриз-95”, “Миротворча місія морської піхоти-95” • Перше навчання морської піхоти ВМС України в США • Наші на “Дунаї-95” • Як ми вирішували з ким дружити

У квітні 1995 року виповнилося три роки з початку формування Військово-Морських Сил України. Iсторично термін невеликий. Але вже можна було з певністю сказати, що молодий український військовий флот за цей короткий час здобув широке міжнародне визнання. І передусім завдяки своїй відкритостi, прагненню до співробітництва, особливо в рамках програми “Партнерство заради миру”.
Міжнародне співробітництво розвивалося у багатьох напрямах, і 1995 рік був показовим у цьому.
Це, насамперед, участь кораблів, морської піхоти й авіації ВМС у міжнародних навчаннях флотів різних країн. Дуже важливим у налагоджуванні взаємних контактів з флотами інших країн, зміцнюванні дружби та взаєморозуміння між моряками і народами цих країн ми вважали обмін дружніми візитами, діловими заходами. Чимале значення мали й особисті контакти між представниками флотів, обговорювання спільних програм, планів дій, взаємовигідних угод, проведення спільних наукових конференцій, симпозіумів.
Проте спільним навчанням приділялася підвищена увага. З 2 до 14 серпня відбулося широкомасштабне морське навчання “Бриз-95”, у якому брали участь кораблі Греції, Iталiї, Болгарiї, Румунії, Туреччини та США.
Продовженням співробітництва між ВМС України та ВМС США стало перше в історії двох країн спільне миротворче навчання “Миротворча місія морської піхоти-95” на військовому полiгоні поблизу Миколаєва з 25 до 28 липня 1995 року. Воно збагатило наших морських піхотинців досвідом проведення миротворчих операцій, сприяло зміцненню взаємної довіри між воїнами двох країн та дружби між ними.
В вересні пройшли два міжнародних навчання, в яких участували українські військові моряки: “Партнер у співробітництві-95” та “Осінні союзники-95”. Останні проводилися з 11 до 25 вересня в Північній Каролiні (США). Як заявив, повернувшись із США до Севастополя, керівник маневрів з української сторони заступник командувача ВМС України контр-адмірал Микола Костров, навчання морських піхотинців ВМС України та США не тільки сприяли підвищенню рівня фахової майстерності військовослужбовців, а й значно зміцнили їхню довіру одне до одного, розсіяли стереотипний образ ворога, що протягом довгого часу існував у свідомості наших народів.
Українські морські піхотинці набули світового досвіду участі в миротворчих операціях і, завдяки хорошим умовам полiгону, відпрацювали всі необхідні елементи навчань.
Такі навчання, спрямовані на підготовку до миротворчих операцій, ВМС України готові проводити з флотами й інших країн, заявив тоді контр-адмірал Костров. Це співробітництво повинно будуватися на принципах рівноправності, що й продемонструвала американська сторона.
Командування ВМС України на той час кілька разів пропонувало командуванню ВМФ Росії, ЧФ провести спільні військові навчання, проте ці пропозиції залишалися без відповіді. Контр-адмірал Микола Костров назвав таку ситуацію “незрозумілою” та “насторожувальною”.
Великого значення надавалося навчанням, які проводяться перiодично між екіпажами наших кораблів і окремих кораблів інших країн. Багато хто з нас усвідомлював тоді, що такі спільні заходи потрібні передусім для наших ВМС, які ще перебувають у стадії становлення. Істотно, що нам було чого повчитися у флотів інших країн, за плечима яких досвід багатьох десятиліть, а то й століть.
Іншим дуже важливим напрямом міжнародного співробітництва нашого флоту з флотами багатьох країн є взаємні дружні візити кораблів. Починаючи з 1993 року, заходи іноземних військових кораблів у порт Одеса стали доброю традицією. Це свідчило про великий інтерес США і багатьох європейських країн до молодої української держави і до її Військово-Морських Сил, про прагнення встановити й підтримувати всебічні дружні контакти.
10 травня 1995 року діловий захід в Одесу здійснив фрегат США “Кауфман”.
З 17 до 22 травня в Одесі перебувала з офіційним візитом німецька ескадра навчальних кораблів у складі плавбази “Вера” та шістьох морських тральщиків під командуванням адмірала флотилії В. Єнгельмана. Німецькі моряки поклали вінок до пам’ятника Невідомому матросові. А з 22 до 29 липня відбувся офіційний візит десантного корабля ВМС США “Пенсакола” з морськими піхотинцями на борту для участі в спільних з ВМС України миротворчих навчаннях.
Бригада наших річкових кораблів під командуванням капітана 1-го рангу Миколи Мартiяна брала участь у багатонаціональному навчанні в Румунії під назвою “Дунай-95” та в святкуванні дня ВМС Румунії. Маневри “Дунай-95” пройшли з 12 до 16 серпня. А вже через два дні відбувся офіційний візит до нас флагманського корабля 6-го флоту ВМС США двкд “Ла Салл” під прапором командувача 6-го флоту США віце-адмірала Д.-Л. Пiллiнга. У ході цього візиту пройшли переговори між делегаціями ВМС США та України про плани взаємного співробітництва на 1996 рік.
Міжнародних контактів в ці роки було дуже багато. Тому начальникові відділу міжнародних зв’язків штабу ВМС капітанові 1-го рангу Валерію Кузнецову і його помічникам капітанові 2-го рангу Валерію Удовенку та Олександру Воробйову доводилося робити все можливе, щоб зміцнювати під час таких контактів авторитет ВМС і держави в цілому.
Традиційними ставали заходи кораблів ВМС України у порти наших найближчих сусідів — Румунії та Болгарії, численні візити до нас різних іноземних військових делегацій, високих посадових осіб та дипломатичних представників багатьох країн. Усі, хто прибував до нас, зазвичай проявляли не тільки великий інтерес до формування ВМС України, а й доброзичливість, готовність допомогти нам, повагу до державного суверенітету молодої української держави. Їм iмпонувало те, що Україна вела миролюбну політику, була членом Асамблеї Причорноморських держав, поставила собі за мету перетворити Чорне море у море миру, дружби і стабільності.
Цим благородним цілям служили й міжнародні контакти українських ВМС. Наша Військова доктрина виходила з того, що “своїм потенційним супротивником Україна буде вважати державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України, веде до втручання у внутрішні справи України, претендує на її територіальну цілісність та національні інтереси” (“Военная доктрина Украины”, видавництво УС МОУ, розділ 1., ст. 1.2, с. 4).
Тоді у нас були всі підстави стверджувати, що жодна з держав, з флотом якої у ВМС України встановилися дружні контакти, такої політики стосовно України не веде й загрози для нас не становить.
А спілкування з друзями в будь-якій формі в будь-яких напрямах ми тільки вітали. Воно збагачувало нас, робило нас сильнішими.
Ми також з великим задоволенням сприймали прагнення військових керівників та дипломатичних представників побувати в нас, ближче познайомитися з нами.
За минулі три роки з початку будівництва ВМС України у нас побували делегації або окремі посадові особи майже з усіх європейських країн, із США та з держав Близького Сходу.
Прагнення нашої держави до тісного співробітництва з різними європейськими організаціями, як і її нещодавній вступ до Ради Європи, декому, особливо в Росії, явно були не до душі. Як не до душі є і все міцніші міжнародні контакти наших Військово-Морських Сил з флотами інших держав. Нашим “доброзичливцям” хотілося б бачити нас у повній самоiзоляції, в положенні слухняного “молодшого брата”. Саме таким бажанням пояснювалися їхні нападки на будь-які кроки наших ВМС на шляху поглиблення дружніх міжнародних зв’язків з іншими флотами.
Хоча державні інтереси і Росії, і України диктували настійну необхідність підтримувати, всіляко заохочувати, кріпити та розвивати братерську дружбу й взаєморозуміння між флотами двох країн, деякі політики та військові діячі Росії, а з їхньої подачі й командування Чорноморського флоту, з перших же днів формування ВМС України виявили, м’яко кажучи, явно негативне ставлення до молодого українського флоту.
У чиїх інтересах робилося таке, коли це не йшло на користь ні Україні, ні Росії? Звичайно, ні для кого тоді не було секретом, що все це — в інтересах тих політичних сил і в Росії, і в Криму, і в самому Севастополі, які відкрито заявляли про своє прагнення будь-якими засобами змінити історичні реалії, що склалися на той день, виставляли до України територіальні вимоги, виступали запеклими противниками її національного суверенiтету, її статусу великої морської держави.
Однак, незважаючи ні на що, хотілося сподіватися, що здоровий глузд, державна мудрість переможуть, майбутнє буде за дружніми взаємовигідними братерськими відносинами флотів Росії та України на Чорному морі.

До змісту Савченко М. О. Анатомія неоголошеної війни