САВЧЕНКО М. О.
АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ

ШЕФСЬКА ДОПОМОГА — ДРУГЕ ДИХАННЯ

Івано-франківці були першими • Фонди підтримки флоту — порятунок для ВМС • Указ Президента України збігся з бажанням народу • З іменами шефів на борту

У жовтні 1992 року до Севастополя з’їхалися представники Президента України в областях. На зустрічі командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин об’єктивно показав ситуацію, в якій опинився молодий український флот. Там же, на зустрічі, було вироблено тактику спільних дій представників з областей та командування флоту. Одразу ж після повернення на місцях почали роботу.
Вже в листопаді того ж року представник Президента України в Iвано-Франківськiй області Василь Павлик провів нараду з керівниками районів, на якій і було ухвалено рішення надати матерiальну допомогу ВМС. 24 грудня до Севастополя прибула перша матеріальна допомога морякам від жителів Коломийського району. Десять тонн продуктів харчування доставив у штаб ВМС заступник голови Коломийської міськради Василь Глаголюк. 26 грудня продукти було доставлено з Городенківського району.
Потім приклад своїх земляків наслідували жителі Снятинського району. Делегація, що прибула, привезла на семи автомобілях гуманiтарну допомогу: 60 тонн продуктів 22 найменувань, велику кількість історичної та художньої літератури, державні прапори та сувеніри.
Це була дійсно народна акція. В Снятині на сесії міської Ради було ухвалено рішення надати допомогу українському флотові. На сесії були присутні й представники всіх сіл, громадських організацій і партій. Сесія переросла в народне віче, яке одностайно вирішило відкрити при районній Раді фонд відродження Військово-Морських Сил України.
Після закінчення сесії в селах, на підприємствах та в закладах району відбулися зібрання і мітинги на підтримку рішення про надання допомоги українським ВМС. Прямо на мітингах люди збирали кошти в створений фонд. Приклад показали співробітники районної Ради, які перерахували в створений фонд свій одноденний заробіток.
Усю організацію шефства очолили голова райради Михайло Буграк та інструктор райради Петро Тимчук.
У сільських Радах, у школах, при церквах було організовано пункти збирання коштів, люди ділилися, чим могли. На сільських сходах у селах Попельники і Тучапи молодь, ветерани праці, жінки, сільські трудівники завіряли, що готові віддати для українського флоту останнє, тільки щоб він був. Капітан 2-го рангу Мирослав Мамчак розказав такий випадок.
Коли завантажена автоколона перед відправленням до Севастополя стояла перед райрадою, до нього підійшла жителька Снятина Галина Шубська:
— Я чула, — сказала вона, — що наші моряки бідують у Севастополі. Я принесла вам те, що маю: візьміть для матросів, — і простягла охайно загорнутий шматок сала, банку варення та шість книг із своєї бібліотеки. — Тільки будуйте флот, — прохала вона.
В березні на нараді керівники господарств, партій та рухів Косівського і Верховинського районів утворено Гуцульський фонд відродження ВМС у місті Косові.
За ініціативою голови Долинського районного відділення Руху Любові Бобрової місяць лютий було оголошено місяцем допомоги ВМС.
У Долинському і Рогатинському районах учинили так само за прикладом своїх земляків.
Гуманітарну допомогу було доставлено з усіх районів. Снятинський меблевий комбінат виготовив і направив офіцерам ВМС три вагони меблів. Ініціатива, що зародилася серед жителів сіл та міст Iвано-Франківщини, швидко стала поширюватись в Україні.
За ініціативою спеціального кореспондента газети “Молодь України” Володимира Притули по всій Україні було розгорнуто акцію “Українським морякам — українськi книги”. До 179-ї річниці з дня народження Т. Шевченка народний депутат України Микола Поровський і Володимир Притула вручили екіпажеві корабля спеціального призначення “Славутич” 500, а СКР-112 — 200 книг, що були надіслані з усієї України для корабельних бiблiотек.
У квітні 1993 року в місті Сокалі Львівської області створено фонд підтримки ВМС, у серпні — Тернопільський, у вересні — Галицький при Личаківській райраді народних депутатів Львова. До Галицького фонду приєдналися Золочівський та Стрийський райони. В листопаді створено Каховський фонд відродження при Каховській райраді.
На кінець 1993 року у Військово-Морських Сил України зав’язалися місцеві зв’язки з Закарпатською і Волинською областями. Галицький і Тернопільський фонди надали чималу допомогу ВМС у підготовці й забезпеченні першого в історії українського флоту походу сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” до французького порту Руан. За значний внесок в організацію матеріальної допомоги та розвиток шефства над ВМС наказом командувача українським флотом Почесними знаками орггрупи Військово-Морських Сил було нагороджено представника Президента України в Снятинському районі Василя Юркевича, голову Снятинської райради Михайла Буграка, iнструктора райради Петра Тимчука, керівника Долинського районного відділення Руху Любов Боброву, директора видавництва “Веселка” Ярему Гояна, голову Личаківської райради м. Львова Iвана Левицького та інших.
Ми були дуже вдячні цим людям. Народні пожертвування дали змогу активізувати будівництво житла для українських моряків, відремонтувати кораблі. Проте правової основи шефства над ВМС, як і раніше, не було. І тільки у вересні 1994 року в Києві учасники конференції Асоціації демократичного розвитку та самоуправління України, в роботі якої, крім голів та представників міських Рад, узяли участь депутати Верховної Ради і представники адміністрації Президента України, звернулися до Президента України з пропозицією про надання негайної допомоги флотові та про організацію шефства.
7 жовтня 1994 року вийшов Указ Президента України “Про органiзацію шефства над кораблями ВМС України”. Допомога, зрозуміло, була потрібна. Але брати в народу, знаючи про важке життя в Україні, все ж було соромно. Пам’ятаю, деякі офіцери навіть відмовилися їхати до своїх земляків і бути в ролі прохачів при укладанні договорів про допомогу. Не поїхав і я на свою Луганщину, бо знав, як жилося в Донбасі людям, таким, як моя мати. Багато регіонів України, не чекаючи цього Указу, вже допомагали українському флотові, і ця допомога була щирою і значною. Нам усім треба було вклонитися в ноги тим, хто в таку тяжку годину ще й нам допомагав.
Міцні шефські зв’язки встановилися між екіпажами кораблів, підрозділами й частинами ВМС та трудовими колективами Львівської, Iвано-Франківської, Херсонської, Тернопільської, Дніпропетровської, Запорізької та інших областей, з багатьма громадськими і творчими організаціями. Командування ВМС щомісяця одержувало десятки листів з усіх регіонів України і від органів державної влади, від різних організацій, а також від окремих осіб з висловленням готовності зробити свій посильний внесок у святе діло — будівництво українського флоту.
Побувала в нас і делегація з села Рожнiв Косівського району Iвано-Франківської області. Очолювала її секретар товариства “Просвiта” міста Косова Софiя Михайлівна Киндря. Кілька днів у холодний зимовий час добиралися вони до Севастополя, щоб поспілкуватися з моряками і піднести їм, як за наш час, дуже цінний подарунок — набір духових інструментів для оркестру. Чим, як не великою любов’ю до свого рідного флоту, можна пояснити такий святий порив людей.
Або інший приклад. Львівська академія мистецтв, очолювана професором Є. Миськом, запропонувала свою допомогу в художньому оформленні народознавчих світлиць і каюткомпаній у підрозділах і частинах ВМС. Митці академії Я. Логинський, Р. Голишич, О. Акимов, М. Мельник, М. Пікуль і С. Бабій уклали в цю роботу всю свою душу.
Шефські зв’язки з початком будівництва нашого флоту міцнішали й розвивалися в найрізноманітніших формах. Ще наприкінці 1992 року голова та заступник голови держадмiнiстрацій відповідно Тернопільської та Запорізької областей Р. Гром’як і М. Горошко спільно з командувачем ВМС підписали угоду про співробітництво між трудовими і творчими колективами та моряками українського флоту. Тривалі шефські зв’язки зав’язалися між батальйоном морської піхоти і трудовими колективами міста Сокаля Львівської області, моряками десантного корабля “Донецьк” і донеччанами. З дня початку будівництва малого протичовнового корабля “Луцьк” шефствували над ним колективи міста Луцька Волинської області, а моряки корабля спеціального призначення “Славутич” протягом такого ж періоду відчували дружню підтримку трудящих міста Славутича Чернiгівської області та дніпропетровців. Особливу увагу екіпажеві сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” виявляли львів’яни.
Після Указу Президента України шефська робота набула нового iмпульсу. Насамперед було визначено й закріплено шефство конкретних областей та окремих колективів над частинами, підрозділами і кораблями ВМС. Передбачено шефство і над тими кораблями, які ще будуються. Більшості з них назви присвоєно за назвами областей і міст. Відповідно і шефство над ними взяли ці області та міста: над малим протичовновим кораблем (МПК) “Запорiзька сiч” — місто Запоріжжя, над МПК “Львiв” — Львів, над МПК “Тернопiль” — Тернопіль, над МПК “Луганськ” — Луганськ, над ракетним крейсером “Україна” — Київ і Київська область, над сторожовим кораблем “Гетьман Байда Вишневецький” — Черкаси і Черкаська область, над малим десантним кораблем “Iван Богун” — Вінниця.
На фоні допомоги нашим ВМС, яка тільки організовувалася, контрастно виділялися шефські зв’язки міст, країв та областей Росії з кораблями й частинами Чорноморського флоту. Проте більшість севасто-польців усе ж починала розуміти, що ніяких обіцяних мiльйонів з Росії не буде. Навіть сам голова Севастопольської міськради Віктор Семенов, який здобув перемогу на виборах саме за рахунок російського фактора, визнав перед журналістами, що “розраховувати доводиться тільки на Україну” (“Слава Севастополя”, 20 вересня 1994 р.). Проте iнерція громадської думки була ще сильна, і той же Семенов продовжував грати на почуттях росіян, які проживають у Севастополі, заявляючи, що “розміщення ВМС України на території Севастополя — помилка” (“Слава Севастополя”, 28 вересня 1994 р.).
Цю саму лінію під виглядом неможливості спільного базування і далі проводило російське керівництво Військово-Морського флоту та командування ЧФ, що знову заводило ситуацію на переговорах про поділ флоту в глухий кут.

До змісту Савченко М. О. Анатомія неоголошеної війни