САВЧЕНКО М. О.
АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ

ОДНІ ЙШЛИ У ФРАНЦІЮ, ІНШІ — В ЗАПАС

Росія знову зажадала Севастополь • “Гетьман Сагайдачний” і “Жанна д’Арк”: весілля відбулося • Люди обдурені, пригнічені, розчаровані

Напружена ситуація в Криму логічно знову призвела до переговорного процесу щодо Чорноморського флоту. Пріоритетом дипломатичних зусиль 23—25 травня 1994 року в Москві стали питання конкретні: поділ кораблів, визначення місця базування ВМС України та ВМФ Російської Федерації. Під час переговорів було підготовлено перелік кораблів, які відійдуть Україні та Росії, хоча спочатку пропозиції обох сторін у цьому питанні не збігалися.
Предметом гострих дискусій, як і раніше, стало питання базування. Розбіжність була зумовлена й тлумаченням поняття “головна база”. Для росiян це поняття включало весь Севастополь. Для української сторони це було неприйнятне, бо місто давно виросло з куцих штанців суто військового гарнізону і об’єднувало багато сіл і селищ. Тому делегація Києва пропонувала компромiсний варіант: російська база в Севастополі, українська — в Балаклаві та Донузлаві. Але згоди в цьому питанні не було досягнуто.
Переговори так і не дали змоги істотно просунутися в розв’язанні проблеми флоту, поділу кораблів та практичного використання iнфраструктури. Це, зрозуміло, створювало значні труднощі для будівництва українських Військово-Морських Сил. Але, незважаючи на всі перешкоди, відсутність необхідних засобів, ВМС продовжували попонюватися новими підрозділами, крок за кроком просуватися по шляху свого становлення. В Одеському й Миколаївському гiдрографічних районах, які ввійшли в березні 1994 року до складу ВМС, знову запрацювали маяки, радiонавiгаційні станції та інше гiдрографічне устатковання, яке було відімкнено і знято за наказом командування Чорноморського флоту. Зусилля гідрографів українських ВМС дали змогу забезпечити плавання у північно-західній частині Чорного моря.
Завершено було підготовчу роботу з реформування Севастопольського військово-морського інституту. Як найоптимальніший прийнято варіант утворення додатково на його базі Військово-морської академії та Вищих офіцерських класів, куди передбачалося залучити найкращі кадри професорсько-викладацького складу. Підготовку офіцерів для ВМС України планувалося здійснювати на трьох рівнях — від командно-інженерного до оперативно-тактичного. Наукова і матеріальна база СВМІ цілком давала змогу провести реформування за короткий час при мінімальних фiнансових затратах.
5 квітня 1994 року склав присягу й увійшов до складу ВМС України 29-й яхт-клуб Чорноморського флоту, розміщений у Херсоні. 27 червня колективи двох ремонтно-будівельних дільниць 363-го управління начальника робіт ЧФ також звернулися до командування ВМС України з проханням включити їх до свого складу. Прохання людей було задоволено.
Дальшого розвитку набули контакти ВМС України на міжнародному рівні. З 11 до 14 травня відбувся офіційний візит загону кораблів ВМС Болгарії в Україну. Корвет “Рішучий” і корабель розмагнічування “Капітан 1-го рангу Димитр Добрев” під прапором командувача болгарських ВМС віце-адмірала Венцеслава Велкова прибули до Одеси. Як і раніше, частими гостями у командування ВМС були представники дипломатичного корпусу різних країн. Тільки за короткий проміжок часу в штабі і на кораблях ВМС побували надзвичайні й повноважні посли США, Південно-Африканської Республіки, Великобританії й Iталiї в Україні відповідно Вiльям Грім Мiллер, Дiон фон Скуєр, Саймон Гiманс і Вiтторiо Сурдо.
Одним із перших помітних кроків на шляху до співробітництва ВМС України з НАТО стала зустріч командування українських Військово-Морських Сил із заступником Головнокомандуючого Союзними Збройними Силами НАТО в Південній Європі генералом Антонiо Мiланi.
Тривало вдосконалювання морського вміння й моряками українських кораблів. Перший дальній похід здійснив сторожовий корабель “Гетьман Сагайдачний”. 26 червня він із Севастополя взяв курс на Францію, де в Руані повинен був участувати разом з кораблями інших країн у святі “Армада свободи”, присвяченому 50-річчю висадження союзних військ у Нормандiї.
Це був не просто похід з візитом. Екіпаж відпрацював десятки завдань. Плавання стало доброю школою в удосконалюваннi практичних навиків використання техніки та зброї, послугувало згуртуванню колективу. Залишивши за кормою три тисячі дев’ятсот миль та шестигодинний перехід по ріці Сені, сторожовий корабель ВМС України відшвартувався біля причалу французького міста Руан поряд з французьким вертольотоносцем “Жанна д’Арк”.
Морякам ВМС України було особливо приємно, що разом з французьким вертольотоносцем і чілійським чотиримачтовим вітрильником наш “Гетьман Сагайдачний” став найпопулярнішим кораблем свята. Секрет цієї популярностi пояснив американець французького походження капітан 2-го рангу запасу Клаудiн Лепендi. 27 років прослужив він у морській авіації ВМС США. На борту українського сторожового корабля був приємно здивований тією відкритістю та доброзичливістю, з якою наші військові моряки зустрічають гостей. “Такої гостинності, — підсумував Клаудiн Лепендi, — на святі не було ніде”. Він назвав “Гетьман Сагайдачний” найкрасивішим військовим кораблем у Руані.
Після участі в святі “Армада свободи” екіпажі сторожового корабля Військово-Морських Сил України “Гетьман Сагайдачний” і французького вертольотоносця “Жанна д’Арк” провели спільне навчання, під час якого було відпрацьовано питання управління силами при спільному плаванні, підтримування тривалого зв’язку, узгоджування дій екіпажів вертольотів двох кораблів. Проведене навчання мало важливе значення для налагодження практичної взаємодії військово-морських сил України і Франції.
Цей похід екіпаж “Гетьмана Сагайдачного” під командуванням капітана 3-го рангу Сергія Настенка виконав з честю. Франції та й усьому світові було продемонстровано, що є така держава — Україна, яка починає будувати свої Військово-Морськi Сили.
Екiпаж “Гетьмана Сагайдачного” майже одразу після повернення до рідних берегів узяв участь у спільних навчаннях Франції та Румунії. Вони пройшли 5 вересня в північно-західній частині Чорного моря.
Малий протичовновий корабель ВМС України “Луцьк” успішно впорався зі своїми завданнями на навчаннях ВМС Болгарії “Бриз-94”, в якому брали участь кораблі та судна Туреччини, Росії, Греції, Румунії та США. Він першим із кораблів, що брали участь у маневрах, увійшов у контакт з підводним човном і здійснював спостереження за субмариною, наводячи на неї кораблі Болгарії й Туреччини.
21 листопада 1994 року відбулася перша передача телерадіоцентру Військово-Морських Сил України “Бриз”. Очолив ТРЦ капітан 2-го рангу Мирослав Мамчак. Завдяки йому “Бриз” вдалося створити в стислий термін і забезпечити необхідним устаткованням. Одним з ініціаторів створення такого телерадіоцентру став начальник управління зв’язку ВМС України капітан 2-го рангу Леонід Якутович.
Проте будівництво й розвиток Військово-Морських Сил України супроводилися величезними труднощами. Тільки за півроку з рапортами про звільнення в запас звернулося майже сто п’ятдесят військових. До кінця 1994 року таких рапортів було майже триста. Ці рапорти писалися не з доброго дива. Головні причини, які спонукали до цього людей, були насамперед матеріальні, відсутність житла й дуже низьке грошове забезпечення.
За 1994 рік у Севастополі тільки 23 офіцерські та мічманські сім’ї одержали квартири, хоч обіцяли дати майже триста. Основна причина — недостатнє фінансування. А до того часу в ВМС налічувалося близько двох з половиною тисяч безквартирних військовослужбовців. Півтори тисячі з них потребували житлової площі в Севастополі. Деякі з офіцерів та мічманів і перейшли у ВМС тільки через перспективу одержання житла. Однак обіцянки командування українського флоту за найкоротший час забезпечити житлом залишилися невиконаними. Люди були обдурені, приголомшені, розчаровані. Адже більшість усе ж прийшла служити в український флот з надією на щось нове. Проте, на жаль, цього не сталося.
Серед тих, хто подав рапорт з проханням про звільнення, чимало і тих офіцерів, прапорщиків і мічманів, які з великим ентузіазмом починали службу в ВМС з перших днів і місяців формування їх. Ішли чудові, висококваліфіковані фахівці, які мріяли присвятити своє життя військово-морській службі, становленню і розвиткові українського флоту.
Якщо врахувати, що на той час у підрозділах і частинах ВМС і так був великий некомплект офіцерського і мічманського складу, то стане зрозуміло, наскільки небезпечна така тенденція. Фактично ставилося під велику загрозу подальше будівництво і розвиток Військово-Морських Сил України.
Ще одна “мiна уповільненої дії” підкладалася під майбутні ВМС у зв’язку з порядком комплектування ЧФ. Російське військове керівництво в односторонньому порядку перестало приймати на флот українських призовників, хоч існувала угода про комплектування у співвідношенні 50 на 50 відсотків. В результаті після поділу флоту могло статися так, що на тих 164 кораблях і суднах, що перейдуть у ВМС України, не буде кому служити.

До змісту Савченко М. О. Анатомія неоголошеної війни