САВЧЕНКО М. О.
АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ

РОЗКРАДАЧІ В ПОГОНАХ

Флот розтягували. Генпрокурор мовчав • Запасний командний пункт продано • Командування ЧФ: гроші на діжку! • Офіцери на великій дорозі • Злочин без покарання

Хто зупинить розграбування Чорноморського флоту? Це запитання ми часто ставили собі. Але відповіді не знаходили. Комерційна діяльність на флоті тоді охопила багато які організації і підрозділи. Чим глибше аналізували ми її, тим більше відкривалося нам фактів розкрадання майна і навіть озброєння, тим більше починали ми розуміти, чому майже за три роки переговорний процес не дав ніяких конкретних результатів і хто йому всіляко заважав.
Склалася парадоксальна ситуація. Перебуваючи на території України, юридично будучи флотом двох держав — України і Росії, ЧФ зусиллями його командування, фактично перетворено на російський. Ніяким владним державним структурам України він не підпорядковувався. Непідзвітним був і російським. З часу суверенiзації колишніх республік СРСР він опинився сам собі хазяїном. Спроби і з української, і з російської сторони проконтролювати що-небудь командувач Чорноморського флоту зазвичай припиняв на тій підставі, що він підпорядковується тільки Президентам і лише за їхньою прямою вказівкою може допустити на флот будь-які комісії. Але в Президентів, як кажуть, й іншого клопоту вистачало.
Кому ж була вигідна така ситуація? Зрозуміло, не Україні, а передусім тим, хто, користуючись безконтрольністю та безкарністю, займався розграбуванням флоту. А масштаби розграбування протягом майже трьох років усе зростали. За даними проведеного на флоті соціологічного дослідження, майже 70 відсотків офiцерів, прапорщиків і мічманів ЧФ були залучені в так звану комерційну діяльність, яка нерідко перепліталася з кримiнальною.
У каламутній воді, як говорить народна мудрість, легше риба ловиться. І ті, хто зацікавлений у цьому, докладали всіх зусиль до того, щоб таке становище зберігалося якомога довше, аби переговорний процес щодо проблем ЧФ не виходив з глухого кута. А цього неважко було домогтися, якщо пропонувати українській стороні відверто неприйнятні умови.
Частка України, реальне наповнення належних їй 50 відсотків ЧФ буквально з кожним днем зменшувалося внаслідок його розграбування, розбазарювання техніки та інших матеріальних цінностей на багатомiльярдні суми.
Командування ВМС має у своєму розпорядженні численні документи, які свідчать про те, що, починаючи з 1992 року, керівництво ЧФ не тільки закривало очі на безлад, що коївся на флоті, а й саме частенько було ініціатором протиправних дій, пов’язаних з розбазарюванням та розграбуванням флоту, його матеріальних цінностей.
Не раз командування ВМС доповідало в Міністерство оборони України, Генеральному прокуророві України та в інші iнстанції. При цьому додавався список того, що було продано, вивезено, здано в оренду. Перший такий місткий документ відправив виконуючий обов’язки начальника штабу ВМС України капітан 1-го рангу О. Безверхий. В ньому, зокрема, говорилося, що ще 15 липня 1992 року начальник служби пального та мастильних матеріалів ЧФ полковник А. Борисов у доповідній за № 90/5-814 на ім’я тодішнього командувача ЧФ адмірала І. Касатонова повідомляв про порядок передання пального концернові “Інтерконцерн-формула 7”. Було розроблено майже детективний сценарій цієї унікальної операції. Вантаж (пальне) відправлявся 5 серпня попутним танкером ЧФ “И. Бубнов”, мовби на кораблі, які несуть бойову службу в Середземному морі. На всі вантажні запаси танкерові виписав пропуск на вивезення з Севастополя заступник командувача по тилу — начальник тилу флоту. А капітанові танкера “И. Бубнов” він дав розпорядження про місце і час рандеву з танкером концерну для перекачування на нього пального.
Коли випадало знайомитися з багатьма документами за підписом адмірала І. Касатонова, створювалося враження, що він аж палахкотів полум’яною любов’ю до різноманітних комерційних структур. Саме цим пояснювалося його зворушливе клопотання від 12 квітня 1992 року за № 77/1-858 перед командувачем Військово-Морського Флоту ЗС СНД (так його тоді називали) адміралом Чернавiним про передання земельної ділянки в бухті Козачій Севастополя одному малому підприємству.
Адмірал І. Касатонов повірив у свою безкарність. І він, а за його прикладом і інші посадові особи на ЧФ присвоїли собі право на свій розсуд, зовсім не враховуючи інтереси України, розпоряджатися власністю Чорноморського флоту.
Процес розграбування флоту йшов у багатьох напрямах. По-перше, чинилося пряме розкрадання матеріальних цінностей. По-друге, йшов розпродаж кораблів, суден і техніки, пально-мастильних матеріалів та різноманітного майна комерційним структурам, часто за надто заниженими, символічними цінами. По-третє, перебазовувались судна та кораблі, вивозилась техніка із Севастополя та інших кримських баз до Росії. По-четверте, йшло здавання в оренду об’єктів та земель.
У тому ж документі, підписаному О. Безверхим, говорилося, що 26 серпня 1992 року командувач ЧФ затвердив договір купівлi-продажу на підставі вигаданого “Статуту частини” запасного командного пункту ЧФ. Авіаційній компанії “Лела” було продано за невеликими цінами фактично ціле військове містечко в Алсу-5 з численними будівлями: адміністративними будинками, казармою, котельнею, їдальнею, житловим будинком, гуртожитком, майстернями тощо. Пізніше арбiтражний суд визнав угоду незаконною.
Ще раніше, у березні того ж року, за рішенням командувача було здано в оренду комерційному банкові 70% приміщень у єдиній на ЧФ 170-й лабораторії полiгона засобів зв’язку; 50% приміщень спортклубу ЧФ (площею 285,7 м. кв.) передали під ресторан, бар та банк для комерційних структур. Як з’ясували компетентні фахівці, завдані Україні збитки лише цією невеличкою угодою ЧФ з комерційними структурами становили 89 тисяч доларів США, а втрачена користь — 8 тисяч доларів.
З 1992 до 1994 року таких і ще масштабніших орендних угод на ЧФ укладено безліч. Наприклад, 688-а база рідкого палива Чорноморського флоту в Севастополі передала в оренду резервуари й технологічне устатковання для приймання й введення ПММ та адмiнiстративну двоповерхову будівлю площею 120 кв. м. Завдані Україні, за підрахунками тих же компетентних фахівців, прямі збитки на той час становили 400 тисяч доларів США. В таку ж суму оцінюється і втрачена користь від односторонньої оренди.
Землі військових частин, судна, сховища, склади, причали, найрізноманітніші приміщення та об’єкти також було здано в оренду.
За підрахунками, проведеними тоді компетентними службами, загальні збитки, завдані цим Україні, 2 млрд. 944,3 млн. доларів США, втрачена користь — 783,6 млн. доларів.
Великого поширення на ЧФ набуло переведення кораблів і суден та вивезення цінної техніки й майна в Росію. Це також завдавало багатомiльйонних збитків Україні.
25 травня 1992 року за директивою адмірала І. Касатонова вибув на Балтійський флот пошуково-рятувальний корабель “Ямал”, нібито для перевезення майна з Ростока до Калiнiнграда, але так і залишився у Балтійську.
До складу Балтійського флоту було передано великий підводний човен ВС-555, єдиний такого проекту в колишньому СРСР, який перебував на ремонті в Санкт-Петербурзі.
Вісім вертольотів ЧФ перебазовано в м. Анапу і там законсервовано. До Новоросійська вивезено 90 універсальних малогабаритних електричних торпед зі срібними акумуляторними батареями. Туди ж було відправлено все майно, яке належало раніше ЧФ, з передових баз флоту в Болгарії та Сирiї, а також демонтовано з постів радiотехнічного спостереження в Криму дорогу апаратуру радiотехнічного пізнавання. Зі складу медслужби ЧФ виведено 17 автомашин, які призначалися для транспортування поранених. 11 з них продано комерційним структурам.
20 жовтня 1992 року на КПП Гончарне було затримано два автомобiлі “КамАЗ”, орендовані у ЧФ малим підприємством, що намагалося вивезти за фальшивими документами з печатками бригади рятівних суден ЧФ 40 тонн листової та кабельної мідi.
Таємниче зник тренажер бригади морської піхоти ЧФ — корпус десантного корабля на повітряній подушці “Кальмар” з кольорових металів. За наявною інформацією, його продано комерційним структурам. Розділено і вивезено у невідомому напрямі і 7 бронзових корабельних гвинтів загальною вагою майже 20 тонн, які довгий час були на полiгоні бригади морської піхоти.
Колишній начальник штабу ЧФ віце-адмірал Г. Гуринов підписав документи на передання сховищ ракетно-технічних баз товариству воїнів-інтернаціоналістів для наступного продажу.
Було також видано письмовий дозвіл севастопольському малому підприємству на продаж чотирьох списаних підводних човнів, хоч не було закінчено демонтаж їхнього устатковання, дорогоцінних та кольорових металів.
З відома адмірала І. Касатонова будови та споруди, зокрема й багато підземних, військової частини, де командиром був капітан 1-го рангу М. Григорович, розпродано комерційним структурам за умовну ціну, яка значно нижча за їхню фактичну вартість.
Реалізація списаних кораблів і техніки Чорноморським флотом за договорами з комерційними структурами оцінювалася на той час мільярдами доларів США.
Бурхлива комерційна діяльність з метою особистого збагачення стала для багатьох офіцерів, мічманів та прапорщиків ЧФ головним заняттям. Інколи вони не гребували нічим. Займалися підроблянням документів, шахрайством, крадіжками тощо.
Прагнення до особистого збагачення задовольнялося найрізноманітнішими способами. Широких масштабів набула практика здавання в оренду комерційним структурам територій, споруд та матерiальних засобів військових частин на відверто неприйнятних умовах та з грубими порушеннями нормативних актів, які регламентують подібну діяльність. Неважко було здогадатися, що робиться це за відповідний хабар, на який не скупилися багато хто з комерсантів. Окремі з укладених орендних договорів передбачали можливість фактичної зміни форми власності об’єктів, а це призводило до втрати їх. Подібні договори уклали, наприклад, 653-є управління начальника робіт будівельного управління ЧФ, 688-а база рідкого палива ЧФ та деякі інші. Є й факти передання в користування різним комерційним структурам флотських споруд та територій взагалі без оформлення договірних зобов’язань. В окремих випадках, незважаючи на укладені договори, плата за використання об’єктів на рахунки військових частин ЧФ взагалі не надходила, але договори все ж не розривалися. Отже, комусь це було вигідно.
Ці та інші подібні факти свідчать про те, що комерціалiзація та супутні їй розкрадання з корисливою метою пально-мастильних матеріалів, кольорових металів, а також акумуляторних батарей, які містять у собі дорогоцінні метали, субблоків до радiо- та електротехнічної апаратури, зокрема й секретної, зброї та боєприпасів, іншого майна набули на кораблях та в частинах ЧФ масового характеру.
Встановлено, наприклад, що за період з грудня 1993 до лютого 1994 року тільки одне судно “ПС-379”, що перебувало в оренді у різних комерційних структур, зняло партіями від 10 до 150 тонн з великих протичовнових кораблів “Красный Кавказ” і “Керчь”, із сторожових кораблів “Ладный”, “Сдержанный” і “Безукоризненный” та з інших бойових кораблів і суден ЧФ понад 1000 тонн дизельного палива.
Більшості комерсантів у погонах — розкрадачів матерiальних цінностей флоту щастило залишатися поза увагою правоохоронних органів. Однак, деякі все ж поставали перед правосуддям. Знайомлячись із документами слідства та судових засідань, які є в нас, не можна було не дивуватися, з якою надзвичайною легкістю багато військовослужбовців ЧФ, серед них і старші офіцери, у погоні за особистим збагаченням ішли на злочини. Це дуже наочно підтверджувалося матеріалами слідства про розкрадання дизельного палива в гарнізоні Феодосiї. Тут колишньому начальникові служби ПММ однієї з частин ЧФ мічманові А. Риді без особливої напруги поталанило за короткий час залучити до своєї злодійської діяльності фактично всіх посадових осіб з усіх частин та кораблів гарнізону, які розпоряджалися пально-мастильними матерiалами.
Величезними виявилися апетити у колишнього начальника відділення планування та постачання служби ПММ ЧФ підполковника В. Руклiнського. Погодившись “допомогти” генеральному директорові однієї з фірм придбати 300 тонн авiакеросину для виконання комерційних рейсів із Сiмферополя до Стамбула, він зажадав від нього у вигляді винагороди 6 тисяч доларів США. За свої послуги Руклiнський устиг одержати від директора фірми 2 тисячі доларів, автомобіль ВАЗ-22061 та чималу суму в карбованцях.
Як відомо, найприбутковішим бізнесом була, та й є, торгівля зброєю. І, природно, що різні злочинні елементи тягнули до неї свої брудні руки. А обстановка безконтрольності, яка створювалася на ЧФ, дуже цьому сприяла. Командування ЧФ виявилося неспроможним ужити дійових заходів, щоб забезпечити надійне зберігання озброєння. Практично не вирішувалися питання й інженерно-технічного обладнання місць зберігання зброї. Ефективність діючої системи охорони місць зосередження озброєння істотно була знижена через неукомплектованість, високу плинність кадрів воєнізованої охорони, падіння рівня дисципліни та відповідальності військовослужбовців, що причетні до зберігання зброї. Внаслідок усього цього різко зросло розкрадання її.
Це лише частина виявлених фактів. Немає сумніву в тому, що вони складали тільки малу дещицю всіх крадіжок, більшість з яких не встановлено. Адже командування ЧФ на неодноразові пропозиції української сторони провести iнвентаризацію майна, створити російсько-українську комісію для старанної перевірки його на кораблях і в частинах відповідало категоричною відмовою.
Російські адмірали, продовжуючи бити себе в груди, намагалися довести, що вони вдень і вночі піклуються про боєготовність Чорноморського флоту, який, як єдиний організм, не можна краяти по живому. Але саме вони робили все для того, щоб відкушувати від цього організму все більші й більші шматки. Саме їхніми стараннями багато флотських об’єктів жили вже не в режимі військового відомства, а в режимі комерційних структур. Значні площі медичних та культурно-просвітницьких закладів, спортивних об’єктів, підприємств і складів, а також територій частин орендувалися різноманітними фірмами, які впевнено хазяйнували там.
Багато підприємств ЧФ практично працювали вже не на флот, а на потреби комерсантів. Але це чомусь не лякало командування ЧФ. Цьому воно не опиралося. Зате всіма силами заперечувало проти спільного базування з ВМС України, проти будь-яких спроб правоохоронних органів та інших владних структур України хоч якось простежити негативні процеси, що поширюються на флоті.
Як не прикро, але тоді ніхто серйозно не намагався вживати хоч яких-небудь заходів щодо цього. Розграбування Чорноморського флоту тривало.

До змісту Савченко М. О. Анатомія неоголошеної війни