І
Так тихо, мрійно сіються сніги,
Немовби так не сіялись ніколи.
На землю, ще зовсім непрохололу,
Так тихо, мрійно сіються сніги.
Лежать полотна білі доокола,
Де-де стримлять петрові батоги...
Так тихо, мрійно сіються сніги,
Неначеб так не сіялись ніколи.

II
Стомилася, затихла хуртовина,
Лежать поля, як біла цілина.
Неділенько, даруй мені годину,
Помандрувати манить далина.

Піду собі я навмання за місто.
Де свище зайця-побігайця слід,
Де у ярочку озерце пречисте
Дід-Морозенко закував у лід.

Де тонко так на обрії широкім
Нараз тополь рядок замайорить.
І сонця золотаво-світле око
Осяє душу радістю на мить.

Довкруж поля й поля сріблясто-білі
І лісосмуг темнаві береги...
Як добре, що на світі є неділя,
Як добре, що на світі є сніги!
25.04.1982 р.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"