Гаї шумлять... Я слухаю...
Ах, що за дивина !
На лекції у Губаря
Завмер біля вікна.

Хмарки біжать —  милуюся.
Чого ж моїй душі
Так радісно і весело,
Учителю, скажіть?!

Гей, дзвін гуде — іздалеку,
І в серце б'є прибій!
Сиджу весь затичинений,
Збентежений такий!

Щось мріє гай — над річкою.
І в тому гаю — я.
Замріяний, схвильований,
Як молодість моя.

Де неба край, як золото,
Горить-тремтить ріка,
Мов диригентська паличка,
Учителя рука.

Зове кудись, голублячи,
Під тихий шелест трав...
Ах, скільки ж я Поезії
Від Вас до серця взяв!

Тичинину й Сосюрину,
Малишкову й Донця.
Павличкову, Забаштину,
Й Максима-мудреця.
Неходину, Усенкову,
Платона Воронька.
Драчеву, Симоненкову,
Костенко й Гірника...

Спасибі ж Вам, Учителю,
За мудрість і любов.
О, як же я на лекцію
Жадав прийти б ізнов!

Та мчать роки над врунами
Повз кримську оболонь.
А в серці ж Вашім юному
Поезії вогонь!

Даруйте ж, мій Учителю,
Ще много, много літ
Поезію Тичинину,
Тичинин дивосвіт!

Нехай ріка Поезії,
Як музика, бринить!
Нам з Вами по-тичинівськи
Перемагать і жить!
Червоную калиноньку
Від бурі захистить
І рідную Вкраїноньку,
Як матінку, любить!
7.09 1992 р.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"