Іде весна. Нуртують соки.
Трава зелена ожива.
«Реве та стогне Дніпр широкий»
Душа схвильовано співа.

Вже скоро сад заграє цвітом
І забринить бджола між віт,
Де понад цілим білим світом
Гримить Шевченків «Заповіт»!

Планета крутиться, спішить,
Нас віддаляє стрімко в леті.
Та ти дорожчий нам щомить,
Щодень потрібніший, Поете!

Як Україну без Дніпра —
Себе не мислим без Тараса.
Славетна Канівська гора —
Землі вкраїнської окраса,
Де горда постать Кобзаря
Сумлінням нашим піднялася!

Тарасе! Дум твоїх потік
Вирує в серці України,
Яку любив Ти до загину,
Понад усе любив єдину,
Своєю Матір'ю нарік!
Хвала ж Тобі, Великий Сину,
І нині, й прісно, і вовік!
З.03.1995 р.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"