І
Коли перейдеш Крим із краю в край, -
Спинись на мить і серцем спогадай:
На цій землі є ран війни немало,
Але найглибша з них - Аджимушкай.

II
Де у Криму я тільки не ходив.
Яких лише не зустрічав я див.
Але найбільше рукотворне диво —
Стрімкий канал дніпровської води.

III
На перевал веде крутий узвіз.
Обіч узвозу - молоденький ліс.
І партизанський пам'ятник: папаха
Із стрічкою червоною навскіс.

IV
Іще цвітуть петрові батоги,
Ще літо додає лицю смаги.
А на лугах, де їжачок отави,
Вже бовваніють зметані стоги.
V
Коли я весел - ходиш ти смутна.
Печалюсь я - весела ти одна.
То ж недаремно у народі кажуть:
Душа жіноча — вічна таїна.

VI
Пашить пісок гарячий, мов черінь,
Платан тремку на стежку кида тінь.
Синіє море, як високе небо,
А небо — наче моря голубінь.

VII
Де обрій материнкою пропах —
Ідуть туристи стежкою в горах.
Їм за домівку нині, певно, буде
Намет- гора, що зветься Чатир - Даг.

VIII
Вікно за північ світиться твоє.
А за вікном уже зоря встає.
Летять ключі у вирій журавлині —
Вже осінь у багряні дзвони б'є.

IX
Стоїть твоя хатина на горі.
Шумить тополя золота в дворі.
Лелію в серці стежечку знайому,
Якою ти проходиш на зорі.

Х
Мигтять зірки в небесній вишині.
Ти спиш і посміхаєшся вві сні.
Щаслива мить, коли ти вранці знову
Всміхнешся сонцю, квітам і мені.

XI
І знов летять у вирій журавлі —
Осіннє сонце грає на крилі.
В протяжнім «кру-у» бринить прощальна туга:
Вернутися б до рідної землі.

XII
Вже сміло ряст пробився із землі.
На весну вже веслують журавлі.
Лиш тільки ти похмура й невесела.
Як хата-пустка в нашому селі.
 

XIII
Від слів твоїх вже збайдужіла кров —
Клянешся ними, ніби марнослов.
Лиш тільки той по-справжньому кохає,
Хто не волає про свою любов.

XIV
Цей бастіон, що здибився, мов кінь, —
Подій давноминулих грізна тінь.
І Севастополь, як моряк на вахті,
Вдивляється у моря далечінь.

XV
Цей перший дощ весняний звеселив
Пробуджене від сну роздолля нив.
О, як мені тебе розвеселити,
Щоб бачить ту, якою марив-снив?!

XVI
Ти лагідною завжди будь зі мною,
Як вітерець з шовковою травою,
Як поле з гаєм, як берізка з кленом,
Як літній ранок з ніччю грозовою.
 

XVII
Серед села вродило на ставок:
Хтось звів загату, змайстрував млинок...
Тепер той млин сільчанам меле мливо.
Хіба ж ставочок цей, скажіть, не диво?!

XVIII
В дворі криницю викопав Василь -
Доклав немало праці і зусиль.
Сусіди ходять вранці по водицю —
Вода холодна додає їм сил.

XIX
Така самітня тітка Катерина
Мене завжди стрічає, ніби сина.
Колись мене так зустрічала ненька —
На цілий світ кохана і єдина.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"