І
Рідна мово!
Щира, соковита,
Прадіда в тобі
сльоза гірка!
Повнозерна,
як полтавське жито,
Мово Лесі, Рильського, Франка.
Мово Кобзарева бунтівлива,
Величава, грізна і сумна.
Мово срібнодзвонна,
жартівлива,
Неповторна, ніжна, голосна.

Я не дам плювать
тобі у душу,
Глузувать,
викручувать слова.
Ти - «мужицька» -
кривляться чинуші,
Хай мужицька,
але ти - жива!
їм тебе повік не зрозуміти,
Хай собі затямлять не на день:
Жалюгідно той живе на світі,
Хто відрікся неньчиних пісень!
/965 р.

II
Щира втіхо - рідна мово,
Краю отчого окраса,
Є в тобі вогонь Тараса —
Щира втіхо — рідна мово.
Розквітай же, барвінково,
У саду нового часу.
Щира втіхо — рідна мово,
Краю отчого окраса.

Краю батьківського пісня
Невмируща, незрівнянна.
Ти, мов ружа полум'яна,
Краю батьківського пісня.
З нами ти і нині й прісно,
Квіт повік твій не зів'яне.
Краю батьківського пісня,
Невмируща, незрівнянна.

Рідна мово материнська,
Ти - душа мого народу.
Будь від роду і до роду,
Рідна мово материнська!
Не змогла стріла ординська
Вбить тебе, сміливу й горду, -
Рідна мово материнська,
Ти - душа мого народу.
Я тебе ввібрав до серця
Із бабусиної казки.
Для любові і для ласки
Я тебе ввібрав до серця.
Та буває, що у герці
Забриниш, мов сталь дамаська.
Я тебе ввібрав до серця
Із бабусиної казки.

Передам у спадок дітям —
І дочці своїй, і сину.
Ніжну мову солов'їну .
Передам у спадок дітям.
Хай вона зеленовіттям
Огортає Україну...
Передам у спадок дітям -
1 дочці своїй, і сину.

О, прекрасна рідна мово,—
Краю отчого окраса.
Є в тобі вогонь Тараса —
Українська наша мово!
Розвивайся ж, барвінково,
У саду нового часу
Українське рідне слово, —
Слово Лесі і Тараса!
 

III
(За російським поетом
Миколою Брауном)

Щасливий я і гордий, що читаю
Шевченка і Франка, і Українку
На українській незрівнянній мові
Й не потребую більше словників.

О, що за мова!
     Лиш торкнешся  слова —
І заспіва воно, немов би вітер
Струни торкнувсь -
       і враз вона зітхнула.
Струна?
Чи слово ?
Чи сама душа?

О, що за мова !
В ній бринить минуле
І кров минулого,
Й кріпацька доля,*
Іржання коней
      в Запорізький Січі
Й шляхи чумацькі довгі і тяжкі.

Ну що за мова?
Це ж бо мова-пісня
І мова-казка...
Шелестить т о п о л я...
Ручай-с т р у м о к -
струмує по камінню...
Метіль - з а в і я —
завіває сніг.

В ній є слова, як видих:
«М і й    коханий!»
А якщо бунт — в ній і слова,
як дзвони.
А коли грім, то і слова —
громи,
Як в «З а п о в і т і»
гнівнім Кобзаревім.
І я ловлю, як музику, подібність
І слів, і звуків.
І коли «М і й   д р у ж е!»
Цією мовою назвать я хочу друга,
В її глибини запливаю сам
І сам ловлю,
Хоч ще й не дуже вдало,
Виловлюю я сам за словом слово.
Згрібаю їх, мов у рибальський волок,
В криницю чисту
пам'яті моєї.
1967 р.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"