Світлої пам'яті мого земляка,
Заслуженого артиста України,
бандуриста, майстерного виконавця
українських народних дум
Федора Аврамовича Жарка.

І
Ой, заграв кобзар гордочолий
На бандурі золотострунній,
І полинула трепетна дума
У піднебесся...
І залитий повінню пісні
Стояв синьоокий світанок
І впивався співом нащадка
Славного Вересая ...

А бандура голосно рокотала,
А бандура журно так вигравала:

- Ой, на Чорному морі,
На білому камені,
Ой, там сидить ясен
Сокіл-білозерець,
Низенько голову схилив
Та жалібно квилить-проквиляє
Та на святе небо,
На Чорнеє море
Іспильна поглядає...
І співав кобзар посивілий,
І душа в кобзаря бриніла.
В хвилях струн захлинались пальці,
Ніби чайки* в шаленім танці.

...на Чорному морі
Не гаразд починає:
Ізо дна моря
Сильно хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі
На три часті розбиває...

Застилала зажура старому очі,
І жаріли вони, мов зірки серед ночі,

І замало для думи було простору -
Рвалась з серця вона угору.

Розкрилялася, розливалася,
Давнім гомоном озивалася,

Давнім гомоном, лихом давнім
Та ще славою предків славних,

Гордославою України,
Що в народі живе й понині.

...На многая літа
До кінця віка!

І затихли, замовкли струни.
Тільки срібно котились луни.
5.05.1971р.

II
(За російським поетом
Миколою Старшиповим)

Ви слухали сліпого бандуриста
В нічнім степу,
Де вогнище пала?..
Ось він усівся на пахуче сіно,
Пошарпана бандура на колінах,
Провів кривими пальцями
По струнах —
Ридає дерево, ридають струни,
Ридає тихий голос бандуриста,
Надломлений, охриплий і глухий.

Співа він -
розпрягають хлопці коней,
Співа він —
плаче кароока Галя,
Співа він -
і під вітром Дніпр
широкий реве та стогне.
І сичі кричать...
Здійняв він сиву голову
До неба,
Зіницями потухлими поводить,
Немов би щось силкується
Побачить...
В  його очах
вогонь багаття грає.
Незрячі очі.
Віщії уста.
Ну що вона, пошарпана
бандура?
Хіба ж її спокійний,
Тихий голос
Та рівня ж бо крикливому
Оркестру
А чи многоголосому роялю?
Бандури голос
проти них - ніщо!

Ми сидимо...
Довкруж нічної ватри -
Пітьма, хоч в око стрель.
І небо в хмарах.
Над степом сич кричить:
Біду віщує...
Та лине тихий голос
Бандуриста,
Надломлений, приглушений,
Сумний.
Уже яскріє стьожка видноколу
Світанок бовваніє ув імлі.
Уже планета попливла
По колу.
Ми ж сидимо...
О, та невже ж у полі
Цей бандурист -
Останній на землі?!

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"