Спасибі, мій друже, мій брате,
За це привітання ясне.
На радість життя небагате,
Якесь однобарвне й пісне.

Але живемо і працюєм.
Працюємо і живемо.
Не просим пока, не старцюєм,
В собі свої пута рвемо.

Виборсуємось з-під громаддя,
Що нас придавило живцем.
І мовчки на суд до громади
Несем своє тихе слівце.

А люди — все бачать і чують,
Хто гудить, хто радо стріча.
Хоч вірші вже нас не годують —
Та ще пломеніє свіча.
Горить-вигорає до ранку
І слід на папері лиша.
Як пісню, свою колиханку
Над віршем співає душа.

І тут - ні узяти, ні дати,
Бо суджено Богом для нас
За рідну Вітчизну страждати
В її незалежності час.
27.01.1995р.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"