Віталій Радчук,
доцент університету ім. Т.Шевченка, старший лейтенант запасу

ВОВЧИЙ ОСКАЛ З-ЗА СПИНИ ЛЕЛЕЧОЇ
Україні потрібна своя концепція оборони. Українська.

 Прочитав у солідній газеті "День" від 1 серпня ювілейну статтю про ВМС України "Держава має бути захищена з моря..." і як громадянин незалежної країни (про державу мовчу) відчув себе вельми незахищеним. Не задовольнив мене райдужний звіт командувача ВМС віце-адмірала М.Єжеля, а точніше - бездумний репортерський конспект з нього, зроблений журналістом М.Касьяненком. Складається таке враження, що ВМС у нас існують тільки для парадів з похмілля після гучного російського свята, дублювання чужих фейєрверків та відсвіження букетів біля обелісків. Добре хоч, що бойовий флот змагається у стрільбах (яке досягнення!) і що його обіцяють поповнити через рік 4-ма кораблями. Але коли поставлять акумулятори на єдиний підводний човен ВМС "Запоріжжя", який вже кілька років стоїть незрушним, - невідомо. І ми ще умудряємося махати прапором на міжнародних військових навчаннях! Втім, що ми там робимо як "партнер по кооперативу"? Проводимо здебільша лише заходи, що їх прийнято відносити до цивільної оборони, якісь сумісні військові операції невідомо заради чого, де всі друзі і просто неможливо уявити, вгадати чи вигадати противника. Чи не безцільна ця метушня на маневрах, коли ідея самозахисту доведена до безглуздя? Неясно із численних виступів військових чільників на цю тему, навіщо, заради яких цінностей цього світу нашим синам, покликаним на флот, дано в руки смертоносну зброю, чому їх вчать стріляти, тобто убивати людей (а ви думали, для чого зброя?). Неясно, якою є концепція оборони України, зокрема оборони з моря, і чи є вона взагалі. Неясно навіть, що саме і навіщо ВМС збираються охороняти (пісок? пісню? телеефір на експорт?), що таке для українського військового моряка Україна, наскільки містке й чітке в його розумінні це поняття і що саме він у нього вкладає.
 Це що - секрет? Але військова доктрина миролюбивої країни чи такої, яка пропагує своє миролюбство, ще ніколи не була секретом. Великою таємницею в самообороні може бути хіба що ступінь власної безпорадності, невизначеності, недалекоглядності, безсилля і дурості. Втім, ненадовго: таку таємницю всі хочуть вивідати. Бо озброєний телепень, який не знає, навіщо йому пускова кнопка,  небезпечний не тільки для самого себе. А непевність - найбільший провокатор. Тим-то у військових, для яких війна і запобігання війни - це щоденна робота, прийнято начистоту говорити мовою конкретних інтересів, цілей, ймовірностей і законів збалансування сил. ЗСУ, ВМС, ВПС - це що, як не сили? Що може бути сороміцького в оголених мускулах здорового соціального організму? Що може бути поганого в тому, що людина готова щоденно віддавати або вмить віддати своє життя за те, що вона любить? За Батьківщину, яка переважує радість бачити щодня цей світ, обличчя близьких людей, схід сонця? Ми до того готові?

 По щирості, мені імпонують енергійні особистості, що мають почуття відповідальності, знають свою справу і здатні приймати виважені рішення. А саме такими, на мій погляд, є командувач нашими ВМС М.Єжель, екс-флотоводці Б.Кожин і В.Безкоровайний, колишні міністри оборони К.Морозов і В.Радецький, теперішній міністр О.Кузьмук. Та й не вони одні. Справжніми чоловіками Україна не обділена.

  Але якими у дзеркалі журналістики постають перед українським суспільством його найвищі воєводи? Вельми не до душі мені, коли мужі ратні по-скиглійському бідкаються в об'єктиви телекамер з приводу труднощів чи хиб військового господарства, а надто - з приводу безгрошів'я і побутового дискомфорту. Коли чую цей безпорадний плач на людях, завжди згадую кодекс честі чубатого князя Святослава, який у походах харчувався кониною і спав під відкритим небом, поклавши під голову сідло і не криючися від зірок Чумацького шляху. У скрижалях історії ви не знайдете, щоб він нарікав на будь-що, тим паче, як сказали б пізніше, на злигодні фронтового життя. Згадую про лицарський дух, безстрашшя й аскетичне начиння куренів Запорізької Січі. Козаки кпили, та ще й як, з ледацюг, з волокит-бабіїв, з ніжних принцес на горошині, злодіям відрубували руку, а п'яничок у морі викидали за борт - це всі знають. Сьогодні ніхто не вимагає від солдата чи офіцера монашествувати чи козакувати, зрікшися сімейного вогнища й затишку. Але порівняйте інтерв'ю наших військових речників з тими, що їх дають представники армій Заходу. І ви неодмінно дійдете думки, що наша військова еліта у кращому разі не відвикла мислити на рівні батьківської заклопотаності старшини роти (у радянській армії, як відомо, українців було заведено тримати на старшинських посадах господарників). Ви побачите, що наш генералітет назагал ніяк не може призвичаїтися до реалій і векторів геополітики і продемонструвати світові (принаймні українському) масштаби, високий злет і культуру професійної думки. Що ж то у нас за концепція оборони, панове ратне товариство, що про її нюанси ви волієте краще не розповідати?

 Ніби і є у нас "Воєнна доктрина України", затверджена Верховною Радою 19 жовтня 1993 року (див. газету "Народна армія" від 26 жовтня 1993 року). Зважте на лексичний акцент: доктрина воєнна, а не військова, тобто стосовна можливої війни, а не війська. Але приберіть з неї слово "Україна" - і ви нізащо не здогадаєтеся, що це не доктрина, скажімо, Венесуели чи Мавританії, бо уся вона зіткана з джентельменського набору загальних засад, термінів і гасел, які годяться для будь-якої держави. Хоч на есперанто її переклади - тоді вже точно годі буде розпізнати, чия вона. Бо яка ж країна не боронить свій державний суверенітет, політичну незалежність, національні інтереси, територіальну цілісність, недоторканність кордонів, не засуджує війни, втручання у внутрішні справи і не дбає про свою національну безпеку? Втім, де ви ще вичитаєте такий "шедевр" короткозорого синтаксису і багатозначності: Україна "виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території та на територіях інших держав без їх на те згоди". Второпали? Згоди не спитала, а виступає! Чи, може, виступає проти того, щоб мати у себе чужих солдатів і не питати, чи згодні вони у нас квартирувати? Чи Україна проти того, щоб іноземні війська залишалися у себе вдома "на своїй території"? Чи проти розміщення вояків-чужинців і на українських теренах, і на рідних для них землях "інших держав", тобто щоб нікого з чужаків взагалі ніде не було? Чи "інші держави" тут треті, як і "своя територія" - не своя для цих "іноземних військ," а наша? Бо куди ж інакше бідолахам діватися - хай сидять удома?...

 Гаразд, є у нас міжнародні угоди, зокрема "Партнерство заради миру", є "Хартія Україна-НАТО", є уточнена "Державна програми розвитку Збройних сил України на період до 2005 року". Знаємо, що українське військо скоротиться на 2005 рік до 295 тисяч вояків, що разом з 80 тисячами працівників і службовців ЗСУ складатиме 375 тисяч. Ніби почата реструктуризація, чіткішають відмінні функції Міноборони й Генштабу. Національна Гвардія кредиторам заважала (а це 27 тисяч відбірних вояків) - розігнали. Матимемо 1) передові сили оборони, 2) основні сили оборони, 3) стратегічні резерви. Та ще окремий корпус швидкого реагування, який поповнюватиметься з тих 30% сержантів, старшин, солдатів і матросів, які служитимуть 12 місяців за контрактом. Тобто, військо дедалі більше буде професійним. Оскільки Україна впродовж останніх п'яти років посіла 9-е місце в списку країн - експортерів зброї, то щось з техніки і "своїм" перепаде. Принаймні на це в огляді "Щит і меч Держави" в 31-му числі "Українського слова" від 3-9 серпня 2000 р. сподівається О.Позняков, зазначаючи проте, що про обіцяні нові танки Т-84 (до кінця ц.р. їх мало б бути півсотні) у штабі озброєнь Міноборони тільки мріють.

 Отже, таємниці з того, чим ми сильні, ми ніби й не робимо. Зовсім навпаки: либонь, аж занадто охоче водимо іноземних воєнспеців у найпотаємніші ще недавно схрони. Хай тільки чуже око заздрісно ляже - віддаємо за безцінь літаки і ракети. І при цьому не надто афішуємо патріотизм, а точніше - брак патріотизму. Бо його кіт наплакав, хоч він один тільки й може згуртувати натовп у військо. "Ударом по патріотизму" називає головний редактор газети "Патріот України" І.Ольховський "непродумане скорочення армії під виглядом реформ, вивезення техніки і майна до Росії, згідно з договором про ядерне роззброєння, на суму $24,3 млрд та розпродаж зброї, обладнання на суму $32,4 млрд., які не потрапили до державної казни. Скільки я не намагався, але не міг зрозуміти, чому моя любов до своєї держави повинна зростати настільки, наскільки вона ставатиме беззахисною, залежною від інших держав чи військових блоків". Ось що поясніть людям, панове воєводи: чому Україні не потрібне боєздатне військо? Прокоментуйте у ваших інтерв'ю соціологічні дані генерала-академіка В.Гречанінова, що на них посилається І.Ольховський: "Результати опитування самих офіцерів просто шокують. Тільки 5,5% опитаних вважають, що разом зі скороченням проходить реальне реформування Збройних сил, понад 74% впевнені, що ніякої реформи нема. 87% професійних українських військових вважають, що основна проблема нашої армії - низька боєготовність, 57% - що вона не здатна захистити свій народ, і лише 4% оцінили армію боєздатною" ("Українське слово", 3-9 серпня 2000 р.).

 Якраз це і виявляє, що найбільшою загадкою для світу і для нас самих є те, для чого нам потрібна грізна невиробнича машина. І чому саме така, а не інакша. Чи зумовлює оборонна мета специфіку знаряддя? Що це за оборона, яка замість чітко усвідомлених своїх і чужих силових векторів в системі міжнародної безпеки обмежується невиразними загальниками на кшталт "проти потенційного агресора"? Ми й тіні недруга ніде не знайдемо, якщо не розтлумачуватимемо настирливо й терпляче сусідам по планеті свої власні й загальні інтереси. Але чи маємо ми самі про них власне, українське поняття? А заодно і їх силове вираження? З чого виходить наша концепція оборони? Які у неї цінності, рушії, складники, акценти? Які орієнтири і тенденції міднародного силового поля нею передбачені? Не в момент же агресії сідають за її розробку - в мирний час. Адже військова доктрина - це не схема війни, не стрілки на мапах Генштабу - це концепція підтримання миру. Як зберегти мир? Без ядерпного щита, без патріотизму і мовного суверенітету в армії, без... без... без...  Чи може найбільшою таїною є сама небезпечна відсутність відповідей на ці питання? І численні генеральські інтерв'ю про розмір солдатської ложки служать лише прикриттям святая святих, військовою хитрістю? Себе б отак не перехитрити!

 Певна річ, у ЗСУ й поза тим проблем - тьма. Вишкіл кадрів, старіння техніки, уникання військової повинності, хабарництво військоматів, дідівщина, розкрадання амуніції, брак житла для офіцерів, кріпацтво на полковничих дачах, нудотство казарменої рутини і як наслідок - совдепівські п'янки та підступне душпастирство іноземного патріархату. Але ж ти воїн - не латай і не пери мундира на площі! Не витрачайся на випускання пару. Та ще й перед підлеглимми чи салажатами. Зціпи зуби, лицарю-козаче, і роби своє діло мовчки й справно. Головне - знай, що ти робиш і заради чого. А коли вже тягне за язик чорноока журналістка - май гордість, не скигли, утни щось веселе, коли не путнє й мудре, щоб тобою пишалися завжди живі в пам'яті народній князі й гетьмани, світочі духу.

 Не жаліймося на темряву - запалімо свічку! ...Тим часом повернімося на бойовий флагман, об борт якого хлюпоче солона чорноморська хвиля.

 Схоже, - і це мені дуже прикро, - що панове О.Кузьмук, М.Єжель та інші наші високі військові достойники сповідують ту сором'язливо-полохливу дипломатичність, якої їхні російські колеги аж ніяк не сповідують: ті добре знають і відверто про це заявляють на кожному кроці  -  хай не в офіційних прес-релізах, але в Севастополі від акаючих матросів і від усіх рангів тільки про це й чуєш, - що ЧФ РФ посаджено в "нашому Криму", щоб підігрівати Крим проти України і щоб тим самим силою утримувати Україну "в дружбі" з Росією, щоб "місто російської слави"... Кенігсберг не обернулося безславним Порт-Артуром, щоб Україна не розперезалася на Руському морі (ця давня назва моря від слова "Русь" означає на морі українському, тобто не російському, не московському, але й історію нашу анексовано разом зі словом) і т.д. Не треба бути військовим стратегом, генералом чи адміралом, щоб розуміти те, що навіть шкільним отаманам з рогатками очевидно: іншої функції, крім окупаційної, у такої великої кількості старих кораблів і з таким шовіністично налаштованим особовим складом у закритому морі (Туреччина, як відомо, є членом НАТО) взагалі бути не може. І тому давайте без трикрапок, п. М.Єжелю і п. журналісте М.Касьяненку: "Держава має бути захищена з моря..." - від кого? Хто там за морем, на морі і біля моря взагалі є? Не знаєте? То почитайте, крім підручника з географії, офіційну газету ЧФ РФ "Флаг Родіни", - і будете знати. Вона, а особливо ж її чорносотенні кримські й московські підбріхувачі, пропагуючи попівську ксенофобію і антиукраїнську "славу", ніяких трикрапок не ставлять і про ненаситні неоколоніальні інтереси Росії в Криму і на Чорному морі говорять цілком відверто й прозоро, коли не зухвало. Віддаймо їм належне: чогось хотіти - це вже значить жити, принаймні ці нездорові забаганки щирі. А чого воліємо ми?

 Якщо по ділу, то не з ювілейних звітів у газеті "День" чи хвалебних од "Хрещатика", сп'янілого від "пишного бенкету на "Сагайдачному" за участю мерів Москви й Києва, навіть, коли потрібні тонкощі справи, не з спеціальних видань "Армія України", "Народна армія", "Військо України", "Флот України", "Вартові неба", "Крила України", "Кордон", "Наука і оборона", "Слава і честь", а з поміркованих зарубіжних джерел українські громадяни можуть дізнатися, що концепція безпеки Росії (бачте, є у країни концепція!) передбачає втягнення принципово безядерної і позаблокової України у свої військові авантюри. А такі авантюри у наш час цілком реальні з огляду на ущемлене імперське самолюбство озброєної до зубів сестрички-слов'янки, яку в потоптаній, розтерзаній і доведеній до відчаю Чечні вже підривають із криком "Свобода або смерть!" тротилові камікадзе, до речі, свої ж росіяни, яким настільки остогидла духовна імперська пліснява, що вони годні перекинутися в іслам. Ось що читаємо в газеті української діаспори "Мета" (№ 371): на території України "розміщені російські станції дальнього виявлення запуску ракет... якщо й на них досі не були націлені американські ракети, то після проголошення Москвою нової доктрини (застосування ядерної зброї першою - В.Р.) вони можуть бути націлені. Це тим більше, що Київ дав згоду на базування в Севастополі російських бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю на віддаль 800 кілометрів". Ось так! Стамбул, кандидат в хіросіми, ще й як перелетять, щоб дістатися легендарної Трої і зробити з неї радіаційну "купу гною"! І тому з чорноморського басейну, як і зусібіч, не лише на Москву Петрівну, але й на Ольжин Київ, що хизується своїм позірним миролюбством, поглядають косо і з острахом, коли не сказати - недружньо. Що ж чекає заручника ядерної кнопки, до якої самому заручнику - зась? Світова та й українська історія на це питання дає відповідь тверду й однозначну: об труп такого заручника витирають закривавлений солдатський чобіт.

 То чому ж про це мовчать контр-адмірал М.Єжель, міністр оборони О.Кузьмук, газета "День", офіційні видання Міноборони? Де ж хвалена українська безядерність і позаблоковість? Якщо наша держава хоче миру (знову таки, не кажу про країну і простих людей, бо тут усе ясно), чому ця утримувана народним коштом держава як інструмент захисту нації дозволяє господарювати на своїй землі чужим військовим ястребам, тим самим наражаючи Україну на небезпеку? Від якого розпутного зайди - звабника чи звідника з моря чи з чужого берега - повинні ми толокою боронити саму нашу державу, щоб вона не стала під його тиском спідленою валютною повією, посадженою на наркотичну голку чужої імперської ідеї, - тієї ідеї, яка вже наробила стільки лиха українській спільноті й усьому світові? Чи нам того лиха мало? А заодно й ганьби, позаяк жертва, що підохочує своєю поступливістю і слабкістю, завше має свою частку вини за гріх?

 Хіба не суперечить взагалі заякорення ЧФ РФ у Севастополі букві й духу Конституції України, де у 17-й статті ясно й недвозначно сказано: "На території України НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ розташування іноземних військових баз"? Якщо це конституція прямої дії і якщо ми держава, то які можуть бути винятки з закону - з Основного Закону? А пункт 14 Перехідних положень дозволяє й "тимчасове перебування іноземних військових формувань... на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України". То що вище, що чинне і що насправді є закон: конституція країни чи пункт перехідних положень, термін дії якого умисно не визначено? Так уже в нас повелося, надто серед совкових братанів на спільному гебешно-кавеенівському просторі, що немає нічого тривалішого і постійнішого від того, що прийнято вважати "тимчасовим" чи "перехідним". Звернімо увагу на те, що Росія і не збирається будувати своєї військово-морської бази, скажімо, у Новоросійську. Якихось навіть натяків на це нема. А нащо, коли це не відповідає російській військовій доктрині? Зате мер Москви М.Лужков вважає Крим своєю дачею, обсаджує півострів своїми людьми, закидає його помпезними прожектами. На Аляску, здану Росією Америці на 99 років, пити шампанське не їздить, хоч термін аренди давно минув...

 Не забуваймо біблійної мудрості, що її Кобзар узяв епіграфом до послання "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам...", де Поет-пророк, шпетячи "варшавське сміття" і "грязь Москви", застерігає "синів сердешної Украйни":

Польща впала
Та й вас роздавила!