В почині було Слово, і Слово було в Бога, і Богом було Слово. Воно було з Богом споконвік. Усе через Нього постало. І ніщо з того, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.
Це - Біблія, початок Євангелії від Йоана. А ось ще одне Святе письмо - Шевченків "Кобзар":

    ... Возвеличу
    Малих отих рабів німих!
    Я на сторожі коло їх
    Поставлю слово.

Дуже актуально звучать ці рядки для занімленої на рідну мову України. Що ж таке СЛОВО, коли за ним визнано таку орудну силу? І чим воно є сьогодні для нас?

Слово вчить і кличе, коле і пестить, підносить і очищає, воно може бути кувалдою і струною, кастетом і опахалом, тавром і знаменом, аналітичною лупою і монументом. Ми виСЛОВлюємо спонуку і згоду, радість і горе, захоплення красою, надію в молитві і "Я тебе люблю". Слово - засіб порозуміння між людьми. Словом ми осягаємо світ - це інструмент пізнання, найцінніший дар природи. Людину і людство створило слово. Ми всі діти слова - від колискової пісні, від зародку цивілізації. Слово - ген культури, душа народу, жива пам'ять про все, що при нас і до нас було. У слові ми знаходимо свій самовияв, своє особисте "я". Словом облаштовуємо довкілля - це робоче знаряддя і продуктивний чинник, що оціюється в економічних вимірах, прибутками і збитками, заможністю і злиднями. Слово імпортується і йде на експорт. Слово - "ясна зброя" (М.Рильський), "зброя іскриста" (Леся Українка). Енергія атома, мирного чи злого, кориться йому, бо перед ним - слабка. Слово - це лінгвосфера Землі у локоні телерадіоефіру. Словом ми творимо світ фантастичних образів. Слово - лихе чи привітне, криве чи ласкаве, гостре чи улесливе, чорне чи красне, чесне чи нещире - є кодексом поведінки. З одного почутого слова ми розпізнаємо, хто є хто і звідки. Слово - візитна картка: віку, професії, соціального стану, країни і громадянства, рідного краю. Слово гуртує людей у народ і будує державу. Нарешті слово охороняє культурну цілісність та інформаційний суверенітет нації від нашестя чужого слова.

Але сама Держава Слова у всіх своїх важливих функціях може служити людині й спільноті лише як ЦІЛІСНА СИСТЕМА, що має свої непорушні межі й закони.

Мові завжди чогось не вистачає, коли поряд з нею використовується інша. Як перекласти, зберігши усі смислові відтінки, неологізми беспредел, ток-шоу, інтернет і коротко - спецназ, вуз? У вищих навчальних закладах міжвузівські конференції завелися навіть серед мовознавців. Іноді перекладати просто не хочеться та й часу нема думати - беремо, як є, списуємо не замислюючися, цитуємо слова, вирази чи й цілі абзаци без перекладу, передражнюємо мимоволі (а буває, то й умисно) чужу мову. Отже, виходить суржик. А думати б треба, бо мова - це знаряддя думання і, між іншим, мірило розуму. Хоч вона й захищається з усіх сил акцентом, хоч вряди-годи й мстить жорстоко, а таки розладнується, коли її насилують сполуками на кшталт шоколад "Віспа" (віспа - заразна шкіряна хвороба), шампунь "Органікс" (органіка - гній як добриво), лампочки "Осрам" (темрява, либонь, сховала б сором), "чиста" вода "Блювоте" (blue water - це ще й відкрите море: ковтнеш - вирвеш), "ароматний" чай "Пукала" і т.п.

Тим часом у мові, якою перекладено Данте і Ґете, Сервантеса і Гюґо, Пушкіна і Шекспіра і яка дала світові першу енциклопедію кібернетики, завше достатньо власних, питомих ресурсів. Така мова сміється з тих, хто каже "коньяк бренді", "сервісне обслуговування", "обмежені ліміти" й "комерційна торгівля", адже "бренді" і є коньяком, "сервіс" і є обслуговуванням, "ліміт" і є обмеженням, а "комерція" і є торгівлею. Всякому, хто, думаючи, шанує себе і своє думання, ясно, що ділер - це посередник, прайс-лист - це цінник, а тет-а-тет - це віч-на-віч. Усякий, в кого є хоч якесь відчуття мови, не скаже й не напише продукти харчування, бо такі неїстівні: продукт, як і плід, - це результат чогось (праці, епохи, травлення). Отже, сам вираз є продуктом недомислу й неграмотності - їмо ж ми, чи споживаємо, їжу, харчі, продовольство, продукти, провізію, провіант, їстівні припаси, харчові вироби, запаси харчів (їжі, продовольства), їстівні (харчові, продовольчі) продукти, продовольчі запаси і т.д., - як бачимо, слів і лексичних сполук у нас вдосталь.
Древніша мова завжди відшліфована краще. Хіба квітень і листопад - те саме, що апрель і ноябрь? Хіба "розовая роза" звучить поетичніше, ніж рожева троянда? Хіба коротке слово олія на етикетці не видніше від "постного масла"? Нащо смородині бути "чорній", коли у мові є порічки? А спробуйте навчити чужу мову розрізняти поняття російський і руський. Нарешті, офіційна мова кожної країни вкладає аж надто не схожий зміст у такі знайомі всім універсалії, як свобода, демократія, суверенітет, історична справедливість, права нації і нацменшин. Приміром, держава Росія справно бере податки з мільйонів своїх громадян українців, не відкриваючи на ці кошти жодної української школи. А що у нас: інше чи те саме? Ось логічна задачка для нової України, яка податки зі своїх українців також витрачає на їх обмоскалювання. Тож маємо унікальних театралів - де ще у світі таких здибаєте:

- То кажете, вродлива співачка?
- Да нєт, нє уродліва, а так сєбє, нічаво.

Серпень 1998 року. Свято. 24-е число. Сьогодні Тарасику Орленкові виповнилося сім років. Через тиждень він з розмальованим веселими буквами ранцем за плечима уперше піде до школи. На день народження батьки привезли малого до діда на село. Старійшина родини випробовує грою онукові здібності:

- Я ж просив тебе притягти гарбуза, а ти прикотив кавуна.
- Дєдушка, я ж і пріньос арбузік...

Нас переконують: скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. А хіба не досить бути просто людиною - самим собою? Один справжній великий раз і на все життя. Ми що - змії гориничі з кількома головами? Як би то ті різноязикі голови у нас між собою дійшли ладу й згоди? Як у тій крамниці?

- А краватки у вас є?
- Кроватки в мебєльном...

Неподільно пануючи у себе вдома, чужа мова там, де вона господарює на рівних правах з чиєюсь корінною і рідною, неминуче спричинює в останній семантичні зсуви й стилістичне сум'яття, розладнує її асоціативну систему, розмиває її норму і нищить у ній ген місцевої традиції. Рідна мова через вихолощення її питомого культурного компоненту чужою міліє, тупіє й грубшає і, зрештою, втрачає привабливість як місток, що єднає уми й серця, адже на ньому тепер можна і посковзнутися:

- Батько приходили?
- Так, батьки приходили.

Ніхто ще не довів, що двомовність чи поліглотизм більше загострює сприйняття, аніж притлумлює його. Маємо, проте, факт: наш двоязикий народ прямо на очах німіє й глухне на найтонші порухи душі й вібрації думки. Загляньмо ж у безлюдні бібліотеки й на книжкові базари, щоб у цьому пересвідчитися. Боже мій, що ми читаємо!

І поезія, і побут, і недоперекладені газети щодня нагадують нам, що мови несиметричні і впорядкована двомовність - це вигадка, зате реальним є неоковирний колоніальний суржик мільйонів, згубний для інтелектуального розвою як кожної особи, так і нації в цілому.

Зламуючи низькі бар'єри у взаєморозумінні, двомовність здатна зводити значно вищі. К.Чуковський бідкався з приводу того, що Шевченкове "Воскресни, мамо!" в "подражанії" пророкові Осії зберігає вірність своїй мові і ніяк не піддається перекладові російською. Коли українець каже "мамо" або "мати", зазначав він, ці слова гармонійно сполучаються зі словами найвищого стилю. Але коли Ф.Сологуб переклав: "Воскресни, мама!" - у нього вийшла водевільна пародія, бо у росіян "мама" - "кімнатне, інтимне слово, так само недоречне в урочистій біблійній промові, як, наприклад, мамаша або маменька". Але яким же ще словом витлумачиш це просте, всім рідне й незамінне звернення? М.Зенкевич спробував так: "Воскресни, мать!" - і синівську ніжність задушив сухий фальш п'яного хрипу.
Поза сумнівом, знати інші мови корисно. Навіть притча є така - про кота, який навчився гавкати і тим ловив мишей, бо миші безлячно вилазили з нірок, гадаючи, що всі коти повтікали, зачувши собаку. Але за які б моря не їздив справжній поліглот і якою б мовою не говорив, з його вуст завжди лунає голос рідної землі, яким утверджує себе успадкований від діда-прадіда і будь-де безпомильно вгадуваний між краянами спосіб мислення.

Всяк може вивчити багато мов тоді, коли до ладу знає свою, коли має потужний засіб для їх опанування. У найважливіших функціях: комунікативній (порозуміння), пізнавальній (творення думки), називній (термінологічної моделі світу), виражальній, культуроносній, поведінковій, естетично-художній, консолідаційній (об'єднання в спільноту), представницькій (розпізнання), спадковій (накопичення, збереження і поширення досвіду) тощо - рідна мова незамінна. Той, хто сказав: "І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь", - знав і довів своїм життям, що своє і чуже неодновартісні. Бо яка чужа мати рідніша й краща від своєї?

Двомовність, отже, має не лише плюси. Двомовність - це зло, якого всякий здоровий суспільний організм намагається так чи інакше позбутися. Інша справа - як саме це робиться: спроквола чи рішуче, нервовим сіпанням угору свіжих невражених паростей чи твердим і терплячим переконанням і особистим прикладом, дикою війною чи цивілізованою еволюцією. Але терези двомовності ніколи не завмирають, позаяк мова взагалі не є величина стала. Тож спитаймо себе: якою мовою Галичині вітатися з Донбасом? Якою мовою сивоголовий досвід має передатися юній зміні? Якою мовою селу порозумітися з промисловим містом?
Агов, хто там за союз серпа і молота? То ви обстоюєте двоязычіє? Та ні ж бо, дволикі януси-дворушники, ви хочете двоголового курчати табака у кривавій юшці замість тризуба на тлі пшеничного поля і ясного неба. Не кривіть душею, на ділі ви - за удільну і загальну російську одномовність.

Гасло двомовності - компромісне й половинчасте, воно кличе до тієї напівперемоги, яка потрібна агресивному зайді над гостинним господарем, щоб згодом обов'язково висунути гасло одномовності. Зразу ж бо не викоріниш споконвічну мову, що питома на своїй землі і дихає нею, - потрібен час. А тому, мовляв, дайте ведмедеві й лелеці рівні права з'їсти одне одного. Не до вподоби тобі, лелеко, такий закон - лети до Канади. Менше дратуватиме тут оте твоє печальне "кру-кру". Мирному птахові яєчка переклади в гнізді - і він покине його назавжди. Косолапого хижака не зупинить і рій кусючих бджіл. Там, куди вдирається зі своїм бортницьким статутом Мішка, лелека не живе. А вдерся він у пресу, книговидання, кіновідеопрокат тощо так, що аж пір'я летить.

Двомовність - це меч, який розколює єдиний народ на нездатні порозумітися уламки. Навіть не на два - на безліч, на друзки. Кожна професія говорить своєю мішанкою мов. Кожна область, район чи господарство має свій колоніальний суржик. Чи не пора нашим діалектологам видати атлас суржиків? А Верховній Раді разом з Президентом і Академією Наук узаконити "нову історіцьку обшность" нац'євнухів? Щоб ми, аборигени, упізнавали не лише житомирянина, карпатця й слобожанця по тому, що від кого ще залишилося, а й трепетно відчували безмежжя "спільного культурного простору":

- Приколюєся, ге?
- Ся приколю?
- Саня тоже ходе на приколі.

Порозумілися...

До розділу "Бібліотека"