Коли форма значно краща від змісту...

Дивлюсь на грубезний том - 642 сторінки. Назва - "Севастополь на рубеже тисячєлєтій". Звісно, російською мовою, адже міське начальство ще й досі не визначилось, яку державу представляє. Та хіба тільки міське?

З огляду на оформлення - це справжній витвір поліграфічного мистецтва: чудовий папір, висока якість світлин, яскраві фарби, вдала компоновка текстів та ілюстрацій. Отже, видавництво "Флот України" свою, суто формальну, частину роботи виконало бездоганно, бо до визначення змісту їх, слід розуміти, не підпускали. А зміст залишає гнітюче враження, насамперед історичний розділ. Невже його писали за пожовтілими (і пожовклими!) конспектами часів "короткого курсу історії ВКП(б)"?

Будь ласка, приклади: "Севастопольську Раду очолив меншовик І. П. Вороніцин, який не зміг виробити наступальну революційну програму" (с. 20); "...на боротьбу з інтервентами і білогвардійцями піднялися моряки і жителі Севастополя, яким довелося піти в підпілля". Ось так, усі взяли, піднялися і пішли в підпілля, як одна людина. Хіба в головній базі колишнього імператорського флоту геть не було людей, які б співчували білому рухові? Виходить, що на відміну від гидких есерів та меншовиків автори розділу і упорядники видання самі є фанатичними більшовиками. Нічим іншим пояснити такі "перлини"; історичних оцінок неможливо.

Звичайно ж, у дуже докладному виданні немає жодної інформації про бурхливе українське політичне і культурне життя в Севастополі на початку ХХ ст. жодної загадки про Чорноморську українську громаду, про гурток "Кобзар", про українізацію бойових кораблів флоту, про підняття на щоглах панцерників, крейсерів, есмінців синьо-жовтих прапорів Української держави. Упорядники книги згадали навіть всіх білогвардійських командувачів Чорноморського флоту, але жодного слова не сказали про представників українського флотського командування, адміралів Покровського, Остроградського, Клочковського, Білинського. Якщо проросійські упорядники так уже не шанують цих адміралів за присягу на вірність Україні, то могли б пригадати, що віце-адмірал Покровський був начальником штабу Чорноморського флоту під час Першої світової війни. Коли вже зникне ця убога схильність ігнорувати все, що виходить за межі власних політичних інтересів?

Великий подив викликає розділ, присвячений діяльності національно-культурних товариств Севастополя. Звичайно (знову це "звичайно"), дуже лаконічно, побіжно говориться про "Просвіту" і "Союз українок", жодного слева про Всеукраїнське Жіноче Товариство імені Олени Теліги, зате є портрет і докладна біографія пана В. Солодова, який у міській державній адміністрації керує національностями. Зі жвавим інтересом читач дізнається, що пан В. Солодов закінчив Сумський машинобудівний технікум та Харківський політехнічний інститут, що за фахом він інженер-механік, що не завадило йому керувати в Севастополі спортивними організаціями. Потім, щоправда, він працював на заводі за спеціальністю, але згодом знов пішов керувати, а в 2001 році його "кинули" на національності.

Але значно цікавішою, ніж трудові подвиги пана Солодова, є інформація про окремі національні товариства, що більше нагадує донос у "компетентні органи". Ми не знаємо, хто саме, чи то "ветеран праці" В. Солодов, чи то його вірний помічник і соратник, директор міського національно-культурного центру (а за сумісництвом - голова Асоціації національно-культурних товариств Севастополя) В. Милодан, чи може хтось інший надав таку специфічну інформацію. Зокрема, про Севастопольське товариство білорусів "Пагоня" повідомляється, щодо його голова опозиційно налаштований до президента Лукашенка, а про друге товариство білорусів на чолі з товаришкою А. Гореліковою сказано що вони, навпаки, дуже люблять і шанують президента Лукашенка. Шкода, що нічого не було сказано про те, як різні грецькі товариства ставляться до президента і прем'єра Греції, а азербайджанські до влади Азербайджану. Думаю, компетентні органи цих держав були б дуже вдячні.

У цілому рецензований том досить точно віддзеркалює рівень соціально-політичного, культурного і інтелектуального розвитку севастопольського начальства, місцевих "кращих людей", "патриціїв", його геополітичні орієнтації та національно-державну лояльність і тому може становити значний інтерес для соціологів і політологів, що вивчають особливості нинішньої регіональної еліти в Україні.

Ігор Чембало
("Українське слово", №34, 21 серпня 2003 р.)