Севастополь після молебна і хресної ходи 19 грудня 2004 р.

Погрожують фізичною розправою...

Президенту України Ющенку В.А.,
Генеральному прокурору України Піскуну С.М.,
міністру внутрішніх справ України Луценку Ю.В.

Помаранчева революція закінчилася. Журналісти, що об'єктивно та неупереджено висвітлювали ті історичні події, повною мірою змогли відчути свавільне втручання у свою професійну діяльність. Тиск та погрози - саме такими інструментами влада на той час спілкувалася із незалежною журналістикою. Сьогодні часи змінилися, і журналісти мали б почувати себе захищеними державою від будь-яких утисків, пов'язаних із їх професійною діяльністю. Проте саме переслідування та погрози на мою адресу у зв'язку із моєю професійною діяльністю під час "помаранчевого автопробігу" у м. Севастополі примушують мене звертатися за захистом безпосередньо до Вас з допомогою ЗМІ.

Виконуючи службове завдання агентства УКРІНФОРМ 19 грудня 2004 р. на площі Нахімова у м. Севастополі я здійснював фотозйомку "помаранчевого автопробігу". Саме тоді група агресивно налаштованих людей з біло-блакитною символікою перегородила дорогу та зупиняла автомобілі з помаранчевою символікою. Власників автомобілів силоміць витягали з машин, били та принижували, автомобілі били палицями, монтировками, стягували на узбіччя. Керував цим безчинством Анатолій Олійников, який, як виявилося, є директором ВАТ "Севастопольське АТП № 14356".

Фотографуючи момент, коли група осіб під керівництвом пана Олійникова почала зламувати багажник одного з автомобілів, я став об'єктом уваги злочинців. Анатолій Олійников та його спільники накинулися на мене, погрожуючи фізичною розправою, роблячи загрозливі випади у мою сторону та вимагаючи, щоб я віддав їм фотоплівку. Такі напади на мене того дня вказаною особою вчинялися декілька разів. Зараз я усвідомлюю, що все могло закінчитися для мене набагато гірше і мені пощастило відбутися побоями, тижнем лікарняного, розбитим фотоапаратом та розірваним одягом.

За фактом нападу та перешкоджання моїй законній професійній діяльності я звернувся у правоохоронні органи м. Севастополя та Генеральну прокуратуру Україну. На підтвердження вказаних фактів мною також було передано диск з фотографіями. Мені також стало відомо, що відеозйомка цих безчинств є на місцевому телеканалі "Бриз".

Одразу після цього з боку Анатолія Олійникова розпочалися погрози фізичної розправи на мою адресу та вимоги забрати свої заяви. Заяви я не забирав і не забиратиму, оскільки вважаю, що держава зможе захистити мене. Наскільки мені відомо, ст. 171 КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, поки залишається лише декларацією, і жодної кримінальної справи за нею в Україні не порушено, хоча випадки, подібні до мого, і сьогодні, на жаль, непоодинокі.

Слідчими органами МВС України у м. Севастополі було порушено кримінальну справу, проте лише за фактом хуліганства, а пану Олійникову було пред'явлене обвинувачення. У зв'язку з тим, що обвинувачений ухилявся від слідства та продовжував погрожувати моєму життю та здоров'ю, він був затриманий та поміщений у ізолятор тимчасового утримання. В той же день з незрозумілих причин правоохоронні органи змінили своє рішення, і Анатолій Олійников був звільнений. Після того погрози на мою адресу стали ще більш серйозними, мені та моїм знайомим останнім часом телефонують як пан Олійников, так і невідомі особи та погрожують фізичною розправою мені, моїм рідним. Пан Олійников, зрозумівши, що заяви я не забиратиму, дзвонить на мій домашній номер і каже, що "йому дадуть максимум два роки умовно", а у мене в такому разі "будуть проблеми з головою, і я шукатиму її, як Гонгадзе". Подібні погрози продовжують тривати, і я боюсь, що їх критична маса вже існує.

В той час, коли Олійников продовжує перебувати на свободі та погрожувати мені та моїм рідним, я був шокований заявою, яку для місцевої телерадіокомпанії після звільнення Анатолія Олійникова дав народний депутат Іван Вернидубов. Він заявив, що правоохоронними органами незаконно затримано "добре відому у місті людину", проте для цього не було "абсолютно ніяких законних підстав" і "такого беззаконня ми, зрозуміло, недопустимо". Не буду коментувати заяву цього народного обранця, адже сьогодні мене більше тривожить таке - Анатолій Олійников та невідомі особи погрожують фізичною розправою мені особисто, моїй сім'ї, моїм рідним та близьким.

В Україні вже не один раз подібні погрози щодо журналістів у зв'язку з їх професійною діяльністю втілювалися у життя і оберталися жахливими трагедіями. Знаючи про це та спостерігаючи за нездатністю місцевих правоохоронних органів захистити мене, я звертаюся за захистом до Вас. Переслідування та погрози пов'язані виключно з моєю професійною діяльністю та громадянською позицією, і я сподіваюся, що Ви, як люди, що вже пережили відчуття страху за життя та здоров'я своїх родин, не полишите мене один на один із небезпекою.

З повагою,
фотокореспондент національного інформаційного агентства УКРІНФОРМ,
представник УКРІНФОРМУ у м. Севастополь,
член Спілки журналістів України
Володимир ВЕВДЮК

Юридична газета,
№6, 15 квітня 2005 р.