ПО-СПРАВЖНЬОМУ СЕВАСТОПОЛЬСЬКА КНИГА

Ідеологічно співзвучно з тенденціями сучасної політики виглядає на обкладинці грубезної книги корабель з неіснуючою назвою "Europa" - комп'ютерний колаж з теплоходом "Тарас Шевченко". Так зустрічається читач з першою неточністю в книзі "Севастополь на рубеже тысячелетий" (під редакцією Л. Жунька та складачами (так написано) І. Куликовим, С. Куликом, О. Скрипниченком, П. Шуньком). Чи багато в книзі Європи - нехай судить читач. А ось на стор. 31 мічман-трубач ЧФ зустрічає вже справжній теплохід "Т. Г. Шевченко" з іноземними туристами, заробляючи тим самим непомітні для української скарбниці долари виконанням пісні про місто "русских моряков". Є такий бізнес.
Не маю жодних підозр, що рушійною силою авторів було не лише вразити монументалізмом книги (644 сторінки, на яких розміщено понад 700 фотографій, частину 10-тисячного тиражу було віддруковано до 220-ї річниці міста), а й просто висловити свої найпатріотичніші почуття. Щоправда, після уважного перегляду текстів та фотографій виникає питання: що ж для авторів є Батьківщина?
Як вказують у вітанні з появою книги Леонід Жунько та Валентин Борисов, "немає сумніву, що книга служитиме подальшій консолідації суспільства, допоможе майбутнім поколінням зрозуміти нас і наш час". Далі дуетом депутати ВР України від Севастополя закликають замислитись над словами клятви херсонеситів. Цікаво, який стосунок античні люди мають до севастопольців і навіщо нав'язувати цей начебто безперервний зв'язок?
В обох вітаннях (хто в кого переписував - невідомо) - схожі штампи: "Севастополь стал реальным мостом дружбы между братскими народами Украины и Российской Федерации". До мосту ми ще повернемось.
Великий колективний труд у великій мірі присвячений чиновникам міста, що можна було б назвати використанням службового становища. Але фінансував видання книги фонд "Сприяння духовному розвитку Севастополя" (голова наглядової ради - В. Заїчко, голова правління - В. Вербицький).
Зрозуміло, що книга за змістом не може не бути еклектичною, за кількістю тексту, присвяченого тому чи іншому явищу, - спірною.
Наприклад, Севастопольському військово-морському інституту ім. П. С. Нахімова приділено аж... 22 рядки. Впевнений, якби СВМІ був структурою ЧФ, його б не обділили і дали б місця не менше, ніж, скажімо, музею інженерно-будівельних частин ЧФ, який щойно відкрито, чи якомусь підприємцю, який увіковічив себе в книзі за гроші.
Досить своєрідно - без врахування реального внеску в культурно-просвітницьке життя міста представлені національно-культурні товариства. На мій погляд, обділеними виявились всі наявні українські організації міста. Якщо кілька рядків знайшлось для опису діяльності "Просвіти" чи Союзу українок - одних із перших національно-культурних і просвітницьких товариств, то про "Пласт" або численні українські ансамблі - ні слова. А звідки укладачам про це знати - вони ж українських газет не читають, а російськомовні мають змову мовчання на висвітлення їх діяльності. В процесі роботи над книгою "випали" і численні прекрасні світлини, які ілюстрували колоритні прояви українського життя в Севастополі.
Та й інформацію про те, що київський голова О. Омельченко фактично відреставрував за українські мільйони гривень Володимирський собор в Херсонесі для подарунку Московській церкві треба ще пошукати. Може, десь все-таки написано?
Багато місця приділено виборам Президента України 1999 року - начебто саме в нашому місті вирішувалась його доля. Згоден, була продемонстрована сила адмінресурсу під час виборів - "плідно" працювали понад 4 000 чоловік, щоправда, наведено лише кілька десятків прізвищ.
Книга виявилась "по-справжньому севастопольською", а отже, не вільною від агітаційно-пропагандистських нашарувань на московський кшталт.
Наприклад, на стор. 13 бачимо скромний пам'ятний знак на честь 200-ліття Севастополя, а на стор. 496 до 300-річчя флоту - "Российскому флоту быть 1696", коли самого Севастополя ще не було і в бухтах гуляли козацькі чайки Сидора Білого. Про нього чи про гетьмана Сагайдачного, який панував у Чорному морі, не сказано. Взагалі, цікавою вважається "чорна діра" між 1475 та 1768 роками, яку створили укладачі між 11-ю і 12-ю сторінками, - "історикам" про цей період згадувати не хочеться. Невже 300 років на півострові не було ніякого життя?
Не обійшлося без московського мера Юрія Лужкова, який вважає Севастополь 11-ю префектурою Москви і тепер, коли влада впритул не бачить експансії, має рацію. На стор. 352 бачимо його радісне зображення із студентами філіалу МДУ, який планувався на початку як вищий навчальний заклад для діточок військовослужбовців Чорноморського флоту, а нині російщить чи не пів-України і приймає абітурієнтів і з Росії.
"Флаг Родины" - єдина військова газета, зареєстрована і розповсюджується на території України та Криму", - хваляться росіяни. А хотілося б більше мати російських військових газет на території України?
Розділ "Духовне і патріотичне виховання" цілком свідчить про розвинену галузь виховання патріотів у московському дусі - згадуються огляди-конкурси патріотичної пісні "Славься, Отечество!", конкурси "Жизнь каждого принадлежит Отечеству". Чиє воно "отечество" - відомо. Пишеться про активне залучення молоді до церкви - теж московської.
Коли книга була дописана, пишуть укладачі на стор. 540, ми ніяк не могли поставити крапку. Але ж поставили! Та таку жирну крапку - під назвою "Post skriptum" (я би все-таки написав scriptum!) про конкурс творів "Жизнь каждого принадлежит Отечеству", який проводить Фонд історії і культури ім. Г. Черкашина (президент - Л. М. Жунько). Тут ми знову зустрічаємось із т. зв. "мостом дружби" - поняттям, яке нав'язують нам сучасні пропагандисти. У своїй маячні дитина з 2047 року, як цілком дорослий комуніст, плаче над "розривом між слов'янськими державами у 1991 р.", про побудову символічного "мосту дружби всіх народів" (такий собі Томмазо Кампанелла ХХІ століття!). У Києві вже є один такий символ "дружби", який в народі зветься "ярмом"...
Додатки до книги "Севастополь на рубеже тысячелетий" - це окрема пісня. У промовистому списку нагороджених державними нагородами України практично немає людей, яких можна було б бодай запідозрити в українському патріотизмі чи сприянні розвитку держави. Є там і відверті недруги.
У додатку № 5 більше ніж на трьох сторінках увіковічені в списку члени міськкому комуністичної партії під час партконференції 1990 р. (!). Далі наводиться склад бюро Севастопольського міськкому компартії України, склад його фінансової комісії (!).
Як цвинтар похованих надій виглядає список зареєстрованих в місті друкованих ЗМІ - десь більше 85% з них не виходять. Кому потрібна ця інформація?
На стор. 624 із ста прізвищ "впізнаваних людей міста", який наводиться як результат опитування 2 000 респондентів у 2000 р., більше половини мені, наприклад, невідомі. На стор. 625 марнославний список "Люди, которые на слуху". Якщо вони на слуху, то навіщо друкувати? З якою метою? А дати списки моїм сусідам - кількість відомих прізвищ буде ще меншою.
Думаю, що друга частина обкладинки книги, за задумом авторів ("Europa" туристична приходить - військовий корабель відходить), символізує вихід флоту з Севастополя. А хотілося б, щоб спочатку в Севастополь прийшов корабель під назвою "Україна". Коли це вже, нарешті, станеться?

Степан Сірий
м. Севастополь

(газета Кримська Світлиця, 8 серпня 2003 р.)

http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1145