А Севастополь і поготів. Дарма, що Основний Закон - Конституція у Статті 15 проголошує, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Але ж визнається! Носії злочинних комуністичних забобонів, ідолом яких є Ленін, а в Севастополі з подачі колишнього керівництва міськради і Сталін, значно випереджають всі інші партії за кількістю місць, де можна справляти ідеологічну нужду.

Бережливо відноситься до ідола керівництво тролейбусного управління (фото 1). Щодня його бачать тисячі працівників депо і десятки тисяч пасажирів, отримуючи ідеологічний допінг.

За гранітним вождем перед будинком районної держадміністрації в Балаклаві особливого нагляду не треба - важко і боляче тисне він на нашу землю (фото 2). Хоча в Балаклаві ніколи не був. Та  й в Севастополі, та й в Україні Леніна ніколи не було!

Але на панівному центральному пагорбі Ілліч теж кудись кличе, залишивши позаду себе Володимирський собор і тицяючи пальцем на штаб ЧФ (фото 3). Незрозуміло, чому в місті морської слави стоїть монумент людині, яка дала розпорядження знищити Чорноморський флот - потопити кораблі аби вони не дістались Україні. Незрозуміло, чому влада мириться з цим безглуздям. Цим би чиновникам побільше правдивих знань та почуття любові до рідного міста, до незалежної держави!

Важко без Ілліча проводити лікувальні процедури військових моряків у своєму головному госпіталі в бухті Омега і керівництву ВМС ЗС України (фото 4). Чому панує тепер вже гранітний ворог самостійності України в незалежній державі Україна, незрозуміло.

Куди кінь з копитом... Кому допомагає цей бюстик, встановлений на дворі Севастопольського центру профтехосвіти ім. маршала Геловані в Стрілецькій бухті (фото 5). Чому цей атавізм присутній в педагогічному процесі - питання без відповіді.

Хоча який сенс метати блискавки, коли бюст Леніна зустрічає вас у вестибюлі міської Ради Севастополя (фото 6). Може ми зарано святкували поразку комуністів під час виборів?

Впевнений, що не лише читальний зал бібліотеки ім. Л. Толстого з величезною скульптурою чи Палац дитинства та юнацтва прикрашає зображення давно нікому не потрібного вождя. Для діточок існує такий атавізм як Ленінська кімната! Мети очиститись од скверни та вільно дихати педагоги перед собою не ставлять, як і багато не згаданих хранителів духу імперії.

Час в Севастополі начебто застиг і за кількістю імперських символів нагадує фільм "Місто Зеро". Ось міська Дошка Пошани (фото 7). Нещодавно відремонтована - до Дня Незалежності. Але як була, так і залишилась розцяцькована серпами і молотами, зірками, гербами неіснуючої держави і тим же Леніним, начебто не було Указу Президента N79 від 9 лютого 2001 року "Питання щодо використання державних символів України" у якому зокрема вказано: "забезпечити під  час   реконструкції   будівель   та   споруд ліквідацію   зображень   державних  символів  колишнього  СРСР ..."

"Самостійний Севастополь" та "Острів Крим", зрозуміло, ще не дозріли до звершень, скажімо, Луганської області, де було демонтовано 120(!) пам'ятників тирану, чи Одеси з її музеєм пам'ятників тоталітаризму ба навіть Казантипу, де музей ленінських бюстиків знаходиться під водою. Зрушення в Україні за роки Hезалежності теж невтішні  - їх кількість зменшилась з 5015 (дані 1987 р.) до 2500. Навряд чи всі їх можна вважати художніми творами, швидше ідеологічно-пропагандистськими. Незрозуміло, чого очікують носії влади, зберігаючи символи тоталітарного режиму, адже це є показник рівня демократії. Та й повернення назад вже не буде. І незаперечним є твердженням  про те, що пам'ятники Леніну як частина тоталітарної топоніміки, є по суті своїй антиукраїнським і антидемократичним явищем.

Степан СІРИЙ

газета "Кримська Світлиця" №44 за 1 листопада 2002 р.

До розділу "Вільна Трибуна"