Роман КОВАЛЬ
«Частушки» як віддзеркалення російської душі

«Я приду на посиделки» – так називається збірник російських частівок, виданий минулого року в Москві. «Частівки – унікальний жанр народної поезії, – читаємо в анотації до збірника. В усій світовій поезії нема нічого схожого».
Справді, в поезії якого народу знайдеш стільки безсоромного?!
Послухаймо голос «боговибраного» народу, голос російського селянства – запоруки духовности.

«По деревне мы идем,
Всем подарки раздаем:
Кому сына, кому – дочь,
Надо девушкам помочь!»

«Чтоб развеять грусть-тоску,
Дайте девки, по разку!»

«Ты прощай, моя родная,
Уезжаю в Азию.
Может быть в последний раз
На тебя залазию».

Ці частівки свідчать про швидкоплинність, нестійкість навіть найсильніших людських почуттів, про цинічне ставлення чоловіків до жінок і навпаки. Де вже мріяти про світле кохання, коли чуєш:

«А я выйду на крыльцо,
Охолону свое лицо.
Я раскрою белу грудь –
Приголубит кто-нибудь».

«Что ж вы, девушки, стоите,
Что ж вы игогочите?
Вы, наверное, как я,
Трали-вали хочете!»

«Ты, подруга, так и знай,
Тем, кто просит, всем давай:
Не фарфоровая чашечка,
Не выломится край».

«Не хватай меня за грудь,
Рука твоя холодная!
Ах, ты, мать твою ети,
Какая благородная!»

Може хоч в родині російській взаємини достойніші? Може тут шанують жінку – матір, дружину, тещу?! Послухаймо народні співи:

«Я жену себе нашел
На Кольском полуострове.
Жопа есть и сиськи есть, –
Слава тебе, господи».

«Эх, сват, сват, сват,
Не хватай меня за зад.
Хватай меня за перед –
Меня скорее разберет».

«Эх, теща моя,
Дай опохмелиться:
Твоя дочка подо мной
Плохо шевелится».

Лише зрідка промайне щось подібне на почуття вірности та обов’язку:

«Милый, я тебя не брошу,
Только ты меня не брось».

Та й тут не відчувається ні поваги, ні глибинної любові, ні святого ставлення до подружнього життя.
Загалом лексика частівок багатозначна: «дролечка», «подружка», «залеточка», «миленок», «забавочка», «зазноба», «милка», «дроля». Порівняйте з українськими – «коханий», «кохана»!
Навіть слова «любов» та «любити» росіяни часто надають вульгарного звучання! Ось, наприклад, вираз «люби, бессовестный, одну» означає швидше статевий акт «с милым» без участі подруг. Те саме відчувається й у такому фрагменті:

«Милый любит хорошо,
Я и этим сыта!»

Слід відзначити, що «залетный» – обов’язковий учасник сексуального фолкльору російського кочівника. Із частівки до частівки переходить цей образ сексуального партнера без місцевої прописки: «А без залетки скучно!», «Ненаглядный мой залетка», «Я залетку изменила»...
Помітним є домінування сексуальних метафор та аналогій. Кожна друга-третя частівка на цю тематику:

«У моей милашки ляжки
Сорок восем десятин.
Без порток в одной рубашке,
Обрабатывал один!»

«Что ж вы, девки, не даете?
Я старуха, а даю!»

«Если замуж не возьмут –
Все равно попробую!»

«Подружка моя,
У меня идея,
Если мой к тебе прийдет,
Погуби злодея».

«Я купила колбасу
И в карман положила
И она в который раз
Меня растревожила».

Виразне домінування статевого над інтелектуальним призводить до того, що російська людина навіть явища природи нерідко оцінює крізь призму збочених, сексуальних алегорій:

«Захожу я как-то в лес,
Слышу кто-то плачет.
Сыроежка с валуем
Белого собачат».

Невгамовна сексуальність свідчить про переважання емоційного над розумовим, є ознакою не найвищого рівня розвитку народности.
Характерно змальований образ вповні неосмисленого існування пересічної російської людини:

За рекой собака лает,
Лагуниха юбку гладит.
За рекой собака брешет,
Лагуниха жопу чешет.
За рекой собака воет.
Лагуниха жопу моет.
За рекой далеко слышно...
Лагуниха замуж вышла».

Метою життя мільйонів таких «Лагуніх» є байдикування та статеві «потехи» – шлюбом «освячені» чи ні. Про рівень розвитку отаких пересічних «Лагуніх» свідчить й інша частівка:

«Бабы спорили в Кашире,
У которой бедра шире».

Коли знайомишся з російським фолкльором, бачиш, що понятійна лексика росіян відмінна від української, і приходиш до висновку, що російський світ – чужий нам.
Просто диво бере, коли чуєш, як вихваляються росіяни своєю творчістю. Навіть вчені, інтелігенти й ті з гордістю говорять про частівки з цього збірника, як про «справжні перлини народної поезії» (Н. Старшинов). Замість того, щоби приховати свідчення інволюції, принаймі не афішувати їх, видавництво ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия» видає їх стотисячним накладом.
Наприкінці упорядники пишуть: «Абсолютна більшість частівок, що публікувалися в найрізноманітніших виданнях, тільки дискредитували народну творчість – народ наш виглядав тупуватим, самозадоволеним, позбавленим відчуття реальности. В цьому виданні робиться спроба реабілітувати її, показати істинне мистецтво її творця – народу».
Нічого не скажеш: вдала спроба реабілітувати російську частівку – істинний вияв російської душі, російського способу життя!
Завершити «реабілітаційну довідку» хотілося б такою квінтесенцією «творця-народу»:

«Глянул в лужу. В луже – жопа.
Что за невидаль, друзья?
Вдруг мне жопа улыбнулась, –
Оказалось это – я!»

Переконаний, що український читач після ознайомлення з цією повчальною книжечкою усвідомить, що для нього і всієї України означає російщення.

Роман КОВАЛЬ. “Частушки” як відзеркалення російської душі // Пост-Поступ (Львів). – 1992.