Не по-сусідськи...

ПАТРІОТИЗМ ЯК ПРОФЕСІЯ

Якби комусь спало на думку виміряти патріотизм, то за одиницю міри варто було би взяти одного севастополепатріота, бо кількість освідчень в любові до Севастополя давно вже сягнула за межі здорового глузду. Складається враження, що нас дуже люблять ті, хто хоче обікрасти: в межах міста, країни й навіть з-за кордону.
Черговий спалах закордонної пристрасті севастопольці відчули минулого тижня, коли громадська організація, зареєстрована у Росії під назвою «Объединение патриотов Севастополя», провела у центральній міській бібліотеці ім. Л.Толстого прес-конференцію, на якій презентувала книгу «ОУН-УПА. С кем и против кого они воевали».

Володимир Воронцов, автор книги, він же – керівник представництва «Объединение патриотов Севастополя» у Санкт-Петербурзі та Михайло Соловйов – керівник однойменного московського об’єднання, розповідали по черзі про досить цікаві речі: як виявляється, любов до Севастополя охопила вже чимало регіонів Росії.
«Севастополь должен стать в умах российской молодежи центром «патриотического притяжения» (з завдань, оприлюднених на сайті організації).
«На сегодняшний день наше движение зарегистрировано в России как межрегиональная общественная организация и имеет представительства в Москве и Санкт-Петербурге. Уже поданы документы на регистрацию общественной организации в Севастополе. Её возглавит Евгений Балашов - председатель Правления российской ОПС. Говоря о том, как и почему появилось объединение, нужно вспомнить, что недавно в Украине сменилась власть и вместе с тем сменились акценты и векторы в общественно-политической жизни. Но мы знаем, какими они были до президентских выборов. Тогда в Севастополе происходили процессы, к которым не могли оставаться равнодушными россияне. …На волне общественного движения в российских городах возникла идея придать ему юридический статус. …Так была зарегистрирована общественная организация, целью которой является сохранение уникальной севастопольской идентичности и препятствие размыванию духа Севастополя – города русских моряков», - розповів московський керівник патріотів Михайло Соловйов.
Отже, як бачимо, вибори давно закінчилися, а створені під них організації продовжують множитися і діяти. Й байдуже, що в Україні є чинний Президент, уряд, парламент та чимало інституцій, які, мабуть же, здатні впоратися з історією власної держави. Вони хочуть розповідати нам вічно, що Севастополь – «город русской славы», вперто не бажаючи помічати, що на пам’ятниках увічнені українські, вірменські, грузинські, єврейські та інші прізвища прославлених героїв.
Автор презентованої книги Володимир Воронцов вважає її вихід вчасним та правомірним. Звісно ж, йому з Санкт-Петербурга видніше.
«Несмотря на то, что Организация Украинских Националистов и Украинская Повстанческая Армия не имели никакого отношения к обороне и освобождению Севастополя в годы Второй Мировой войны, необходимость издания такого сборника статей назрела давно. Хотя бы по той причине, что деятельность ОУН-УПА изучают севастопольские школьники…»
Намірів допомогти нашим школярам та педагогам російські патріоти не приховують:
«…Правление МОО «Объединение патриотов Севастополя» получило от нескольких авторов разрешение на публикацию их трудов в сборнике статей для преподавателей истории школ и вузов Севастополя. Ведь, по понятным причинам, учителя истории не имеют ни времени, ни возможностей для самостоятельной работы в архивах».
(Хтось може собі уявити, що українська громадська організація видала книгу про спірні сторінки російської історії й намагалася передати її до московських шкіл, бо у тамтешніх вчителів немає часу працювати в архівах?)
Книгу про ОУН-УПА першою отримала севастопольська бібліотека ім. Л.Толстого, адже саме там проходила її презентація. Зустрівшись з завідувачкою бібліотеки Тамарою Ессін, я довідалася, що керівництво, на власний розсуд, дозволяє проводити тут презентації будь-яких книг та вносити їх до бібліотечного фонду, адже в бібліотеках давно немає цензури. Більше того, пані Ессін, яка очолює громадську організацію під назвою «Общество русской культуры», навіть має намір ввести свого представника до вищезгаданого об’єднання патріотів, як тільки воно буде зареєстроване у місті. Той факт, що на момент проведення прес-конференції та презентації книги реєстраційне Свідоцтво було відсутнім, тобто захід проводила фактично іноземна громадська організація, Тамару Олександрівну не збентежив.
Фахівці з відділу внутрішньої політики Севастопольської міської держадміністрації підтвердили, що у місті немає організації «Объединение cевастопольских патриотов». Проте, від коментаря про правомірність дій у місті однойменної російської громадської організації утрималися, пославшись на відсутність у відділі юриста.
Короткий коментар вищеозначених подій мені вдалося почути від голови Громадського Руху «За Україну» у Севастополі – Дмитра Білоцерковця:
- Іноземні громадські організації не мають права на політичну діяльність в Україні, що підтверджено законодавством. А якщо ця організація ще й спирається на внутрішньодержавні історичні протиріччя, то це – вкрай аморально. Замість того, щоб маніпулювати історією, краще б налагоджували економічні зв’язки. А в історії власної держави мудрий український народ здатен розібратися самотужки.
З обуренням сприйняв звістку про видання книги про ОУН-УПА російськими авторами депутат Тернопільської обласної Ради Степан Барна:
- Яке моральне право має московська громадська організація друкувати агітаційні брошурки для українських шкіл та вказувати українцям, за якими правилами їм жити? Судячи про УПА, варто замислитися, на чиїй землі вони воювали? Вони воювали у себе вдома, захищаючи рідну землю. У цій книжці згадується про терор проти мирного українського населення. Так чому ж тоді це населення вважає їх героями? Думається, сьогодні суспільству потрібні книги, які б його об’єднували, як, наприклад, «Історичні причини наших поразок і перемог» Ігоря Гирича. Цей автор звертає увагу читача на формування спільної історичної пам’яті, без якої неможливе існування нації. Автор взагалі покликаний серед тисяч подій минулого віднайти ті, що стали визначальними для держави та її народу.
Наважуся відзначити, що ці двоє українців не галасують про патріотизм. Вони працюють на благо держави й вірять у її розквіт. А для ділків з країни-сусіда патріотизм, схоже, давно вже став професією.

P.S. Поки готувалася публікація, на сайті російського об’єднання патріотів Севастополя з’явилося оголошення, підкріплене розкішною картинкою нічної Москви:
В субботу, 19 февраля, в Москве состоится встреча всех, кто участвует или хотел бы участвовать в деятельности общественной организации «Объединения патриотов Севастополя». В этот раз мы собираемся в ресторане «Старый Берлин» на Арбате, где нам будет предоставлен отдельный зал. Сначала мы обсудим деловую часть, а затем перейдем к неформальному общению...
За розкішний відпочинок в ресторані на Арбаті треба платити. Тому спочатку «деловая часть», а вже потім неформальне спілкування. Тож для звіту севастопольський захід – якраз те, що треба. Досить красномовно в оголошенні йдеться й про те, що у московському ресторані «Старий Берлін» приймуть всіх, хто згодиться на них працювати.
То хіба моє припущення, що нас завжди дуже люблять ті, хто хоче обікрасти, не було вірним?

Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

***

Ось таке чтиво про бойові дії на території «братньої» України вільно продається сьогодні в російських книгарнях.
Останній, виданий в Росії опус про Третю світову війну, що почнеться через конфлікт у Криму, а згодом в усій Україні, особливо вражає. Називається це провокаційне творіння - «Законы войны», а написав цю, з дозволу сказати, книгу автор Володимир Мельник... у Севастополі в 2001 – 2009 роках.
За сюжетом п. Мельника, після виборів 2004 року президент В. Янукович «виявив політичну волю» і не допустив перемоги «помаранчевої революції». Після початку масових безладів, спровокованих «помаранчевими», особливо після заворушень у Криму, організованих кримськотатарськими екстремістами, в Україну був направлений багатонаціональний контингент для наведення порядку й підтримки демократії... На українські міста були випущені близько двох з половиною сотень крилатих ракет від «дядька Сема», Севастополь разом з Чорноморським флотом Росії захищали «жовті бійці з Піднебесної» і т. ін.
«Основною ідеєю цього твору є протидія впровадженню у нашу свідомість так званих «загальнолюдських цінностей», відновлення таких понять як честь, совість, патріотизм, вірність Присязі...», - пише автор у передмові.
І чого ж це «старшому брату» вічно хочеться відновлювати «совість, честь і патріотизм» десь на чужій території і ще й чужими руками? Чого б, нарешті, у себе вдома цим не зайнятися?

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 18.02.2011 > Тема "Резонанс"