РОЗПРАВА ЗА РІДНУ МОВУ

ЦЯ ЖІНКА

Важко серед української громадськості Севастополя знайти людину, яка не знала б Богдану Михайлівну Процак. Без неї неможливо уявити українське життя в місті. Перші українські організації, недільні школи, виставки, форуми, концерти, гуртування української молоді в "Пласт", допомога хворим і знедоленим, шефська допомога ВМС України, культурно-просвітницька діяльність, церква - здається, ще не все перелічив. Усе це робиться нею абсолютно безкоштовно, некорисливо. Навпаки, вона вкладає в цю роботу всі її сили, здоров'я, наснагу. Всю душу. Таких людей в наш час знайти нелегко. Вона була серед засновників "Просвіти", очолює "Союз українок", підтримує постійний і корисний для нашого міста зв'язок з українською діаспорою в світі. Саме завдяки цьому надходять ліки для важко хворих, вирішуються питання з придбання книжок для українських бібліотек, просуваються освітянські справи. Богдану Михайлівну дуже добре знають і глибоко шанують в Києві, Львові, Харкові, Тернополі, скрізь в Україні та далеко за її межами: від Нью-Йорка до Сіднея. Поважають і в Севастополі, навіть суто російські люди чемно звертаються до неї - "пані Богдана". Але поважають не всі. І це зрозуміло. Адже пані Богдана - патріотка нашої Батьківщини, вірна дочка України, захисниця української мови і культури, зрештою, просто правдива українка, яка не соромиться свого українства і не приховує його в місті Севастополі. Вона скрізь розмовляє своєю рідною мовою. Проте тут є одна суттєва обставина. Річ у тім, що рідна мова пані Богдани в Україні є державною. Так записано в Основному законі - Конституції України: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України" (ст. 10).

Отже, бажання пані Богдани залишатися собою, розмовляти рідною мовою збігається з Конституцією України. А дії деяких севастопольських чиновників Конституції держави суперечать і в цьому сенсі є антиконституційними і антидержавними. Варто звернути увагу на кінець речення: "... На всій території України", себто без будь-яких виключень і вилучень, себто в Севастополі теж діє ця стаття Конституції. Шкода, що окремі наші земляки, що працюють в державних органах. Основний закон не читають і не виконують. До речі, державні службовці, за роз'ясненням Конституційного суду України, повинні володіти державною мовою і всю свою службову діяльність вести саме державною мовою. Якщо ж вони порушують ці вимоги, ти вони є порушниками. Але деякі з них своє нехтування Конституцією хочуть зробити нормою для всіх.

ЦЕЙ АНКТОС

Є в Севастополі така структура-АНКТОС-Асоціація національно-культурних товариств Севастополя. Її очолює колишній капітан 3 рангу Чорноморського флоту Валерій Андрійович Милодан.

АНКТОС - громадська організація, але її голова водночас є державним службовцем, який отримує заробітну платню з державного бюджету. Можливо, що закон цього не забороняє, але якось не заведено в нашій країні, щоб державний службовець очолював і громадську організацію, що діє в тій же самій сфері, що й державна структура. Наприклад, щоб голова державного спорткомітету керував Федерацією футболу України, бо то є громадська організація. А Валерій Андрійович успішно керує й міським національно-культурним центром (структура держадміністрації), і Асоціацією (структура громадська). Тому буває важко визначити, коли він виступає як чиновник, а коли як громадський діяч.
До Асоціації входять кримськотатарські, грецькі, єврейські, німецькі, польські та інші національно-культурні об'єднання. Але, до якого національно-культурного об'єднання належить сам вмш.(тут і далі - вельмишановний) Валерій Андрійович, мені так й не вдалося дізнатися. Бо справді постає питання, чи можна було керувати райкомом КПРС, не будучи членом партії?

Окремі такі феноменальні випадки в колишньому СРСР траплялися.

А чи можна було очолювати федерацію профспілок, не будучи членом профспілки? Ну то таке, автор нічого не стверджує, але факт, що в місті Севастополі В. А. Милодан разом з В. О. Солодовим (начальником відділу міської держадміністрації) від імені української держави здійснюють національну політику. Принаймні, В. А. Милодан здійснює її де-факто як в міському національно-культурному центрі, так і в АНКТОС.

ЦЬКУВАННЯ

Приблизно три місяці тому пані Богдані Процак, яка представляла в АНКТОС "Союз українок", влаштували карально-виховну акцію, ініціатором якої став вмш. Валерій Андрійович. Деякі, відомі своєю особистою прихильністю до вмш. В. А., люди почали виголошувати дещо дивні заяви на адресу Богдани Михайлівни: не так на когось глянула, не так стала, не так сіла. Розумних, вагомих аргументів було обмаль, а звинувачувальної риторики дуже багато.

Сам вмш. Милодан В. А. дуже обурювався на слова Богдани Михайлівни, що пролунали в одній зі шкіл міста, підпорядкованій Міністерству освіти і науки України. Пані Процак дозволила собі публічно не погодитись з тими заявами, що звучали зі сцени. А саме - вона висловила незгоду з тим, що нібито київський князь Володимир Великий був росіянином. Автор цих рядків, як і десятки тисяч доцентів, професорів і академіків теж не згоден з такими оцінками, що позбавляють українців всякого права на історію Київської Русі і є продуктом імперсько-більшовицької історіографії. Проте, людина має право на власну точку зору навіть якщо вона помилкова. Ніхто не заперечує такого права за вмш. В. А. Милоданом. Але чому така неадекватна реакція на вислів пані Процак? Були часи, коли у нас переслідували за погляди і переконання, ми думали, що ті часи минули: виявляється - ні... У заяві п. Милодана виступ пані Богдани було подано як велику нечемність... А знущатися над державними стандартами освіти в галузі історії - це дуже чемно? А гнати політичну пропаганду замість історичної освіти - це дуже чемно? В якому такому підручнику з історії України, офіційно затвердженому Міністерством освіти і науки, можна прочитати такі "одкровення" про "російського" князя Володимира?

Навіть у російських фундаментальних виданнях, наприклад, "Русские"-Інституту етнології та антропології ім. Миклухо-Маклая Російської академії наук - повідомляється, що росіяни як народ почали формуватися лише в XIV столітті, то які ж росіяни в Х та ще в Києві? ("Русские". - под редакцией В. А. Александрова, И. В. Власовой, Н. С. Полищук. Москва, 1997. с.16). Тому протест п. Процак був абсолютно виправданий, цього права, з огляду на чинне законодавство України, її ніхто позбавити не може. Над усе, коли йдеться про історію України, на яку вже й без того надто часто замахувалися...

Як розповідала пані Богдана, судилище відбувалося в максимально образливій для неї, для її людської, національної та жіночої гідності формі. Не про все, що там звучало, хочеться тут писати...

Представник німецького товариства гер Дерінг зажадав, щоб пані Богдана говорила російською, бо українську він не розуміє. Що, однак, не заважає йому на всіх вечірках читати гуморески саме українською, виходить, розуміє, але має власну політичну позицію...

Між іншим, особисто мені пан Дерінг заявив, що винайшов власну методу боротьби проти української мови - на українську пані Богдани він відповідає німецькою. Пан Дерінг надзвичайно задоволений власною дотепністю. Але забув таку собі дрібничку, що він живе в Україні, де мова пані Богдани є державною, а не в Німеччині, де вже Богдані Михайлівні довелося б розмовляти німецькою. Не маю жодних сумнівів, що в Німеччині вона саме так і робила б. А в Україні не завадило б бодай трохи поважати цю країну і її мову і культуру. До речі, від пана Дерінга ніхто не вимагав перейти на українську...Останнім часом виступи проти державної мови України стають своєрідним "хобі" цього представника німецького національно-культурного товариства.

Так, зокрема, під час презентації Міжнародного фонду "Відродження" в Севастопольській центральній міській бібліотеці гер Дерінг вимагав від представника фонду перейти на російську мову. Неволодіння державною українською мовою є особистою проблемою гера Дерінга, а не проблемою української держави й українського народу. Азъ грішний теж інколи потрапляю в ситуації, коли треба слухати незрозумілу мову, наприклад, кримсько-татарську. Але я завжди виходжу з того, що це моя проблема, що я, будучи корінним кримчанином, на жаль, ще не опанував цю мову, а не проблема того, хто цією мовою розмовляє. І жодних сцен з такого приводу не влаштовую.

Пані Богдана, незважаючи на вимоги цих діячів, рідної мови (що у нас, між іншим, є державною) не зреклася. І тут почалося...

Репертуар був ще той, в традиціях Російської імперії початку XX століття: українською, виявляється, не можна розмовляти культурній людині, і мова ця не для пристойного товариства, і така вона, і сяка вона... Окремі представники виплеканих В.А. Милоданом національно-культурних товариств пустилися берега, озвучуючи вельми дивні, здебільшого образливі для української мови і культури думки, не підозрюючи, що поміж них перебуває дуже поважний свідок - родичка Тараса Григоровича Шевченка - пані Красицька. Те, що почула, напевно, нагадало їй імперське цькування її великого предка.

Одна з представниць товариств навіть заявила, що українською мовою не можна розмовляти в присутності росіян. Чи випливає з цієї глибокодумної тези, що в присутності українців не можна розмовляти російською? В усю цю дикість важко було б повірити, якби я особисто не отримав відповідний урок від пана Милодана.

Після закінчення презентаціі фонду "Відродження" в міській бібліотеці, до мене підійшов пан Милодан і сказав: "Ігоре Васильовичу, якщо вам скажуть, що ми виключили Богдану Михайлівну через українську мову чи її виступи в школах, ви не повинні цьому вірити". Цікавий вступ до розмови. Можна було б навіть повірити, але все зіпсували пан Дерінг (німецьке товариство) і пан Баккал (караїмське товариство). Вони почали дуже емоційно розповідати мені, як набридла пані Богдана з її українською мовою. Та й сам пан Милодан виголосив вікопомну фразу, що змушує згадати доктора Зигмунда Фрейда з його вченням про "обмовки", коли людина намагається щось приховати, але раптом ретельно приховане "щось" вилізає... Фраза звучала так: "Ви знаєте, там у них в "Просвіті" є заступниця голови, вона розмовляє з нами нормально, а варто з'явитися пані Богдані, вона теж починає говорити українською...". Отже, тут чіткі уявлення про норму й аномалію.

Російська мова - норма, українська-аномалія, відхилення, збочення. З такими поглядами важко доброзичливо ставитись до державної мови. Атим більш, докладати власних зусиль, щоб опанувати її, що вимагається від державного службовця.

Підчас презентації представник фонду "Відродження" Артем Колесник на абсурдні претензії щодо мови його виступу, сказав, що він виступав раніше в кримськотатарській бібліотеці ім. Ісмаїла Гаспрали і вибачився перед слухачами, що через неволодіння кримськотатарською звертається до них українською.

Кримські татари йому сказали: "Навіщо ви вибачаєтесь? Ми розуміємо українську". Після таких слів київського гостя підвівся вмш. Милодан і сказав: "Я мушу вас застерегти. То суто східна ввічливість. Вони сиділи в Узбекистані, то де вони могли навчитися розуміти українську?".

Ось така національна делікатність і тактовність "головного спеца" Севастополя з національних справ: одна секунда - і така ґрунтовна оцінка інтелектуального і культурного рівня цілого народу. А між тим (інформація для п. Милодана В.А.), в Україні, в тому числі в Криму, вже кілька років відбувається конкурс знавців української мови їм. Петра Яцика.

Серед переможців конкурсу дуже багато кримськотатарських дітей, вони залюбки вчать українську мову. То, може, й батьки цих талановитих дітей бодай трохи здібні люди? Не варто всіх міряти еталоном власних здібностей. Отже, головна причина всіх неприємностей пані Богдани в АНКТОС - це її відданість рідній мові, державній мові України. Якби не українська мова, не було б у Богдани Михайлівни жодних проблем. До речі, саме таким був механізм русифікації, полонізації, германізації українців протягом століть: все буде для тебе добре, тільки треба забути рідну мову (чи, принаймні, від усіх її приховувати), свою культуру, історію, рід і плем'я. І чимало людей пішло цим шляхом (деякі з них сьогодні навіть пишаються цим), але не всі. Саме завдяки тим, хто знайшов у собі мужність чинити спротив, існує сьогодні український народ і держава Україна.

ЧОМУ ВАЛЕРІЙ МИЛОДАН НЕ ЗГОДЕН З ВІКТОРОМ ЯНУКОВИЧЕМ?

Віктор Федорович Янукович - прем'єр-міністр України. Нещодавно в Севастополі він урочисто нагородив Богдану Михайлівну Процак Почесною грамотою уряду України за її подвижницьку громадську і культурно-просвітницьку діяльність. Отже, на думку уряду, робота пані Богдани заслуговує нагороди і заохочення, а на думку Валерія Милодана - покарання. Це вже навіть порушення субординації, що для колишнього офіцера не є добре... Чи, може, у нього якесь інше начальство є?

Р.S. Пані Богдана й досі не знає, яке ж рішення ухвалили щодо неї "судді" пана Милодана. Незважаючи на її вимоги, витягу з протоколу засідання керівництва АНКТОС вона ще (на момент написання статті) не отримала. Цікаво, чи буде цей протокол віддзеркалювати все те, що справді звучало на зборах, чи його "талановито" відредагують?

Бо те, що справді прозвучало, якось недуже відповідає 68-й статті Конституції України: "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей".

"Флот України" 9-15 серпня 2003 р.