ВАСИЛЬ МАРСЮК
ГОЛОС ВОЛАЮЧОГО НА МАЙДАНІ

Публіцистика і критика

ЩО РОБИВ БИ ВОСКРЕСЛИЙ ЕЗОП?

 Уявімо собі, що через реінкарнацію в Україні з’явився байкар Езоп, той самий, який колись створив свої байки-шедеври у стародавній Лідії, керованій тираном Крезом. Чим би він зайнявся у нас, в країні, де замість одноосібної тиранії встановлено режим визискування українського народу цілою зграєю зажерливих інородців і їхніх попихачів із малоросів? (100 найбагатших сімей володіють більшою половиною всіх капіталів в Україні!). Чи продовжив би він байкарське ремесло, влившись у нинішній творчий цех українських сатириків-гумористів, який очолює у Києві письменник Гриць Гайовий?
Доки наш читач роздумуватиме над цим запитанням, ми поведемо розмову саме про Гриця Гайового, а конкретніше, про його нову щойно видану книжку «Мисливець і Шпак», котра має підзаголовок «Байки й побрехеньки, великі й маленькі, та правдиві історії не без алегорії – всі заримовані й цілеспрямовані». Про версифікаційні можливості автора свідчить вже те, що він заримував навіть розділи своєї книжки, як от: «Байки розлого-канонічні на теми випадкові й вічні», «Маркітні байки на чотири рядки та пригоди істинні, у два рядки втиснені», «Про городні культури із уяви й натури, а також про бур’яни: скільки їх і хто вони» і так далі. Закрадається думка, що автор не тільки у творчості, а і в повсякденному житті і навіть уві сні розмовляє римованим стилем.
Гриця Гайового ми знаємо із попередніх його творів. Пам’ятаємо його недавно видану збірку «Українські псальми», власне, збірку віршованих памфлетів про теперішні державні порядки, зокрема за недавнього панування українського цезаря Леоніда Кучми. Це було свіже сатиричне слово, якщо не зважати на євангелістську обгортку із біблійних сентенцій, які служили епіграфами до кожного авторського вірша. Уже ціле тисячоліття ми перемелюємо у наших головах цю халдейсько-арамейську мудрість, проте свого державницького розуму і досі не набули. Може, саме тому й не набули.
А потім нас блискавкою вразила критична стаття Гриця Гайового про Медведя, ні, не байково-алегоричного ведмедя, а про реального В’ячеслава Медведя, секретаря Спілки письменників України, автора незграбного опуса «Смерть по соломі», котрий з іронії долі отримав найвищу літературну нагороду – державну Шевченківську премію. Небувала справа! Критик підняв гостре перо на новоспеченого лауреата, на його солом’яне дитя. Під обстріл Г. Гайового потрапили також Шевченківський преміальний комітет та його функціонери, які схвалили і нагородили премією твір безсумнівно таки солом’яної якості. Рецензія критика справила у Спілці письменників ефект вибухлої бомби. Як наслідок, вибухова хвиля викинула із апарату Спілки і самого Гриця, який працював тут скромним референтом. Демократія демократією, а чиношанування – необхідна умова існування будь-якої бюрократичної установи, письменницької зокрема. Багатьом дошкулив сатиричний випад Г. Гайового. Ось що значить зброя прямої дії! Хочеться її частіше бачити в руках нашого автора. Тим паче, що для літературно-критичних змагань тепер маємо чудову арену – журнал «Книжковий клуб плюс».
І ось перед нашими очима збірка байок і приповідок Гриця Гайового «Мисливець і Шпак». Вона заселена, відповідно до жанру, образами Левів, Лисиць, Вовків, коротше, представниками відомого нам тваринного світу. Пернаті і земноводні, як і належить, змагаються між собою, кривдять, обдурюють одне одного, тобто між ними такі ж стосунки, як і між людьми, яким усміхнений автор адресує свої моральні вироки і висновки.
Як видно вже із підзаголовків, зміст деяких байок автор зумів укласти в чотири, а той у два рядки. Серед них є немало цікавих, як ось:
Помітив Дуб, як падав Жолудь, і мовив: «Ну, тепер і молодь!
Або:
Дзижчала Муха на Корові: «Віднині сестри ми по крові!»
Проте окремі байки такі розлогі, що більше нагадують поеми, хоч це не робить їх цікавішими за мініатюри. Дещо захопився автор також городніми культурами. Його намагання ввести в літературний обіг щонайбільше сільськогосподарських рослин, може, й цікаве з пізнавального боку, але часом програє мистецький бік справи. Кількість, звісно, не завжди переходить у якість. А узагальнення і стислість – незамінна якість у сатиричних творах. І саме названі риси роблять книжку Гриця Гайового цікавою і небуденною в українській гумористиці. З чим його і вітаємо!
Але на одне запитання, що стосується реінкарнації славнозвісного Езопа, ми ще не відповіли. Чим би він тепер зайнявся «на нашій не своїй землі»? Чи взявся б знову за байки? До речі, сам Г. Гайовий наприкінці своєї книжки «Мисливець і Шпак» відповів так:
Для байкарів також настав прогрес, бо нами опікається Європа: тепер про все писати можна без хитросплетінь та натяків Езопа.
Ми згодні із автором і гадаємо, що Езоп у наших суспільних умовах вибрав би діяльність прямої дії. Наприклад, він пішов би в Українську Повстанську Армію для захисту інформаційного простору України, до чого недавно її громадян закликав відомий кінорежисер Юрій Іллєнко, або до УПА для захисту економічного чи духовного просторів, одне слово, до УПА для захисту українського життєвого простору. Бо що може зробити сучасний письменник у суспільстві, де правлять грошові мішки і гендель? Хіба що канючити гроші у спонсорів (тих же грошових мішків!) на видання своїх малотиражних творів.
Це красномовно засвідчив недавній письменницький з’їзд, де поважні літератори лили рясні сльози, бо не можуть видати свої пухлі романи без державної допомоги, і благали змилостивитись владу, в тому числі і Президента України, який ощасливив письменників своєю появою на з’їзді. Але письменникам довелося з цього приводу відбути принизливу процедуру: перед входом до зали пройти крізь металодетектор (рамку безпеки), щоб не приніс хтось із них – не дай, Бог! – вибухівку, пістолет чи навіть обріз. І всі покірно проходили, схиляючи свої сиві голови. Щоправда, один поважний літератор (Андрій Топачевський) наважився на сцені, де сиділа президія з’їзду, дати ляпаса одному юному державному чиновнику за те, що він хамовито образив київських колег-журналістів. Здавалося б – дрібниця. Але це симптоматична подія не тільки в літературному житті. Про що вона свідчить? Не будемо розжовувати – нехай наш читач сам домислить!
Ось на такі роздуми наводить нова гумористично-сатирична книжка Гриця Гайового.

25. 10. 2006 р.*

* Опубліковано у журналі «Книжковий клуб плюс», №12 за 2006 р.

До змісту Василь Марсюк. Голос волаючого на майдані.