7 серпня Севастопольська державна(!) міська регіональна телерадіокомпанія "ощасливила" місцеве населення черговою антиукраїнською акцією, забезпечивши трансляцію на українське місто програми "Материк" московського телеканалу "ТЕЦ" (контролюється мером Москви Лужковим). Такі трансляції регулярно відбуваються на севастопольському телебаченні під орудою директора Івана Левченка (якого в деяких київських колах чомусь ще й досі вважають українським патріотом).

Темами передачі були:
"Чорноморський флот у Севастополі: що віщує йому новий 17 рік?".
"Як почалася третя севастопольська оборона 1992 року?".
"Чи може Росія без Севастополя мати флот на Чорному морі?".
"Чи легко бути росіянином у Севастополі і чому Москва допомагає флотові?".

Головним експертом виступив "великий друг" українського народу Костянтин Затулін, директор Інституту СНД і радник Юрія Лужкова. Затулін сприймає існування Української держави як особисту смертельну образу.

Обговорювали проблему, що буде з російським флотом в українському місті Севастополі в 2017 році, коли закінчується термін українсько-російської угоди 1997 року про тимчасове перебування російських військ на території України.

Спочатку глядачам надали довідку про місто Севастополь. Зокрема, видали, що 1918 року за наказом Леніна значну частину кораблів Чорноморського флоту відправили на дно моря, щоб тільки вони не потрапили до рук, як було сказано, "українських самостійників".

Далі пішла суцільна лужковська брехня, вже давно, десятки разів спростована юридичними і фінансовими документами. Зокрема, учасники телепрограми стверджували, що нібито Міністерство оборони СССР фінансувало через свій бюджет усі міські потреби. До 1954 року, до передачі всього Криму (без жодних винятків) до складу України, військове відомство СССР фінансувало лише потреби військовиків. Усі цивільні витрати проходили через відповідні міністерства: освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення і т. д. Після 1954 року Севастополь набув статусу міста республіканського підпорядкування УССР.

У Конституції УССР брежневських часів міста Київ та Севастополь мають саме
такий статус. У конституції Російської Федерації цього ж таки часу в переліку
російських міст про Севастополь немає жодної згадки. Однак, це не завадило
брехунам на московському телебаченні заявляти, що Севастополь нікому прямо
(це вже московити почали казати останнім часом) не передавався. Але прямо не передавалися всі інші кримські міста: Феодосія, Євпаторія, Ялта, Керч. Бо передавався цілий Крим, а коли передається ціле, немає потреби передавати окремо частину цілого.

Це абетка права. Севастополь був частиною Криму адміністративне. Усі цивільні установи міста підпорядковувалися обласним керівним органам у Сімферополі. Міський відділ освіти - управлінню освіти Кримської області, управління внутрішніх справ - Управлінню МВ по Кримській області тощо.
Севастопольці обирали депутатів до Кримської обласної ради, а Севастопольський міський комітет компартії підпорядковувався Кримському обкомові. Хіба не знають цього московські провокатори? Знають. Але чи може теля навести переконливі аргументи, коли вовк хоче їсти? Проте Україна не є тією твариною, що викликає гастрономічну хтивість хижака. Сподіваюсь, що ми більше подібні, наприклад, до лева. Принаймні, дуже хочеться побачити на чолі нашої держави лідера з душею лева, а не дрібненької жадібної тваринки.

Московити ніяк не пояснили того факту, що з 1954 року всім новонародженим чомусь почали давати документи, де українською мовою під гербом УССР було написано: "Свідоцтво про народження", у паспортах севастопольців з'явилися україномовні відповідники і цілі сторінки. Чомусь в місті Новоросійську, яке нікому не передавалося, таких подій з документацією не відбувалося. На табличках на відділках міліції Севастополя можна було прочитати: "Министерство внутренних дел УССР", на поліклініках: "Министерство здравоохранения УССР", на школах: "Министерство просвещения УССР". А на будинку міськкому компартії: "Севастопольский ГК КПУ". Командувачів Чорноморського флоту перестали обирати до Верховної Ради РСФСР, а чомусь стали обирати депутатами Верховної Ради УССР. І про це московити промовчали.

Але дуже балакучим виявився адмірал Касатонов, відомий своєю боротьбою проти України в 1992-1993 рр. Він одразу ж заявив, що в 1992 році Україна "одразу приватизувала три округи і Чорноморський флот". Навіть ведучий передачі, якого не можна звинуватити в найменших симпатіях до України, уточнив: "Це ті округи, що були розташовані на території України?". Адмірал був змушений погодитися. Шкода, що Касатонов не розповів, що Росія одразу ж приватизувала Північно-кавказький, Московський, Ленінградський, Приволзько-Уральський, Сибірський, Забайкальський і Далекосхідний військовий округи плюс Північний, Тихоокеанський, Балтійський флоти. Каспійську флотилію, та зрештою той же таки Чорноморський флот, від якого Україна отримала крихітку за принципом: "На тобі, небоже...". А ще діамантовий фонд СССР, золотий фонд СССР, валютний фонд СССР, всю власність колишнього СССР за кордоном, хоча в усьому цьому дуже багато крові та поту українського та інших народів імперії, що сконала...

Ведучий запитав Касатонова, хто фінансував Чорноморський флот до 1997-го. Касатонов: "Чорноморський флот фінансувала Росія". Адмірал збрехав спокійно і впевнено. Україна до 1997 року фінансувала щонайменше 50 відсотків потреб ЧФ, хоча цей флот виконував накази лише з Москви і жодного разу з Києва. Україну змусили навіть фінансувати житлове будівництво для офіцерів. З того житла практично нічого не залишилося для українських старшин, все надавалося російським. Отже, шість років Україна фінансувала чуже і вороже військо на своїй території. Потім естафету брехні та провокацій перебрав на себе Затулін. Він сказав: "Ми щойно літали в Севастополь з делегацією московського уряду і бачили з літака (!), на що перетворився Донузлав (військово-морська база в північно-
західному Криму - І.З.). За цей час - у 1995 році усупереч нашій думці його було передано Україні. На сьогодні там навіть підземні кабелі з кольоровими металами вирвали".

Російські військові передавали бази і містечка українцям, оскільки залишають територію ворогові: знищуючи все, що не можна взяти з собою, під гаслом: "Щоб хохлам не дісталось!". То була справжня тактика "випаленої землі". Все треба було починати з нуля.

Потім глядачам представили лідерку російської громади Севастополя Раїсу Телятнікову. То був "плач Ярославни" про втечу росіян із Севастополя і "приплив у місто західних українців і чеченців". До речі, спеціально для українських парламентарів. Телятнікова сказала, чому конче треба, щоб у Севастополі обирали мера, а не призначали главу адміністрації з Києва. (Зараз у Верховній Раді обговорюються законопроекти про статус Севастополя). Ось чому треба мера Севастополя обирати: "Севастополь - єдине місто на Україні, що не обирає свого мера. Я думаю, що Київ просто боїться, що ми оберем такого мера, який послухається севастопольців і Севастополь цілком законно стане російським містом".

Потім був гімн Лужкову, який, справді збудував цілий квартал в Севастополі, російську школу, російський університет і готується збудувати ще 29 будинків у місті. На жаль, Олександр Омельченко, мер Києва, в українському місті Севастополі української школи, не кажучи вже про університет, не збудував. Хіба що за гроші киян відновив в Херсонесі Володимирський собор для МП.

Лужков з телеекрану сказав: "... у нашому світі все змінюється змінюються держави, кордони держав. Виникають нові держави, а стабільними, принаймні, протягом тисячоліть, залишаються Церква і Університет. Тож те, що ми створили в Севастополі разом з Московським державним університетом - те створено на віки". Якби таке розуміння українському президентові та київському мерові, бо немає в Севастополі української Церкви, школи та університету...
Розмову підсумував Затулін: "Перше, що я хочу сказати: Росія не може піти із Севастополя. Друге - вона повинна це пояснити чесно і прямо. Третє - вона разом з Україною повинна вирішити, як краще зробити, щоб присутність Росії в Севастополі не призводила до конфліктів. (Дещо раніше Затулін заявив, що в Севастополі не може бути двох флотів - ЧФ і ВМС України, хтось повинен піти, якщо не Росія, значить - Україну очікує "загибель ескадри-2", чергове знищення її військового флоту і присутності на Чорному морі). Ведучий додав від себе: "Наскільки я зрозумів, проблема 17-го року може вирішуватися й так: ми із Севастополя не підем. Як ми це зробимо - то предмет переговорів".

Скажу лише, що ця передача (як і специфічна діяльність українського державного службовця Івана Левченка) викликала обурення української громадськості та українських старшин у Севастополі.

"Шлях Перемоги", 27 серпня 2003 р.

До розділу "Вільна Трибуна"