Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

 

Ігор ЛОСІВ

НОВА ВАЛУЄВЩИНА: СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ ВАРІАНТ

Українству цього міста доводиться, як за скороченою програмою, проходити все те, що відбувалося з українським національно-культурним рухом у Російській імперії в XIX столітті та на початку XX. Тут у середовищі чиновників міської державної адміністрації можна побачити чимало провінційних валуєвих, юзеровичів, столипіних. Деякі, перебуваючи на українській державній службі, вважають своїм обов'язком демонструвати особливу ворожість до української мови, культури, будь-яких проявів українського життя.

Найбільше їм дошкуляють місцева "Просвіта" і Союз українок, бо вони постійно звертають увагу всеукраїнської громадськості на антидержавні тенденції в діяльності місцевої влади, перешкоджають процесам тотального російщення міста, вперто і наполегливо поширюють державну мову, дбають про рідну культуру. Київська центральна влада разом зі своїми представниками на місці заклопотана лише задоволенням вимог московського мера Лужкова та створенням дедалі кращих умов перебування іноземних російських військ на українській території. Тому місцевому свідомому українству нічого не лишається, як оборонятися по всіх напрямах. Бо його атакують російські структури, місцеві проросійські організації, "рідна" київська керівна верхівка, севастопольські чиновники. А чекати підтримки та допомоги можна хіба що від інших свідомих українців у краї та діаспорі.

Нині керівництво України планує разом з Російською Федерацією збудувати спільний житловий будинок для офіцерів російського та українського флотів у Севастополі. Намір з огляду на всю світову історію та міжнародне право - безпрецедентний. Але на нього знаходяться кошти і можливості, на відміну від бодай першої та єдиної української гімназії, яку не можуть збудувати в місті впродовж 12 років незалежності. Бо немає коштів. Відчуваючи такі настрої офіційного Києва, пожвавішали й містечкові україноненависники. Севастопольську "Просвіту" викинуто на вулицю, незважаючи на те, що орендна плата акуратно і навіть наперед оплачувалася власникам приміщення. З міського національно-культурного центру вигнали українську молодечу організацію - Пласт. Авторові цих рядків, який вже понад рік веде для широкого загалу севастопольців лекторій з питань української історії та культури, раптом відмовились надавати приміщення, де раніше відбувалися лекції. А начальник відділу національностей і міграції міської державної адміністрації Віктор Солодов запитав мене, чи не було в моїх лекціях елементів "насильницької" українізації?
Питання справляє особливо зворушливе враження, якщо взяти до уваги, що лекції читалися російською мовою. Але, виявляється, на думку севастопольських чиновників, навіть російська мова може бути підступним знаряддям "насильницької" українізації.

Ось така антиукраїнізаторська пильність. І такий рівень антиукраїнського маразму, що змушує згадати часи Валуєвського циркуляра та Емського указу Себто правдивий, об'єктивний і привабливий імідж української історії і культури державним службовцям міста Севастополя'не потрібен. От якби приїхала людина не з Києва, а з Москви, прочитати населенню щось українофобське, тоді не було б жодних перешкод. До послуг цієї людини були б кращі зали, шпальти газет, радіохвилі і телеекрани.

А майже всі корисні для нашої держави українські ініціативи блокуються.

Проте особливо обурила українську громадськість розправа з Богданою Процак - головою Союзу українок Севастополя, без якої неможливо уявити українське життя міста. З її ім'ям пов'язане майже все українське в Севастополі. Перші українські недільні школи, дитячі садки, виставки, форуми, концерти, Пласт, допомога хворим і знедоленим, шефська підтримка ВМС України, культурно-просвітницька робота, греко-католицька церковна громада та багато іншого. Вона підтримує постійний зв'язок з українською діаспорою в світі, її знають і шанують від Нью-Йорка до Сіднея. Але має вона й чимало ворогів. Адже пані Богдана - патріотка України, яка не соромиться свого українства і не приховує його в місті Севастополі. Союз українок активно співпрацював з Асоціацією національно-культурних товариств Севастополя (АНКТОС). Її очолює колишній офіцер Чорноморського флоту Валерій Милодан, нині службовець міської державної адміністрації та начальник національно-культурного центру

Нещодавно в АНКТОС відбулося засідання, що більше нагадувало суд. На порядку денному було питання про виключення Богдани Процак зі складу цієї організації. За що? За "нечемність". "Нечемність" полягала в тому, що пані Богдана скрізь і завжди розмовляє українською мовою. Учасники судилища стверджували, що українська мова є ознакою некультурності, нечемності й невихованості", що в присутності росіян не можна говорити українською тощо.

Крім цієї ознаки "нечемності", інкримінувалися й інші. Зокрема, пані Богдана під час відвідин однієї російської школи міста публічно висловила незгоду, коли в її присутності київського князя Володимира Великого назвали "російським". А в іншій школі, на тематичному заході, присвяченому "дружбі народів", вона дозволила собі запропонувати присутнім вшанувати пам'ять дітей, які загинули в Чеченії. Така поведінка Богдани Процак була сприйнята українським (!) державним службовцем Валеріям Милоданом як жахливий злочин.

Цікаво, що коли йдеться про антиукраїнські емоції, дрібні севастопольські службовці спокійно демонструють свою неповагу до найвищого київського керівництва. Нещодавно прем'єр-міністр України Віктор Янукович на сцені Севастопольського міського театру урочисто нагородив Богдану Процак Почесною грамотою уряду за її велику громадську роботу. А Валерій Милодан організував цькування. Саме за ту роботу, за яку глава уряду її відзначив. Напевно, хтось з цих двох офіційних осіб помиляється. Невже прем'єр?

У розмові зі мною пан Милодан заявив, що пані Богдана не врахувала, ще зараз - не 90-ті роки, настали "інші часи". Що ж то за часи і чому вони маюті призвести до цькування українців, службовець, який відповідає в місті за "дружбу народів", не уточнив. Настільки ж спокійно і впевнено севастопольські чиновники проігнорували особисте побажання Леоніда Кучми, щоб у місті один із майданів було названо на честь гетьмана Сагайдачного.

Вади сучасної української політики й українських політиків проявляються в Севастополі з особливою гостротою інколи навіть у формі гротеску. Шкода що з цього не робляться відповідні висновки. Сформувалася цікава закономірність, щойно починається пошесть розмов про "непорушну дружбу" з Росією, як одразу ж у Севастополі починають душити все українське.

Прозорий натяк для всієї України...

"Шлях Перемоги", 22 серпня 2003 р.

До розділу "Вільна Трибуна"

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ