Севастопольська влада знищує єдиний у в місті український навчальний заклад

Оптимізація середніх навчальних закладів, яку проводить Міністерство науки і освіти, тихо котиться і Севастополем. Є у Севастополі єдиний середній повноцінний навчальний заклад, де викладання всіх предметів ведеться українською мовою – це школа-інтернат № 7. Він, між іншим, являється єдиним українським інтернатом на Кримському півострові. Зараз його тихо, без суспільного розголосу, розпочали «оптимізувати» так, щоб з 2012 року школа-інтернат взагалі перестала існувати.

Створена школа-інтернат № 7 була на вимогу штабу Військово-морських сил України, міського товариства «Просвіта» і української громади у 1997 році для дітей-сиріт і військовослужбовців на базі вивільнених приміщень дитячого садочка № 69, інших приміщень тоді місто для української школи не знайшло. На сьогодні в школі українською мовою навчається більше 80 дітей, але згідно з програмою оптимізації, виданою управлінням освіти і науки Севастопольської держадміністрації, вже через рік ці діти будуть позбавлені можливості в подальшому отримувати знання рідною українською мовою.

Оптимізація твориться по-єзуїтськи. У жовтні місяці минулого року усним! розпорядженням начальника управління освіти та науки СМДА С. Круглова було закрито перший клас гімназії з причин малої кількості учнів у класі – першокласників-українців набралося 14 дітей. Малечу не просто було позбавлено можливості навчатися рідною мовою, їх викинули на вулицю посеред навчального року – батьки вимушені були терміново шукати своїм дітям школу і посилати посеред навчального року вже до російськомовних шкіл бо інших у тому районі міста немає. Тепер ці діти, отримавши першу у своєму житті психологічну травму, будуть освоювати азбуку «слов’янського братерства» в традиціях «города русской слави».

За словами директора цього навчального закладу Галини Григорівни Колесник, їй вже поступило розпорядження з управління освіти прискорити «оптимізацію» і перевести з 2012 навчального року дітей до російськомовної школи – інтернату № 4 і, таким чином, поповнити учнями їх класи. Навчання там обіцяють проводити, але ще не проводиться, двома потоками – російською і українською мовами. Але діти, стверджує Галина Григорівна, туди не підуть, бо з місця проживання до школи їм прийдеться добиратися двома транспортними маршрутами, і накладно, і важко, і довго дітям треба буде добиратися до навчання. Скоріш за все діти розійдуться по сусідніх російськомовних школах. На місці існуючої школи-інтернату планують створити навчально-виробничий комплекс з дошкільною підготовкою і початковою освітою, але вже на базі російської мови виховання і навчання.

Таким чином єдиний у Севастополі український навчальний заклад перестає існувати. У вину школі-інтернату ставиться факти відсутності в навчальному закладі спортзалу, виробничих майстерень та й багато чого, потрібного сучасній школі. У зв’язку з цим, за словами директора, вже давно навколо навчального закладу, замість державної допомоги у створенні сучасної перспективної української школи, точаться розмови про її закриття - звідси і зменшення притоку учнів. Батьки, бажаючи надати своїм дітям ґрунтовну освіту, вимушені замість української, посилати дітей в російськомовні школи, яким влада уділяє набагато більше уваги.

З приводу так популярної в коридорах місцевої влади ідеї двомовних (з українською і російською мовами викладання) шкіл, то треба визнати, що існуючі у Севастополі три такі школи в жодному разі не виховують справжніх громадян-патріотів України. У більшості діти там стають такими собі денаціоналізованими малоросами, які мовби знають мову, але не вважають її корисною для себе. Ані учні, ані педагоги таких шкіл, окрім уроків, українською мовою не користуються. Варто лише відвідати шкільні заходи цих навчальних закладах, там скрізь домінує російська мова.

В ситуацію, що склалася з «оптимізацією» школи-інтернату, ще у грудні місяці втрутилася Севастопольська «Просвіта», яка патронує школу-інтернат. Загалом не перечачи проти «оптимізації» як такої, просвітяни виставили вимогу взамін «оптимізованої» школи-гімназії № 7 українізувати школу-інтернат № 4, щоб у місті остався український навчальний заклад. Але пропозиція просвітян в управлінні освіти була відхилена, а здійснювана ними «оптимізація» освіти по-севастопольськи прибирає антиукраїнський відтінок.

Заступник начальника управління освіти Віктор Корнієць, якого у «Просвіті» вважають ініціатором розпуску першого класу в українській школі-гімназії, від коментарів ухилився.

Як відомо, міністр освіти і науки Дмитро Табачник з трибуни Верховної Ради не раз заявляв, що українські школи, якщо у них навчається 40 дітей, закриватися не будуть, і що МОН України під його керівництвом піклуватиметься функціонуванню і розвитку шкіл з українською мовою навчання. Однак севастопольські працівники від освіти і без словника зрозуміли езопову мову свого патрона – рішенням про закриття єдиної української школи і скасування української освіти в місті-герої відзначили двадцяту річницю ратифікації Україною Конвенції захисту прав дитини. Севастопольським дітям навчатися в українській школі право залишається, та в них відбирають саму можливість такого навчання. В педагогічнім колективі школи-гімназії стверджують, що «оптимізацію» їх навчального закладу контролює голова міської державної адміністрації Валерій Саратов особисто.

Це не перший у Севастополі наступ влади на все українське. В минулому році зупинене будівництво українського колегіуму, перший камінь в який заклав ще Президент Леонід Кучма. У державній адміністрації вже не один раз пропонувалося перепрофілювати його на англійську, чи ще якусь іншу мову, лиш би не українську. Судячи по-всьому, керівництво міської організації партії Регіонів, користуючись владою, всерйоз зайнялось викоріненням у системі освіти всього українського і розпочали з самих беззахисних – з дітей початкових класів. По всьому видно, що збуваються «дружні поради» московської делегації, яка ще рік тому заявляла у Севастополі, що Росія тут залишається назавжди і українське не повинно заважати розвиткові «русской слави» міста-героя. Ось воно і маліє з кожним днем.

Вчителі школи-гімназії, навчені гірким досвідом, у більшості мовчать, бояться взагалі втратити роботу. У штабі ВМС України та в управлінні виховної роботи командування ВМС про «оптимізацію» української школи інформацією не володіють, там давно забули, що являються шефами школи-гімназії, і що там вчаться діти їх військовослужбовців. Представників ВМС ЗС України все частіше можна побачити з квітами в руках не в українській школі-гімназії, а біля пам’ятника «голодній вовчиці» Катерини II, а вона, як відомо, українську мову не вважала за мову взагалі.

На завершення, хотілося би нагадати севастопольській владі і особисто начальнику управління освіти і науки С.Круглову, що німецько-фашистські загарбники, захопивши Севастополь, у 1942 році відкрили у місті справжню українську школу і ввели предмет «Історія рідного краю». Як на цьому тлі виглядає теперішня влада у поштовхуваній нею «оптимізації» української освіти у Севастополі з предметом «севастополєвєдєніє»?

Тож чи втримається українська мова в устах маленьких севастопольців залежить тепер від самих діток, їх батьків і севастопольської громади.

Мирослав МАМЧАК,
незалежний журналіст