Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
НА СЕВАСТОПОЛЬЩИНІ - БУЗИНА, А В КИЄВІ - ДЯДЬКО

Не пройшло і півроку, як Конгрес українців Севастополя у липні отримав відповідь на звернення учасників "круглого столу" "Майбутнє Севастопольської громади у складі Української політичної нації", який відбувся 10 лютого щодо незадовільного стану із теле- і радіомовленням, який впродовж кількох років існує на Севастопольській регіональній державній телерадіокомпанії (СРДТРК). Щоправда, поки що лист отримано лише з Державного комітету телебачення і радіомовлення України, інші адресати йдуть ще на більший рекорд щодо відмовчування.
Відповідь Держкомтелерадіо, відверто кажучи, розчарувала. Нам важко зрозуміти, чому в. о. голови комітету А. Мураховський, держслужбовець такого високого рангу, не захотів читати сам текст звернення, а натомість поставив свій підпис під міркуваннями генерального директора СРДТРК О. Скріпніченка (так вже написане прізвище керівника). Що ж - не нам, авторам відкритого звернення, - а київському начальнику, відповідає головний телевізійник міста у бюрократичній відписці, яка не має жодного зв’язку із питаннями, порушеними у зверненні?
Ми йому про Фому, а він нам про Ярему. "Природним демократичним кроком було б створення української редакції програм на СРДТРК, де працюватимуть віддані державницькій ідеї професіонали", - пишемо ми у зверненні. Натомість чуємо: "Кількість україномовних журналістів зросла у три рази". Прекрасно! А де ж можна побачити креативи цих журналістів? "Як результат обсяг власних програм українською мовою з початку 2007 року склав 25 відсотків україномовного мовлення", - запевняє нас чиновник. Але пан директор замовчує той факт, що це не є власні програми. Журналісти, які готують україномовні новини, роками не є самостійними, а слово в слово перекладають на поки що не дуже добру українську мову інформаційний продукт своїх "старших" московськоорієнтованих товаришів. Ці новини повторюють кілька разів. Ось і весь "результат", оце і є ті 25% власного мовлення, іншого продукту просто не існує в природі - ні дискусійного, ні аналітичного, ні художнього. Це ганебне становище на СРДТРК ми й просили скасувати, створивши самостійну українську редакцію.
Щоб у п. Мураховського не виникало ніяких ілюзій щодо цієї інформаційної політики, наведу слова Богдана Теслі, який у замітці "Ось кому вони служать...", опублікованій у лютому в газеті "Шлях Перемоги", повідомляє про те, що міністр оборони Російської Федерації Сергій Іванов нагородив групу російських журналістів, що висвітлюють життя збройних сил Росії, зокрема пише: "...інша особа, нагороджена за "активне сприяння" іноземним військам в Україні, пані Лариса Раєвська, працює головним (!) редактором інформаційних програм державного українського (!) телебачення і радіо в місті Севастополь". І ставить справедливе запитання: "Як завжди, українська громадськість запитує і хоче отримати відповідь від керівників України: чому в державних ЗМІ України працюють іноземні журналісти, які сприяють не українським, а іноземним збройним формуванням, використовуючи такі ж українські матеріальні засоби, придбані коштом платників податків нашої країни: техніку, обладнання, ресурси?"
Цікаво, що нині держава вкладає мільйонні кошти у будівництво нового приміщення для СРДТРК, очевидно, що чимало мільйонів гривень буде виділено на новітнє обладнання. А 16 червня п. Скріпніченко ділиться "блакитною мрією" про створення на цій базі громадського телебачення, тобто намірами фактичної приватизації державного майна. У зверненні учасників "круглого столу" "Майбутнє Севастопольської громади у складі Української політичної нації" ставились вимоги: "Також ні в якому разі не можна допускати роздержавлення ЗМІ в кримському регіоні і приватизації їх антиукраїнськими і антидержавними силами, натомість зміцнити їх державницькими кадрами". Отже, робиться все навпаки і зовсім не з державним підходом. А головне питання - для чого ці зміни відбуваються - навіть не обговорюється. Якщо для ефективнішого виробництва з високими стандартами журналістики - хто ж проти? Але ж причина того, що СРДТРК вже давно "пасе задніх" серед електронних ЗМІ Севастополя - в іншому, в її жорсткому контролі інформаційної та програмної політики антидержавницькими та антиукраїнськими силами.
І якщо нині можна вимагати від Держкомтелерадіо та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення хоч якогось впливу чи дотримання законів, то після приватизації СРДТРК стане абсолютно некерованим і впливовим ЗМІ в регіоні.
"Щодо тематики програм, то керівництво СРДТРК намагається задовольнити інтереси усіх мешканців регіону, яких на території Севастополя проживає понад 40 національностей", пише п. Скріпніченко п. Мураховському. Уточнимо термінологію і зауважимо, що в місті мешкають не 40 національностей, а їх представники. А телерадіокомпанія мусить представляти інтереси Української Держави, бо є державною. Натомість телевізійники задовольняють інтереси не стільки різних етнічних груп, скільки найбільш реакційних і антиукраїнських прошарків. А попереду вибори, то ми почуємо ще немало дезінформації, щоб "задовольнити інтереси" людей, які навіть не усвідомлюють себе громадянами України. Враховуючи подекуди вирішальний сучасний вплив телебачення на вибори, їх результат неважко передбачити.
До бюрократичної відписки п. Скріпніченка в. о. голови комітету А. Мураховський додає єдине своє речення про рекомендацію більш активно співпрацювати і т. ін. Чому такі вказівки не потрібні, скажімо журналістам телекомпанії "Девком", які самі проявляють ініціативу і продукують культурологічні програми за участю представників української громади міста? Відповідь очевидна - через їхній вищий професіоналізм.
Очевидно, що у чиновників Державного комітету телебачення і радіомовлення України поки що немає розуміння специфічності і важливості підтримки державного інформаційного простору в Севастополі, необхідності створення в місті лояльної атмосфери до держави, а, значить, і більшої уваги до його організації та посилення кадрової складової.
(Узгоджено на засіданні Конгресу українців Севастополя 17 липня 2007 р.).

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 20.07.2007