Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

До правописної дискусії

Любов Гриднєва
ЯВИЩЕ ЗМІШУВАННЯ МОВ В УКРАЇНСЬКІЙ АНТРОПОНІМІЇ

Соціальне управління неможливе без ідентифікації окремих осіб. Кожна людина, що живе в суспільстві, має прізвище, ім’я та по батькові. Антропоніми тісно пов’язані зі звичаями й особливостями духовної культури народу і, як і інші слова, повинні відповідати сучасним орфографічним нормам. Основні правила правопису українських прізвищ такі:
Літеру и слід писати:
а) у коренях за етимологією слова, від якого походить прізвище: Шиян (шия), Кисіль (кислий), зокрема у прізвищах, утворених від імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов’янських мов: Борисов (бо Борис), Данилов (бо Данило), Казимирський (бо Казимир), Митрофанов (бо Митрофан), Титов (бо Тит);
після к у переважній більшості прізвищ: Килимник, Кияк, Скиба;
б) у суфіксах: -ич (Гирич, Улянич), -евич, -ович (Якутович, Буткевич), -ик, -ик(а) (Андрусик, Дідик, Федорика), -ишин (Гринишин), -ило (Покотило), -ин(а) (Іванина, Петрина), -иця (Перепелиця), -ичк(о) (Павличко), -иськ(о) (Данисько), -ищ(е) (Петрище), -их(а) (Костиха), -инськ(ий) (Карпинський), -ицьк(ий) (Жилицький);
в) у префіксі при- (Прилипко).
Літеру і слід писати:
а) у прізвищах, утворених від слів, де і чергується з о або е: Ведмідь (Ведмедя), Леміш (Лемеша);
б) у прізвищах, де українському і відповідає російське е (на місці старого ? (Білик, Лісний);
в) у суфіксі -ій (Багрій);
г) у префіксі під- (Піддубний).
Хоч правил, які регламентують написання прізвищ, небагато, мовознавці (Л. Масенко, Л. Скрипник, Н. Дзядківська та ін.) неодноразово писали про перекручення, спотворення українських прізвищ у документах. Аналіз реєстру студентів лише одного столичного навчального закладу підтверджує хворобу українського антропомікону: ще й досі велика кількість прізвищ, похідних від загальних назв або особових імен, мають звуки й графічну оболонку, подібну до російської; неправильне написання мають суфікси відіменникових форм. Наприклад, замінено форми українських коренів у таких прізвищах: Калініченко (від калина), Мотовільський (від мотовило), Смірнов замість Смирнов (бо смирний), Віноградов замість Виноградов (бо вино), Піляєв і Пільнікова замість Пиляєв і Пильникова (хоч від слова пил, хоч від слова пила), Сініцина замість Синицина (бо синиця), Кулікова замість Куликова (бо кулик), Маліновська замість Малиновська (бо малина), Ківало замість Кивало чи Кивайло, що є назвою пташки плиски білої, очевидно пов’язаної з дієсловом кивати; Лізогубова, Зіміна, Кізілова, Худієнко.
Патронімічні назви, тобто такі, що утворені від власних імен, містять часто-густо помилку в основі імені, певно, тому що розглядаються як такі, що походять від російського імені, ніби аналогічного українського немає. От і бачимо: Архіпов замість Архипов, бо Архип; Осіпова замість Осипова, бо Осип; Євдокімов замість Євдокимов, бо Євдоким; Кіриленко замість Кириленко, бо Кирило; Нікіфоров замість Никифоров, бо Никифор, Мітрофанов замість Митрофанов, бо Митрофан; Демідов замість Демидов, бо Демид; Нікончук замість Никончук, бо Никон; Тітова замісь Титова; Казіміров замість Казимиров.
Як у наведених вище прикладах, помилки в суфіксальній частині прізвищ найчастіше трапляються через заміну літери и на і. Отже, замість суфікса -ич маємо -іч: Кукліч замість правильного Куклич, Кондратевіч замість правильного Кондратевич, Савічев замість правильного Савичев. Суфікс -ик замінений на -ік у прізвищах Сопік, Голік, Усік (правильно Сопик, Голик, Усик); суфікс -иченко на -іченко у прізвищах Мірошниченко та у вже наведеному вище Калініченко (правильно Мірошниченко, Калиниченко); суфікс -ин – на суфікс -ін у прізвищі Сербіна. Останні два приклади мають по дві помилки: прізвище Калініченко має помилки в корені та суфіксальній частині, а Сербіна – у суфіксі та флексії, бо за правилом, що стосується іменникових прізвищ, які означали національну належність, жіночі форми в називному відмінку ідентичні чоловічим і не відмінюються (Яна Сербин, Яни Сербин, Яні Сербин і т. д.). Також літера і вжита замість и в таких словах: Шипіло (правильний суфікс -ило), Пріліпко, Максимішина. Трапляються і випадки діалектного написання суфікса -ин у формі -ен: Василишен, Марцінишен.
Деякі паспортні дані наводять на думку, що при оформленні документів у паспортних столах не користуються правилами чинного Українського правопису, нехтують специфікою українських словотвірних форм антропонімів. Тому так часто зустрічаються прізвища з однією, а то і з двома помилками у написанні. Русифіковані форми прізвищ спотворюють питомі українські слова. Так, українська студентка Кисіль у своєму паспорті має прізвище Кисель; міністр освіти фактично має російськомовне прізвище Кремень замість питомого українського Кремінь. У прізвищі Кармазін питоме українське кармазин (іменник, що означає старовинне дороге темно-червоне сукно або одяг із цього сукна; так називається й той, хто носив одяг із цієї тканини) замінено формою, побудованою за російськомовною моделлю з російським суфіксом -ін. Через незнання української лексики не розпізнається прикметник у прізвищі Лабата й тотожня форма записується для чоловіка (замість Лабатий, що означає, як і прикметник лапатий, 1) з великими лапами; 2) такий великий і широкий, як лапа).
Звідки ж беруться такі помилки? Відповідь, здається, проста. Згідно з правилами написання українських прізвищ російською мовою у деяких випадках на російськомовній сторінці паспорта українське и буде замінене на російське и: Винокур, Литвин, Прилипко, Ткачик. А далі (один технологічний крок) українське прізвище транслітерується з російської форми, потрактоване вже як російське, бо саме в російських прізвищах з голосним и українська мова зберігає написання антропонімів максимально наближеним до російської вимови. Так пише Український правопис: “Російська літера и передається літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін”.
Подібне відбувається і з українськими прізвищами, які містять у собі в російськомовному варіанті літеру е на місці старого ?. Так, українське Білоцвіт перетворюється на Бєлосвєт, бо транслітерується з російськомовного варіанта Белосвет. Або прізвище українця Лебедя в називному відмінку буде мати непідвладну правилам форму Лебєдь, а не Лебідь. Витісняється апостроф з постійного місця після губного приголосного: читаємо в академічному журналі прізвище Демянишина замість Дем’янишина.
Звичайно, треба було б вимагати від працівників паспортних столів знання двох-трьох сторінок з Українського правопису, які містять правила написання українських антропонімів. Пропозиція міняти паспорт при наявності помилки за рахунок безграмотного працівника прозвучала по радіо в розмові із заступником директора Інституту української мови пані Катерини Городенської.
Повноважним організаціям треба було б розглянути також пропозицію замінити український (він же двомовний українсько-російський) паспорт на одномовний, тобто такий, який має лише одну українську сторінку, зменшивши у такий спосіб велику кількість спотворених прізвищ, спричинених саме сусідством двох різномовних варіантів.
Представники будь-якого з народів, що проживають в Україні, а в першу чергу саме українці, ще в шкільні роки на уроках української мови повинні знайомитися з найбільш поширеними моделями українського антропомікону, з’ясовувати за допомогою етимологічних словників походження своїх прізвищ, вивчати правила написання власних імен, зрозуміти, що прізвище – то пам’ять роду і народу”, яку треба берегти й передати нащадкам у неспотвореному, неперекрученому вигляді.