Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовна політика інших країн

Оксана Мітрофанова
ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ У СФЕРІ МОВИ

У XX столітті англо-саксонський світ поступово витісняє франкомовного діяча зі світової арени. Французька мова втрачає свій статус мови дипломатів. Ролі та вага англійської як мови бізнесу, науки та міжнародної співпраці невпинно зростає.
Проте відомо, що пропаганда є однією з суттєвих складових зовнішньої політики держави, зокрема, пропаганда власної культури та мови як засобу сприйняття цінностей і досягнень певної нації. В цьому сенсі французькі керманичі усвідомлюють важливість світового значення французької мови та не збираються покірно спостерігати за зменшенням ареалу її поширення, а, отже, послабленням міжнародного престижу держави. Президент Франції Жак Ширак у промові на Саміті тисячоліття підкреслив: “У рамках Організації Об'єднаних Нація ми боремося за багатомовність та французьку мову. Мова – то не лише засіб комунікації. Це своєрідний цемент цінностей певного суспільства та солідарності. Багатомовність є одним з найкращих інструментів для гарантії та захисту культурної різноманітності. Ми сприймаємо глобалізацію як передзвістку прогресу. Одначе для нас універсальність не є уніформою. Зберігаючи різноманітність мов та культур, ми визначимо правила світового суспільства як справедливого та мирного. Прислухаючись до іншого та відкриваючись іншому, ми знайдемо нові рішення, яких потребує боротьба проти лиха, викликаного глобалізацією” [1].
Необхідність протекціонізму щодо французької мови обґрунтовуують не лише політики, а й науковці. Зокрема, філософ Ален Фінкелькраут зазначає: “Французька мова повинна і надалі мати важливе значення. Французька мова – то не лише засіб спілкування, то надзвичайно вправний інструмент. До того ж, то не штучне утворення, що є нав'язаним державою або адміністративними органами, як вважають сьогодні регіоналісти, а справжнє мистецтво літератури. Вміти говорити та читати французькою – це ознака культури. Так вважає багато іноземців, які люблять нашу мову саме за це. То спадок, який ми повинні дбайливо оберігати” [2].
Сьогодні французькою мовою, як і англійською, говорять на п'яти континентах, її викладають майже в усіх освітніх системах. Ці дві мови також мають статус офіційних та робочих мов більшості міжнародних організацій (як-от ООН, НАТО). Проте, Франція намагається всіляко уникнути зменшення використання французької у світі, вміло проводячи на міжнародній арені політику пропаганди власної мови й культури. Французька політика у мовній царині є показовою.
У Франції відповідальність за вироблення та втілення політики у сфері мови несуть різноманітні установи.
У національному вимірі – найвища Рада Франкофонії, що підлягає апаратові президента, Вища Рада з французької мови під керівництвом служб прем'єр-міністра. Визначенням курсу, законодавством, нормуванням, координацією та підтримкою робіт спеціальних комісій, особливо у царині термінології та інженерної лінгвістики займаються загальне управління французької мови Міністерства культури, Французька Академія
У сфері багатосторонніх стосунків Франція є складовою Співтовариства 49 країн та урядів, де використовується французька. Це багатосторонній орган, діяльність якого визначається на зустрічах керівників держав, що влаштовуються кожні два роки. Програми втілюються в життя міжнародним Агентством культурної та технічної співпраці і спеціалізованими виробниками, такими, як французькомовна програма телебачення ТV5, Асоціацією університетів, що є повністю або частково французькомовними, міжнародною Асоціацією мерів та голів міст і метрополій з таким самим мовним статусом.
У двосторонній співпраці підтримка поширення французької мови за кордоном здійснюється двома установами: з одного боку, управлінням розвитку Міністерства співпраці, в компетенції якого перебувають так звані “країни простору” (французькомовної Африки та Індійського океану) та, з іншого боку, загальним управлінням відносин у сфері культури, науки та технології Міністерства закордонних справ, до компетенції якого належать усі інші країни [3].
Зовнішню мовну політику проводить управління зі співпраці у культурній та лінгвістичній сфері. Напрямки його діяльності такі: а) лінгвістична співпраця; б) співпраця у сфері освіти; в) університетське співробітництво.
Французька мова поширюється такими ЗМІ: каналом ТV5, Міжнародним телеканалом Франції, Міжнародним французьким радіо – RFI.
Захист та пропаганда французької мови у світі зумовлюються геолінгвістичними пріоритетами та стратегією, адаптованою до різноманітних умов. Якщо демографічне майбутнє французької значною мірою пов'язане з Африкою, що пояснює бюджетні витрати, здійснювані Міністерством співпраці, то майбутнє французької як міжнародної мови залежатиме передусім від здатності та бажання європейців зберігати реальну багатомовність і від можливості франкофонів стверджуватися на міжнародній арені. До того ж, Франція зберігає відчутну присутність у зонах традиційного впливу, країна має привілейовані стосунки з романськомовними державами та посилює свою співпрацю з Азією. Зазначені напрямки діяльності лежать у площині захисту культурної та мовної різноманітності, пропаганди французької як засобу доступу до знань, культури та здобуття фаху. У цьому сенсі Міністерство закордонних справ Франції та кожне французьке посольство визначають заходи щодо посилення традиційного викладання французької мови в національних системах освіти. У кожному посольстві Франції знаходиться відділ культури, яким завідує радник з питань культури. Координуванням політики у сфері мови й освіти відає бюро з мовної та освітньої співпраці при відділі культури. Два типи установ керують пропагандою і поширенням французької мови та культури за кордоном:
1) культурні центри, французькі інституції, центри культурної та лінгвістичної співпраці, інші зовнішні служби Франції;
2) регіональні альянси Франції, пов'язані з паризьким Французьким альянсом (“Альянс франсез”).
Франція активно організує навчання французькій мові іноземних військових. Зокрема, в Україні французи викладають мову в Академії оборони України. Крім того, у київському Французькому альянсі також існують групи для військових. Прикметно, що в сусідню Польщу Франція надсилає викладачів французької до вищих військових закладів. Згідно з польським аналітиком Х. Богуславською, діяльність Франції в цій сфері свідчить про те, що Франція прагне, щоб у Польщі французька мова зайняла друге місце після англійської. На її думку, традиційно позитивне сприйняття Франції поляками може заохотити поляків до вивчення французької, що, в свою чергу, призведе до покращання та зміцнення двосторонніх військових стосунків [4]. Додамо, що позитивним чинником в означеному процесі є членство Польщі у Веймарському трикутнику.
Важливим аспектом французької політики є опір ідеї вільного обміну, ініціатором якого є США. Вільний обмін стосуватиметься і культури та культурної власності. Франція занепокоєна тим, що за умови втілення цього проекту французи поступово перейняли б американський спосіб мислення та життя. Отже, Франція зініціювала 1993 року відмову Євросоюзу прийняти вільний обмін у культурній сфері, який би відкрив американським впливам європейський ринок. У такий спосіб Франція зберегла квоти на національну та європейську продукцію у сфері радіо та телебачення, фінансову допомогу вітчизняній культурній продукції. На думку депутата Європарламенту від Франції К. Лалюмьєр, “стає все більше тих, хто розуміє, що культура – тендітне створіння, що їхня мова виходить з ужитку, історія забувається, а творчі кола втрачають активність. Це усвідомлюють не лише мешканці багатих, але й молодих країн, що розвиваються” [5].
Схожу модель, яку французи сприймають як загрозу своїй культурі та мові, вже втілено на українському ґрунті, хай і за інших історичних умов: Україна перебувала у складі Російської імперії і Радянського Союзу, до того ж, ситуація ускладнилася тим, що українська та російська мови близькоспоріднені, а це полегшує асиміляцію. Додаймо і політичний чинник, а саме – умисне знекровлювання української науки й культури, свідоме винищення української еліти, методичне збіднення генофонду, насильницьку русифікацію. У підсумку – це якраз та ситуація, від якої застерігає Франція, виступааючи проти політики одномовності.
Французький досвід корисний Україні за умови врахуванням сьогоденних реалій. Першочерговим нашим завданням у мовній сфері повинно бути відверте визнання важливості пропаганди української мови – насамперед на внутрішньодержавному рівні. Враховуючи складний період утисків української мови, ганебну політику русифікації, взагалі непросту мовну ситуацію в Україні та наявність значної російської меншини, не можна обійтися без протекціонізму щодо українськомовних книги і преси, телебачення і радіо.
Слід забезпечити доступ до знань в одежі українського слова – до сучасних і грамотних підручників, довідників, до різноманітної наукової літератури.
Крім того, грамотну українсськомовну еліту потрібно виховувати зі студентської лави. Чомусь, коли в багатьох технічних науках йде процес формування термінології, коли навіть представникам гуманітарної нефілологічної науки бракує слів і грамотності, вищі навчальні заклади України не приділяють належної уваги опануванню студентами української термінології зі свого фаху. Адже володіти мовою треба не лише філологам. Курс української мови, який би враховував специфіку фаху, конче необхідний студентам будь-якого факультету. Навіть заняття один раз на тиждень упродовж року допомогло б грамотно писати статті та доповіді зі спеціальності, навчило б дохідливо компонувати думку, послуговуючися науковою термінологією, і володіти своїм голосом на людях. Затрати часу були б незначними з огляду на результат. Зате Україна невдовзі отримала б покоління грамотної еліти, якої не має, і употужнила б свою мову, заговоривши більш достойно з міжнародних трибун.

1. Sommet du Millenaire – Intervention au president de la Republique, M. Jacques Chirac, a l'occasion de la reunion des chefs d'Etat et de gouvernement membres des Nations unies et ayant le francais еn partage // Politique etrangere de la France. Textes et documents, – septembre-octobre. – 2000. – Paris: Ministere des Affaires etrangeres, p. 38.
2. Финкелькраут Ален. Дух наследия // Label France, 2000, январь, № 38, с. 4.
3. Une politique pour le francais. Paris: Ministere des Affaires etrangere, p. 3.
4. Boguslawski Helena. Polsko-francuska wspolpraca wojskowa: bilans i perspektywy. – Warszawa: Adam Marszalek, 1997, s. 26.
5. Лалюмьер Катрин. Борьба за культурное многообразие // Label France, 2000, январь, № 38, с. 26.