Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Олександр Музика
ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ КОНФЛІКТІВ В УМОВАХ ЦІННІСНО-МОВЛЕННЄВОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Конфліктують не мови, а люди. Ця очевидна істина нагадує про те, що самими лише закликами на кшталт славнозвісного мультикового “хлоп’ята, давайте жити дружно” навряд чи можна обмежитися. Схоже, що академічні й політичні кола вже підходять до усвідомлення необхідності вивчати процеси мовної взаємодії в розрізі міжособистісних та міжгрупових конфліктів. Одним із основоположних засад таких досліджень є принцип ціннісності мови.
Різниці, якою мовою говорити, справді немає, але це справедливо лише в тому випадку, коли мова має достатньо засобів, щоб висловити всі, навіть найменші, відтінки людської свідомості. За допомогою слів, понять і категорій людина мислить, сприймає інших людей і себе саму, передає й отримує інформацію, впливає на інших і сама зазнає впливу.
Отже, мова є чи не найбільшою цінністю для людини, оскільки нею опосередковується задоволення майже всіх специфічно людських потреб, тобто тих потреб, які вирізняють людину серед живих істот. Ціннісність мови найрельєфніше виявляється в ситуації взаємодії з іншими, коли відмінності семантичних, граматичних та інших компонентів різних мов призводять до виникнення тих чи інших бар’єрів.
Найчастіше в психології говорять про мовні бар’єри. Однак, навряд чи можна звести мовні конфлікти лише до смислових розбіжностей, які викликають лавиноподібне накопичення непорозумінь в оцінюванні інтелектуальних, ділових, моральних та інших якостей мовця, що говорить іншою мовою чи вживає іншомовні слова й словесні конструкції. Суть не окремих смислових бар’єрах і випадках непорозуміння, а в глобальній ціннісній взаємодії особистостей і груп.
Перекладачі й фахівці-мовники знають про неможливість цілком адекватного перекладу з однієї мови на іншу. Навіть найкращий переклад не передає всіх нюансів вихідного тексту. Вже відмінність перекладу, на наш погляд, вказує на те, що мова має ціннісний вимір. Деякі компоненти значення слова втрачаються, коли його перекладають іншою мовою, і часом потрібно десятки, а то й сотні слів, щоб передати певну сукупність значень іншою мовою. Цей факт свідчить також про наявність окремої ментальності.
У психології набула визнання розроблена російським психологом В. М’ясищевим модель соціальних стосунків. Її російська назва – “теория отношений”. Українські психологи активно послуговувалися цією теорією і її терміносистемою, проте дехто, переходячи на українську мову, зокрема при цитуванні В. М’ясищева, відчував мовні утруднення, які схильний був пояснювати скорше словниковою бідністю української мови, аніж браком у себе перекладацького хисту. Насправді ж тут очевидний ціннісно-мовленнєвий конфлікт, позначений захисною неадекватністю сприймання суті проблеми. У семантичному просторі російської мови поняття “отношение” недостатньо диференційоване, а суть “теории отношений” в тому, щоб виділити й наповнити змістом поняття, які дозволяють у цілому обсязі й на всіх рівнях функціонування описувати “отношения”. Пояснення, які В. М’ясищев виклав на десятках сторінок, в українській мові значною мірою втрачають сенс, бо тут основні положення “теории отношений” вже закладено імпліцитно в готових формулах думки, і носій цієї мови ними послуговується автоматично. Це такі поняття, як “відносини”, “взаємини”, “стосунки”, “ставлення”, “відношення”, “взаємовідношення”. На “розведення” їх у російськомовній парадигмі потрібно докласти чимало зусиль. Звичайно, можна навести також приклади, де семантика російської мови багатша за українську. Нагадаю, йдеться не про перевагу тієї чи іншої мови, а про механізми ціннісно-мовленнєвих конфліктів.
Ціннісність мови проявляється на різних рівнях. Можна виділити такі:
Фонетичний рівень. Л. Виготський розглядав слово як живу єдність звучання й значення. Сучасний дослідник А.Журавльов, приписуючи значенню й звучанню слів філософські категорії змісту та форми, зауважує, що зміст і форма в будь-якому явищі взаємодіють певним чином, а саме – тяжіють до взаємної відповідності. За допомогою комп’ютерного моделюванням дослідник довів наявність зв’язку між звучанням і значенням слів. Для ілюстрації зверну увагу читача бодай на зловісне звучання слів “убивця” та “лихвар”. Саме ці слова було взято як стимульний матеріал для емпіричного дослідження, результати якого наведено нижче. Вже саме звучання цих слів містить певну оцінку.
Асоціативно-семантичний рівень. Кожне слово викликає у свідомості людини потік асоціацій, зіставляється з іншими словами. Окреме слово узагальнює, тобто передбачає розумовий процес. Чим більше залучено до цього процесу слів-асоціацій, тим вищий ступінь диференціації і повноти має його смислове наповнення, зокрема оцінне. Оцінка немислима без зіставлення і порівняння. Коли свідомость людини не зв’язує слово з іншими словами, його оцінний компонент пропадає. Часто таке трапляється під час сприймання іншомовних слів, коли виникають не смислові асоціації, а асоціації за подібністю звучання, які, як правило, теж складаються з іншомовних слів. Так, слово “хабарник” породжує такий асоціативний ряд: злодій, гроші, в’язниця. А вже слово “корупціонер” пов’язується зі схожими за звучанням іншомовними словами “акціонер”, “мільйонер” тощо. Виразна негативна оцінка, як бачимо, зникає.
Рефлексивний рівень. Внутрішній світ людини – це її мислення та переживання, її внутрішній діалог. Питання полягає в тому, з допомогою яких слів та понять цей діалог відбувається. Будь-яка розвинена мова вочевидь має захисні механізми, які стоять на сторожі етнічної ментальності й моралі. А от мовні суржики, у тому числі й ті, що пов’язані із запозиченнями з інших мов, позбавлені цих механізмів і тому ведуть до маргіналізації особистості й суспільства в цілому. І це не тому, що одна мова краща, а інша – гірша. Річ у тому, що будь-яке слово, вирване з семантично-ціннісного контексту однієї мови, в ментальному просторі іншої мови набуває інших відтінків і властивостей. Мовні запозичення міняють етнічну свідомість, позбавляючи її оцінного ставлення.
Можна виділити й основні функції мовленнєво-ціннісної регуляції свідомості. Відповідно до висунутої нами гіпотези про структуру суб’єктних цінностей таких функцій є принаймні дві.
Морально-регулююча. Кожне слово чи вислів зіставляється зі змістами індивідуальної свідомості, з соціальними та індивідуальними ціннісними нормами, визначаючи ставлення людини (позитивне чи негативне, схвальне чи осудливе). Якщо це слово чи вислів має інтенційний характер, то оцінка може бути дозволом чи забороною.
Діяльнісно-регулююча. Ціннісне сприймання мови впливає на перебіг діяльності. Позитивна чи негативна оцінка веде до виникнення відповідних емоційних станів, які підсилюють, сповільнюють чи припиняють діяльність. Скажімо, в українському слові “лікарня” вже закладено певний намір – лікуватися. Російське слово “больница” натякає на те, що там треба не лікуватися, а під наглядом лікарів болеть.
У конфлікті слід розрізняти причину й привід. Причиною мовних зіткнень є не так смислові бар’єри, як зіткнення ментальностей. Кожне слово чи вислів має притаманне лише його мові семантичне коло, смислове і ціннісне. Якщо смислові відмінності здебільша сприймаються, то ціннісні часто випадають із контексту сприймання. Це призводить до неповного чи неправильного розуміння, до ворожості і сутичок. Цим можна пояснити й те, чому люди так відстоюють власну мову при взаємодії близьких мов. Коли мови далекі, акцентується смислове узгодження. Коли мови близькі, людей дратують смислові відмінності, при тому, що своя мова видається не лише приємнішою, а й правильнішою.
Ілюструє вищенаведені тези наше емпіричне дослідження, що його метою було виявити особливості сприймання деяких українських слів та їхніх іншомовних аналогів, які останнім часом активно впроваджують в лексикон українців ЗМІ. Дослідження проводилося в два етапи опитуванням студентів. Спочатку їм пропонувалося прослухати речення і відразу записати 5 асоціацій до ключового слова, які першими спали на думку. Речення були такі: 1. Залишалося одне – піти до кредитора. Залишалося одне – піти до лихваря. 2. Він вдався до послуг кілера. Він вдався до послуг найманого вбивці. Маємо тут два питомих українських слова – лихвар і вбивця та два запозичені з англійської мови відповідники – кредитор і кілер. Було отримано по 150 різних асоціацій до кожного слова. Шляхом узагальнення їх було зведено до 15 найчастіших.
Потім опитуваних попросили оцінити ступінь близькості кожної з 15 якостей до основного поняття за десятибальною шкалою. Таким чином було отримано 4 матриці 15 х 30 (кількість студентів). Ці масиви даних було піддано факторному аналізу із застосуванням Varimax-ротації.
При сприйманні студентами слова “кредитор” (див. мал. 1) виділяється 5 факторів, які охоплюють 67% дисперсії. Перший біполярний фактор (20% дисперсії) утворюють такі конструкти як гроші (–0,92), банк (–0,91), підприємливість (–0,54). На протилежному полюсі цього конструкта – борг (0,65), допомога (0,23). Отже, провідним у сприйманні слова “кредитор” є мотив професійної діяльності, без будь-якого особистісного забарвлення. Другий фактор (13% дисперсії) утворюють конструкти обман (0,89), шантаж (0,74), папери (0,51), успіх (0,39), пацюк (0,34). На протилежному полюсі – підприємливість. Отже, хоч деякі конструкти вказують на ціннісне ставлення, тенденція до сприймання кредитора як носія функції підприємництва залишається (попри те, що підприємництво теж не обходиться без шантажу та обману). Простежується вона й при аналізі трьох інших факторів.
Сприймання слова “лихвар” (див. мал. 2) визначають конструкти брехня (0,78), хитрість (0,76), погана людина (0,61) та страх (0,40), які складають перший фактор, що пояснює 20% дисперсії. Як бачимо, тут відображається насамперед негативна оцінка носія цієї функції як “поганої людини”. У другому факторі (13% дисперсії) ключовими є конструкти лихо (–0,69), туман (–0,64) та страх (–0,58), які відображають негативне ставлення до лихваря як до непевної особи, спілкування з якою таїть непередбачувані наслідки. Третій фактор об’єднує конструкти присвоєння (0,84), злочин (0,70), жадібність (0,56) та грабіж (0,63). Таким чином, негативні риси лихваря у свідомості студентів пов’язуються зі злочином. Лише четвертий фактор (9% дисперсії) показує, що одним із аспектів сприймання слова “лихвар” є віднесення його до сфери виконання певних професійних функцій – позичати (0,76), скарбниця (0,71).

Мал. 1. КРЕДИТОР