Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Олександр Бєляков
МОВНИЙ КОНФЛІКТ МІЖ ЖУРНАЛІСТОМ ТА АУДИТОРІЄЮ

Вплив ЗМІ на суспільство залежить від того, чи є інформація об'єктивною, як вона передається і як сприймає її та чи інша аудиторія. Іноді журналісти досягають ефекту, цілком протилежного сподіваному. Трапляється й таке, що публікація спричиняє конфлікт журналіста з аудиторією. Або й паніку, інші непередбачувані наслідки.
Усяк відчуває психологічну несумісність суперечливих повідомлень [1]. Згадаймо загальний дискомфорт на початку висвітлення Чорнобильської катастрофи, коли заідеологізована преса применшувала масштаби й наслідки того, що сталося, і водночас закликала суворо й ретельно проводити профілактику радіоактивного забруднення організму людини й довкілля. Працівники ЗМІ провокують соціальну напругу, коли роблять новину з нічого, іноді – ще й сенсаційну. Про цю властивість преси Г. Честертон зауважив: “Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини” [2].
Інтенсивний розвиток засобів масової комунікації у XX столітті помітно трансформував традиційну культуру. На думку деяких науковців, зокрема А. Моля, вона відкидає класичний еталон пізнання як застарілий, невідповідний теперішній великій кількості подій і фактів. Сучасна людина відкриває для себе довколишній світ за законами випадку. І лише накопичивши певний обсяг відомостей, починає знаходити в них приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим. Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури. Творцями, провідниками, дизайнерами “мозаїчної” культури є ЗМІ. Щоденна газета, теленовини дають вельми поверхове уявлення про сутність речей, але одночасно – можливість сякої-такої орієнтації. Безперервний вихлюп сенсацій дезорієнтує.
Навіть у роботі з науковою тематикою постає низка проблем: а) науковий стиль досить часто малозрозумілий і для журналіста, і для пересічного читача; б) науковці не завжди охоче співпрацюють із журналістами; в) свіжа наукова інформація часто-густо не попадає на шпальти періодики. Робота журналіста, що пише про науку, іноді нагадує роботу перекладача. Доводиться тлумачити терміни, пояснювати і спрощувати зміст понять, пристосувати наукові ідеї до щоденних потреб читачів.
Частка наукової термінології у повідомленнях преси постійно збільшується. Трапляється так, що малозрозуміле вузьковживане слово раптом починає цитуватися і поширюється всюди, попри те, що воно недоречне. Так, починаючи з 1960-х років нове життя отримав термін “екологія”. Відомий еколог із Санкт-Петербурга професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, ще в 70-х роках зібрав такі вирази з преси: “екологічна жилетка”, “екологічний велосипед” і навіть “екологічна порнографія”. Поки журналісти винаходили “екологічні велосипеди”, стан довкілля погіршувався. До розв’язання проблеми долучалося чимало фахівців із різних галузей, а це призвело до ще більшої плутанини. Авторитетні науковці придумали вже навіть “екологію душі”. У художній літературі, у виступах офіційних осіб рефреном проходять словосполучення “погана екологія”, “охорона екології”, “боротьба з екологією”, “загострення навколишнього середовища”, які красномовно свідчать про низький рівень екологічної культури нашого сучасника. Усіх перевершила газета “Вечерние вести” від 15 березня 2001 року, написавши вже і про “вбивство екології”. Громадська думка щодо екологічних проблем постійно перебуває то в режимі “екологічного інфантилізму”, то “екоістерії”. Обговорюють “регіональний екологічний егоїзм”, шукають “екопатріотів”, залучають до лав “екологістів” тощо. Журналісти радо підтримують цю дискусію, поповнюючи – радше засмічуючи, ніж збагачуючи – мову новою термінологією.
Досить часто термін псує вже назву статті. Приміром, у газеті “День” від 7 липня 1998 року надибуємо таку: “Україна збирається покращувати свою екологію”. Спробуйте здогадатися з назви, що йдеться у статті не про підтримку екології як науки, а про чистоту нашого довкілля. Покращувати математику чи фізику ніхто нікого чомусь не закликає. А екологію беруться плекати у такий спосіб всі, кому заманеться і хто вважає, що наука є синонімом свого предмета – “стану довкілля”, “навколишнього середовища”, “природи” тощо.
Схожа картина з медичними термінами. Авторка статті “Лікування ВІЛ/СНІДу: наркоманів просять не турбувати” у газеті “Дзеркало тижня” від 8 липня 2000 року залишає без коментарів таку фразу: “Нині у світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз”. Читача, що не має медичної освіти, повільно охоплює відчай. Невизначеність і незрозумілість таких термінів психологічно стомлюють. Патетика і заклики у такому контексті зайві. У кращому разі читач перестає реагувати на подібні повідомлення, у гіршому почувається безпорадним і незахищеним – як перед написом “Виходу немає” (замість “Вихід поруч”, що його підказує здоровий глузд).
Нерозтлумачені абревіатури здатні остаточно перетворити текст на суцільну таємницю, як і сила-силенна абстрактної статистики. Чорнобильська катастрофа покликала до життя море наукових статей у пресі, коментарів учених на радіо та телебаченні. На жаль, не обійшлося без серйозних прорахунків.
“Забруднення плутонієм дуже плямисте, але середнє значення приблизно 4 кюрі/кв. км”, – повідомила про рівень забруднення в місті Коростені 26 жовтня 1997 року газета “Факти”. Щойно ця вістка дійшла до Міністерства з надзвичайних ситуацій, як воно терміново надіслало в Коростень групу швидкого реагування. Група виїхала з наміром оголосити надзвичайний стан. Чому так сталося? Загляньмо в підручник “Основи екології”: “Саме плутонієве забруднення ґрунту, – пояснює книжка, – вважається найнебезпечнішим з усіх видів радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи, а радіус зони відселення був обраний за попередніми даними про відстань поширення плутонію від решток реактора. Активність 35 тис. Бк пилового осаду на поверхні легенів підвищує ймовірність виникнення раку до 5% (одна особа з кожних 20 обов'язково захворіє на рак легенів). Нескладні підрахунки показують, що для створення 35 тис. Бк необхідно мати в легенях приблизно 250 крупинок чистого плутонію з радіусом 1 мкм кожна” [3]. Є дві системи вимірювань: система СІ і загальноприйнята. Газета не повинна була змішувати їх при підготовці статті. Застаріла одиниця активності кюрі введена на початку ХХ століття. Міжнародна система СІ використовує іншу одиницю активності – бекерель (Бк). 1 кюрі дорівнює 37 мільярдам бекерелів. Згадані 4 кюрі в матеріалі газети “Факти” відповідно в чотири рази більші, хоч рівень був би надзвичайно небезпечним і без цього помноження. Дивно, що цифра виявилася у висловлюванні фахівця, якого газета цитує. Скоріше за все, він вказав дані на три порядки менші, але редакція з ним не звірилася при підготовці матеріалу до друку. Житомирянин О. Ігонін, якому довелося проводити журналістське розслідування цієї дезинформації, зробиив невтішний висновок: “Стіна непорозуміння між фахівцями та мешканцями забруднених територій – серйозна проблема, про що свідчить і цей конфлікт. Поки таке становище зберігатиметься, чорнобильський стрес залишатиметься одним із важливіших факторів негативного впливу на здоров'я людей”.
Прірву непорозуміння здатна розверзнути не тільки помилка. Цілком зрозумілим є бажання вченого довести, що всі отримані результати свідчать про його відданість засадам об’єктивності в науці і обраній галузі, що це плід копіткої праці, такої-то кількості дослідів тощо. Але чи потрібна читачеві сама-самісінька гола і необережна об’єктивність у вигляді, скажімо, некоментованої статистики? Гола правда не досягає своєї мети, коли аудиторія сприймати її не готова. Іноді реакція на осиротілий об’єктивізм зовсім непередбачувана і несподівана. Статистика вимагає надзвичайної обережності. Деякі журналісти забувають, що їх читають люди з різною фаховою підготовкою та освітою. Мова матеріалів наукової тематики повинна бути зрозумілою якомога ширшому загалові.
Ось приклад. Викиди у повітря однієї з отруйних речовин вбивають 1,4 людини з 1000 протягом усього життя. У різних звітах та повідомленнях можливі такі варіанти: 1) ризик протягом життя становить 0,0014; 2) ризик протягом життя складає 0,14 відсотка. 3) ризик протягом життя – 1 : 710. 4) У місті з 100 000 людності очікується 140 загиблих.
Ще приклад. Можливість захворіти на рак у зв'язку з викидами діоксину під час спалення сміття становить одну людину на рік: 1) 0,000001; 2)10-6; 3) 0,0001%; 4) 1 : 1000000.
Такі дані варто замінювати словесними описами з дохідливими порівняннями. Як-от: співвідношення 1 : 1000000 відповідає 1 міліграму до 1 кілограма, 1 хвилині до 2 років, 1 сантиметру до 10 кілометрів, 1 копійці до 10000 гривень.
Наш час ставить перед авторами публікацій у пресі високі вимоги. Інформаційний ринок приймає тільки вартісний конкурентоздатний товар. Помилки, необізнаність, необачність коштують дорого самому виробникові – страждає авторитет преси, програє суспільство, що підтверджують і дослідження автора [4]. Саме тому вміння журналіста запобігати конфліктам з аудиторією є ознакою високопрофесійної освіти.

1. Рощин С. К. Психология и журналистика. – М., 1989, с. 52.
2. Честертон Г. К. “Франциск Асизский” // Вопросы философии, 1989, № 1, с. 86.
3. Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи екології. – К., 2000, с. 184–196.
4. Бєляков О. О. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини). ? Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук за спец. 10.01.08 ? журналістика. Ін-т журналістики Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка. – К., 1999. Інтернет: http://www.nbuv.gov.ua/ard/1999/99booiep.zip

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ