Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Олександр Бєляков
МОВНИЙ КОНФЛІКТ МІЖ ЖУРНАЛІСТОМ ТА АУДИТОРІЄЮ

Вплив ЗМІ на суспільство залежить від того, чи є інформація об'єктивною, як вона передається і як сприймає її та чи інша аудиторія. Іноді журналісти досягають ефекту, цілком протилежного сподіваному. Трапляється й таке, що публікація спричиняє конфлікт журналіста з аудиторією. Або й паніку, інші непередбачувані наслідки.
Усяк відчуває психологічну несумісність суперечливих повідомлень [1]. Згадаймо загальний дискомфорт на початку висвітлення Чорнобильської катастрофи, коли заідеологізована преса применшувала масштаби й наслідки того, що сталося, і водночас закликала суворо й ретельно проводити профілактику радіоактивного забруднення організму людини й довкілля. Працівники ЗМІ провокують соціальну напругу, коли роблять новину з нічого, іноді – ще й сенсаційну. Про цю властивість преси Г. Честертон зауважив: “Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини” [2].
Інтенсивний розвиток засобів масової комунікації у XX столітті помітно трансформував традиційну культуру. На думку деяких науковців, зокрема А. Моля, вона відкидає класичний еталон пізнання як застарілий, невідповідний теперішній великій кількості подій і фактів. Сучасна людина відкриває для себе довколишній світ за законами випадку. І лише накопичивши певний обсяг відомостей, починає знаходити в них приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим. Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури. Творцями, провідниками, дизайнерами “мозаїчної” культури є ЗМІ. Щоденна газета, теленовини дають вельми поверхове уявлення про сутність речей, але одночасно – можливість сякої-такої орієнтації. Безперервний вихлюп сенсацій дезорієнтує.
Навіть у роботі з науковою тематикою постає низка проблем: а) науковий стиль досить часто малозрозумілий і для журналіста, і для пересічного читача; б) науковці не завжди охоче співпрацюють із журналістами; в) свіжа наукова інформація часто-густо не попадає на шпальти періодики. Робота журналіста, що пише про науку, іноді нагадує роботу перекладача. Доводиться тлумачити терміни, пояснювати і спрощувати зміст понять, пристосувати наукові ідеї до щоденних потреб читачів.
Частка наукової термінології у повідомленнях преси постійно збільшується. Трапляється так, що малозрозуміле вузьковживане слово раптом починає цитуватися і поширюється всюди, попри те, що воно недоречне. Так, починаючи з 1960-х років нове життя отримав термін “екологія”. Відомий еколог із Санкт-Петербурга професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, ще в 70-х роках зібрав такі вирази з преси: “екологічна жилетка”, “екологічний велосипед” і навіть “екологічна порнографія”. Поки журналісти винаходили “екологічні велосипеди”, стан довкілля погіршувався. До розв’язання проблеми долучалося чимало фахівців із різних галузей, а це призвело до ще більшої плутанини. Авторитетні науковці придумали вже навіть “екологію душі”. У художній літературі, у виступах офіційних осіб рефреном проходять словосполучення “погана екологія”, “охорона екології”, “боротьба з екологією”, “загострення навколишнього середовища”, які красномовно свідчать про низький рівень екологічної культури нашого сучасника. Усіх перевершила газета “Вечерние вести” від 15 березня 2001 року, написавши вже і про “вбивство екології”. Громадська думка щодо екологічних проблем постійно перебуває то в режимі “екологічного інфантилізму”, то “екоістерії”. Обговорюють “регіональний екологічний егоїзм”, шукають “екопатріотів”, залучають до лав “екологістів” тощо. Журналісти радо підтримують цю дискусію, поповнюючи – радше засмічуючи, ніж збагачуючи – мову новою термінологією.
Досить часто термін псує вже назву статті. Приміром, у газеті “День” від 7 липня 1998 року надибуємо таку: “Україна збирається покращувати свою екологію”. Спробуйте здогадатися з назви, що йдеться у статті не про підтримку екології як науки, а про чистоту нашого довкілля. Покращувати математику чи фізику ніхто нікого чомусь не закликає. А екологію беруться плекати у такий спосіб всі, кому заманеться і хто вважає, що наука є синонімом свого предмета – “стану довкілля”, “навколишнього середовища”, “природи” тощо.
Схожа картина з медичними термінами. Авторка статті “Лікування ВІЛ/СНІДу: наркоманів просять не турбувати” у газеті “Дзеркало тижня” від 8 липня 2000 року залишає без коментарів таку фразу: “Нині у світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз”. Читача, що не має медичної освіти, повільно охоплює відчай. Невизначеність і незрозумілість таких термінів психологічно стомлюють. Патетика і заклики у такому контексті зайві. У кращому разі читач перестає реагувати на подібні повідомлення, у гіршому почувається безпорадним і незахищеним – як перед написом “Виходу немає” (замість “Вихід поруч”, що його підказує здоровий глузд).
Нерозтлумачені абревіатури здатні остаточно перетворити текст на суцільну таємницю, як і сила-силенна абстрактної статистики. Чорнобильська катастрофа покликала до життя море наукових статей у пресі, коментарів учених на радіо та телебаченні. На жаль, не обійшлося без серйозних прорахунків.
“Забруднення плутонієм дуже плямисте, але середнє значення приблизно 4 кюрі/кв. км”, – повідомила про рівень забруднення в місті Коростені 26 жовтня 1997 року газета “Факти”. Щойно ця вістка дійшла до Міністерства з надзвичайних ситуацій, як воно терміново надіслало в Коростень групу швидкого реагування. Група виїхала з наміром оголосити надзвичайний стан. Чому так сталося? Загляньмо в підручник “Основи екології”: “Саме плутонієве забруднення ґрунту, – пояснює книжка, – вважається найнебезпечнішим з усіх видів радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи, а радіус зони відселення був обраний за попередніми даними про відстань поширення плутонію від решток реактора. Активність 35 тис. Бк пилового осаду на поверхні легенів підвищує ймовірність виникнення раку до 5% (одна особа з кожних 20 обов'язково захворіє на рак легенів). Нескладні підрахунки показують, що для створення 35 тис. Бк необхідно мати в легенях приблизно 250 крупинок чистого плутонію з радіусом 1 мкм кожна” [3]. Є дві системи вимірювань: система СІ і загальноприйнята. Газета не повинна була змішувати їх при підготовці статті. Застаріла одиниця активності кюрі введена на початку ХХ століття. Міжнародна система СІ використовує іншу одиницю активності – бекерель (Бк). 1 кюрі дорівнює 37 мільярдам бекерелів. Згадані 4 кюрі в матеріалі газети “Факти” відповідно в чотири рази більші, хоч рівень був би надзвичайно небезпечним і без цього помноження. Дивно, що цифра виявилася у висловлюванні фахівця, якого газета цитує. Скоріше за все, він вказав дані на три порядки менші, але редакція з ним не звірилася при підготовці матеріалу до друку. Житомирянин О. Ігонін, якому довелося проводити журналістське розслідування цієї дезинформації, зробиив невтішний висновок: “Стіна непорозуміння між фахівцями та мешканцями забруднених територій – серйозна проблема, про що свідчить і цей конфлікт. Поки таке становище зберігатиметься, чорнобильський стрес залишатиметься одним із важливіших факторів негативного впливу на здоров'я людей”.
Прірву непорозуміння здатна розверзнути не тільки помилка. Цілком зрозумілим є бажання вченого довести, що всі отримані результати свідчать про його відданість засадам об’єктивності в науці і обраній галузі, що це плід копіткої праці, такої-то кількості дослідів тощо. Але чи потрібна читачеві сама-самісінька гола і необережна об’єктивність у вигляді, скажімо, некоментованої статистики? Гола правда не досягає своєї мети, коли аудиторія сприймати її не готова. Іноді реакція на осиротілий об’єктивізм зовсім непередбачувана і несподівана. Статистика вимагає надзвичайної обережності. Деякі журналісти забувають, що їх читають люди з різною фаховою підготовкою та освітою. Мова матеріалів наукової тематики повинна бути зрозумілою якомога ширшому загалові.
Ось приклад. Викиди у повітря однієї з отруйних речовин вбивають 1,4 людини з 1000 протягом усього життя. У різних звітах та повідомленнях можливі такі варіанти: 1) ризик протягом життя становить 0,0014; 2) ризик протягом життя складає 0,14 відсотка. 3) ризик протягом життя – 1 : 710. 4) У місті з 100 000 людності очікується 140 загиблих.
Ще приклад. Можливість захворіти на рак у зв'язку з викидами діоксину під час спалення сміття становить одну людину на рік: 1) 0,000001; 2)10-6; 3) 0,0001%; 4) 1 : 1000000.
Такі дані варто замінювати словесними описами з дохідливими порівняннями. Як-от: співвідношення 1 : 1000000 відповідає 1 міліграму до 1 кілограма, 1 хвилині до 2 років, 1 сантиметру до 10 кілометрів, 1 копійці до 10000 гривень.
Наш час ставить перед авторами публікацій у пресі високі вимоги. Інформаційний ринок приймає тільки вартісний конкурентоздатний товар. Помилки, необізнаність, необачність коштують дорого самому виробникові – страждає авторитет преси, програє суспільство, що підтверджують і дослідження автора [4]. Саме тому вміння журналіста запобігати конфліктам з аудиторією є ознакою високопрофесійної освіти.

1. Рощин С. К. Психология и журналистика. – М., 1989, с. 52.
2. Честертон Г. К. “Франциск Асизский” // Вопросы философии, 1989, № 1, с. 86.
3. Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи екології. – К., 2000, с. 184–196.
4. Бєляков О. О. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини). ? Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук за спец. 10.01.08 ? журналістика. Ін-т журналістики Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка. – К., 1999. Інтернет: http://www.nbuv.gov.ua/ard/1999/99booiep.zip