Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Тетяна Кузнєцова
МОВНА ПОВЕДІНКА БІЛІНГВАЛЬНОЇ СІМ’Ї

Важливу роль у становленні мовної особистості та її мовної поведінки відіграє мова сім'ї. Як засвідчують експериментальні дані, саме мова батьків є найбільш значущим фактором диференціації мовної поведінки людини [1]. В умовах білінгвізму актуальним є визначення ролі батька й матері (при їхньому мовному розмежуванні) у формуванні мовної особистості дитини. На думку І. Огієнка, В. Колесова, А. Бастардас-і-Боади та інших дослідників, найвагомішою в становленні мовних уподобань дитини є мова матері. Зокрема, А. Бастардас-і-Боада, досліджуючи змішані шлюби іммігрантів Каталонії, робить припущення, що “мова матері має більше шансів стати домінуючою мовою у спілкуванні другого покоління” (тобто у спілкуванні її дітей) (цит. за.: [2, с.130]). З’ясувати роль матері у становленні та розвитку мовної особистості дитини допомагає аналіз того, як саме спілкуються члени двомовної родини. Перспективним тут слід вважати функціональний підхід, бо саме він дозволяє представити динамічну модель мовної комунікації в умовах білінгвізму, дослідити ситуативну та стратифікаційну варіативність мов.
У російському та українському мовознавстві проблема двомовної сім'ї при вивченні розвитку дітей розглядалася здебільшого як психолінгвістична. Традиція такого аналізу була закладена ще в XIX ст. і успішно розвивалася в XX ст. [3]. Двомовна сім'я у функціональному аспекті виявилася зовсім не дослідженою науковцями колишнього Радянського Союзу. Об'єктами досліджень соціолінгвістів СРСР були мовні процеси, які відбувалися в межах соціуму – країни в цілому, її регіонів, окремих населених пунктів [4]. Мовні процеси й відносини людей у малих соціальних групах* менше привертали до себе увагу мовознавців. Можна назвати хіба що окремі публікації деяких науковців, зокрема Л. Крисіна [5] та Б. Бойка [6].
Активно ця тема розробляється в американській та західноєвропейській соціолінгвістиці. Відомий представник мікросоціолінгвістичного напрямку Дж. Гамперц, досліджуючи різноманітні малі групи, виявив цікаві закономірності мовної поведінки в умовах білінгвізму та диглосії, а саме переключення коду під час зміни соціальної ситуації [7]. У. Лабов, вивчаючи особливості спілкування мовців різних груп, одним із перших звернув увагу на стратифікаційну та ситуативну варіативність мовних кодів [8]. В. Соскін і В. Джон, аналізуючи особливості спілкування подружжя під час відпустки, показали, що варіювання мовної поведінки перш за все зумовлено комунікативною ситуацією [9]. Б. Бернстейн визначив системні відмінності у мовленні англійських підлітків із сімей з різним соціальним статусом [10]. П. Селк провів дослідження “динаміки” перемикання кодів у межах сім’ї [11]. Ч. Фергюсон на матеріалі шести мов виявив основні формальні ознаки, властиві мовленню дорослих під час звернення до дітей (це в основному обмежений набір фонетичних моделей, спрощений синтаксис, широке вживання редуплікацій і зменшувальних суфіксів, загальна лабіалізація) [12].
Західні мікросоціолінгвістичні дослідження білінгвізму неодноразово критикувалися в колишньому Радянському Союзі. Зокрема Г. Осипов зазначав, що вивчення мовної поведінки малих груп майже нічого не дає для з'ясування соціолінгвістичної картини певного суспільства, оскільки закономірності мовлення членів нечисленних груп, на його думку, не годиться поширювати на весь соціум [13]. Безумовно, не можна механічно переносити властивості одного об'єкта на інший. Але ця аксіома зовсім не заперечує необхідності вивчати певний об'єкт з усіма його особливостями й характерними рисами. Соціолінгвістичні дослідження малих груп дають змогу охарактеризувати різні аспекти мовної поведінки людини, описати її особливості, виявити чинники, що впливають на мовленнєву діяльність особистості в різних сферах спілкування.
Вивчення двомовної сім'ї дозволяє виявити найвагоміший чинник у формуванні мовної особистості, визначити роль батька й матері у мовному розвитку дитини.
З цією метою було проведено анкетування жителів Сум. Анкета складалася з двох частин: перша містила запитання, відповіді на які дали змогу одержати соціодемографічні відомості про інформанта (рік народження, стать, національність, освіта, мова членів сім'ї), а запитання другої стосувалися мовної поведінки респондентів у родинному та позародинному колі. Інформантами були люди різного віку, різного соціального стану, з різним рівнем освіти. Протягом 1996–1999 pоків було опитано 813 сумчан, з яких понад 220 чоловік виявилися членами двомовних родин. Щоб визначити роль батьків у становленні мовної особистості дитини, було проаналізовано мовну поведінку тих респондентів, у родині яких спостерігається розмежування мов батьків: батько говорить українською мовою, а мати – російською (умовне позначення цієї групи мовців Бу–Мр), батько спілкується російською мовою, а мати – українською (Бр–Му). У межах виділених груп окремо аналізувалися відповіді одружених і неодружених інформантів-українців та інформантів-росіян, що сприяло більш точному виявленню закономірностей впливу мов батька й матері на мовну поведінку комунікантів. Розгляньмо детальніше мовну поведінку респондентів виділених груп.
За нашими даними (див. таблицю № 1)**, спілкування членів двомовних родин є неоднорідним процесом: в одних ситуаціях переважають українськомовні тенденції, в інших – російськомовні, сила вияву яких зумовлена цілим комплексом соціальних та психологічних чинників.