Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Ганна Залізняк
МОВНИЙ КОНФЛІКТ У СТОЛИЦІ В ОЦІНКАХ ФАХІВЦІВ

Події минулого року, пов'язані із загибеллю Ігоря Білозора засвідчили, що ситуація двомовності в Україні далека від безконфліктності. При чому цей конфлікт криється не в поганій освіті чи культурному рівні окремих особистостей, а є колоніальним спадком, що зберігається в багатьох сферах життя незалежної України.
В Україні використовуються дві основні мови – російська й українська. Хоча влада й декларує другорядність мовних проблем на тлі економічних, їхній розгляд у будь-якій аудиторії викликає гарячі суперечки. Не випадково протягом десяти років існування незалежної України жодна виборча кампанія не обходилася без спекуляцій навколо мовного питання. Як правило, воно формулювалося у вигляді вимог надати російській мові офіційного (читай: державного) статусу. Ці вимоги висувалися політичними силами, які ностальгують за СРСР, або зорієнтовані на зближення з Росією. Отже, за мовним протистоянням в Україні стоїть питання її цивілізаційної орієнтації (Схід-Захід), і це добре розуміють політики, використовуючи проблему в своїх особистих цілях.
Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація, коли українська мова де-юре має статус загальнонаціональної, а де-факто повсюди чути російську. Це дає підстави прибічникам двомовності в Україні (які фактично борються за російську одномовність) вимагати підвищення офіційного статусу російської мови. На їхню думку, це нібито забезпечить стабільність і злагоду в суспільстві.
Здається, що певним підтвердженням цього твердження є дані опитування киян [1]. Так, 59% його учасників вважають, що підвищення статусу російської мови не призведе до загострення міжнаціональних стосунків в Україні і лише п'ята частина має протилежну думку. Однак, якщо серед російськомовних киян майже дві третини не вбачають загрози міжнаціональній злагоді, то серед українськомовних таких менше половини.
Молоді люди менше схильні до конформізму й меншою мірою знаходяться під впливом стереотипів. Тому в студентському середовищі загрозу міжнаціональній злагоді в разі підняття статусу російської мови передбачають 38% опитаних, а 43% вважають, що такої загрози не існує [2]. Отже, оцінки студентів розділилися практично навпіл.
Ще песимістичнішою виглядає ця ситуація в оцінках фахівців [3]. Учасникам опитування, відомим мовникам, було запропоновано оцінити, наскільки сучасна мовна ситуація в Києві є вибухонебезпечною, а також визначити, чи існує загроза громадянському спокою, якщо українська мова буде поширена відповідно до її статусу і що відбудеться в разі формального підвищення статусу російської. Застосовуючи такий показник, як індекс конфліктності (де 0 – відсутність конфліктності, а 1 – максимальне значення), фахівці визначили, що він складає 0,243. На їхній погляд, отже, сучасна мовна ситуація перебуває в стані певної рівноваги й загрози відвертого міжнаціонального конфлікту не несе. У разі підвищення статусу української мови загроза конфлікту зменшиться (значення індексу конфліктності становитиме лише 0,073). У випадку підвищення статусу російської мови до державного індекс конфліктності зросте до 0,716. Отже, загроза суспільній злагоді у разі зрівняння статусів української та російської мов, на думку фахівців, дуже велика.
Позірна безконфліктності нинішньої мовної ситуації в столиці є наслідком фактичного порушення мовних прав українськомовних киян. Так, індекс порушення прав російськомовного населення Києва (0 – не порушуються, 1 – максимально порушуються) становить лише 0,192, тоді як цей індекс для українськомовного населення, за визначенням фахівців, наближається до максимального значення – 0,965.
Фахівці-словесники вважають, що російськомовне населення має широкі можливості задовольняти свої культурно-інформаційні потреби. Значення індексу можливостей для російськомовних киян становить 0,919, тобто наближається до 1. Для українськомовних – лише 0,321.
Показово, що з оцінками фахівців збігаються уявлення студентської молоді. Понад дві третини студентів вважає, що переважання російської мови в інформаційному просторі порушує права українськомовного населення.
Отже, за нинішніх умов взаємини української та російської мов у Києві далекі від гармонійного співіснування. Дослідження засвідчує, що столицю України навряд чи можна назвати не те що українськомовною, а навіть двомовною.
Оцінюючи за десятибальною шкалою, фахівці визначили, що Київ є українськомовним містом лише на 3,09 бала, а російськомовним – на 6,42 бали. Отже, перевага російської мови в столиці цілком очевидна. Ці оцінки підтверджуються даними, що їх отримано під час опитування студентів ВНЗ столиці, більшість яких вважає Київ російськомовним містом.
Оцінки фахівців щодо поширення української та російської мов у різних сферах життя столиці (дані спектрограми) також не дають підстав для оптимізму. Рівноцінне функціонування обох мов спостережено лише в політичній сфері та в закладах освіти. Певну рівновагу в мовній ситуації спостережено в державних установах, наукових закладах та програмах радіомовлення. В інших сферах російська мова поширена набагато більше, ніж українська.
Прикметно, що на відміну від російської мови, яка панує в багатьох сферах комунікації, панування української мови в жодній сфері не спостережено.
Цілком очевидним є нерівноцінне функціонування двох мов у багатьох сферах – диглосність. При чому ця диглосність чітко зміщена в бік російської мови, яка переважає в усіх сферах застосування мов. За таких умов годі сподіватися, що престиж української мови в столиці буде відповідати її конституційному статусу. Не випадково прояви нетолерантного ставлення до українськомовних громадян стають непоодиноким явищем.
На запитання: “Чи доводилось Вам стикатись із проявами дискримінації у Києві (за мовною ознакою)?” 39 із 42-х фахівців відповіли ствердно. Причому більше половини з них досить часто стикалися з проявами нетерпимості саме до української мови. 88% відповідей фахівців засвідчили, що вони ніколи не стикалися з дискримінацією російськомовних громадян.
На думку фахівців, мовна ситуація в столиці перебуває під сильним тиском східного сусіда. На питання “Як би Ви оцінили політику Росії щодо України у сфері культури?” всі респонденти дали різкі оцінки й визнали її агресивною, експансіоністською й постімперською. Найхарактерніші були такі оцінки: “відверто експансіоністська, з використанням брутального тиску в інших сферах і намаганням активізувати промосковські сили в Україні”, “агресивна експансія”, “неоголошена війна, агресія” тощо. Жорстко характеризуючи поведінку Росії щодо України в галузі мовної політики, фахівці досить критично оцінили реакцію на неї української влади. Значення індексу ефективності реакції владних структур на випади Росії щодо української мови складає лише 0,367. Тому не варто дивуватися, що українська мова навіть у столиці почувається незатишно. Влада її тут захистити належно не спроможна.
Дослідження мовної ситуації в Києві дозволяє твердити, що конфліктність є її іманентною ознакою. Гіпертрофоване поширення російської мови й обмежене застосування української – ось реальна небезпека збурення суспільства. Основною умовою, яка дозволить запобігти мовним конфліктам у Києві й в Україні переважна більшість фахівців вважає забезпечення домінування української мови, дотримання чинного мовного законодавства та Конституції України.

1. Опитування проводилися Центром “Громадська думка” НДІСЕПу міста у 2000 році. Вибірка відбиває статево-вікову структуру населення Києва.
2. Опитування студентів десяти провідних ВНЗ столиці Центру “Громадська думка” у 2000 р.
3. Експертне опитування проводилося Центром “Громадська думка”. В опитуванні взяли участь 42 фахівці.