Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Олена Руда
ОСОБЛИВОСТІ МІЖМОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ

Мовець, радше його мовленнєва діяльність і продукти цієї діяльності, стають предметом вивчення в різних галузях лінгвістики. Науковці прагнуть описати не тільки механізми породження мовлення, а і його сприйняття. За логікою таких досліджень, адресат і адресант уподібнюються, адже тільки завдяки спільній дії вони доходять порозуміння. Спілкуючися, людина вибудовує в когнітивній системі іншої власну “модель світу”, тож мова є ефективним способом нав’язування поглядів. Ця обставина дуже вагома в конфліктній ситуації, надто за неповної або неправдивої поінформованості. А тому в соціомовній взаємодії немає альтернативи когнітивним методам.
Усне мовлення зазвичай організоване згідно з основним завданням мовця – бути зрозумілим. На свідомому й підсвідомому рівнях обираються засоби для досягнення мети. Та ми знаємо, що в діалозі сама ситуація, вираз обличчя, рухи, інтонація виявляються такими значущими для порозуміння, що слова та їхні форми не несуть головного смислового навантаження. З цього випливає, що відхилення від норми в розмовному мовленні не визначає, наскільки воно ефективне. У випадку ж розбалансування в системі комунікації може виникнути дискомфорт під час спілкування, те, що в соціально-психологічній науковій практиці кваліфікується як мовний конфлікт. Виокремити це явище варто через те, що в самій природі спілкування закладена конфліктність. Адже мовна взаємодія ґрунтується на збігах і розбіжностях мовленнєво-мисленнєвої свідомості учасників діалогу. Якщо елементи схожості, які забезпечують порозуміння, можуть накладатися повністю, тобто бути тотожніми, то відмінності, що зумовлюють інтерес до спілкування, формують зони, які по-різному пристосовані до створення загального коду. Повне або часткове нерозуміння адресатом адресанта прийнято називати комунікативною невдачею (Є. Земська, О. Єрмакова, С. Ільєнко та ін.). Сюди відносять і непередбачені адресантом небажані емоційні ефекти: образу, роздратуваня тощо.
Аналізуючи причини таких невдач, можна класифікувати їх таким чином: 1) зумовлені природою мови (лексична неоднозначність, неоднозначність словоформ і конструкцій, неточна референція, денотація, неточне знання семантики слів, різне розуміння мовних категорій); 2) зумовлені відмінностями мовців у якомусь відношенні; 3) зумовлені прагматичними факторами [1, с. 5]. Власне мовними перешкодами слід вважати ті випадки непорозуміння, які зумовлено неадекватним трактуванням мовного знака. Зрозуміло, що аналіз мовної перешкоди виявляє особливості мовної системи, через які вона виникла. До “провокативних” властивостей координати “знак – людина” (прагматики) можна віднести: відмінності тезаурусів адресанта й адресата, відмінності їхньої асоціативно-вербальної мережі, різноманіття комунікативних ситуацій [1, с. 9]. Тут слід вирізняти поняття комунікативного збою на позначення результатів комунікації, коли її учасники застосовують різний набір кодів для передачі та отримання інформації: різні мови, різні позамовні засоби, а також різні обсяги мовного досвіду.
Говорячи про вироблення загального коду на лексичному рівні, варто враховувати індивідуальний смак кожного з мовців і смак цілої епохи. Під смаком розуміємо систему ідейних, психологічних, естетичних та інших настанов людини або усієї суспільної групи щодо мови й мовлення цією мовою. Ці настанови визначають ціннісне ставлення людини до мови, здатність інтуїтивно оцінювати правильність, доречність, естетичність висловлювання. Важливою умовою смаку, на думку В. Костомарова, є чуття мови як результат мовленнєвого й загальносоціального досвіду, засвоєння знань у мові й про мову, несвідомої оцінки її тенденцій і шляхів розвитку [2]. У свій час Бернард Шоу кпив з того, що пересічний англієць не любить говорити правильно по-англійському: на кожних 1000 чоловік 999 говорять будь-як. У кожному окремому випадку слід відшукати причину такої “нелюбові”. Лінгвістику цікавить не лише мова, а й ставлення людини до своєї мови. Приміром, нема потреби слідкувати за вибором того чи іншого слова у невимушеній товариській розмові білінгвам, чий рівень володіння кожною з мов різний. Тут терпимість до ненормативних елементів буде високою, а рівень усвідомлення її низьким. На українських теренах спостерігаємо інтерференцію між українською та російською мовами, що її, безперечно, зумовлює слабке знання обох мов носїями так званого суржику.
Матеріалом для вивчення мовних конфліктів (невдач і збоїв у спілкуванні тощо) є живе усне мовлення. А записувати його, відбираючи ситуації, доволі незручно й складно. Проте є велика кількість прикладів мовних конфліктів у текстах художньої літератури. Їхня художня відшліфовка й деяка штучність лише засвідчують певний добір автором (згадаймо хоча б Льюїса Керола). Інколи текст організовують якраз комунікативні збої: він розгортається внаслідок подолання численних фактів нерозуміння, саме подолання може створювати комічну ситуацію. Згадаймо, як у комедії “За двома зайцями” сваряться Проня Сірко й Секлета:
– У нас сьогодні неприйомний день!
– О? Що ж там скоїлось? У мене дуже пріятний. Усі яблочкі спродала...
– Необразованість! Не розумієте: у нас сьогодні прийому нема.
– Якого прийому? Хіба нам в некрути кого отдавати?
– З вами говорити – гороху наїстись!
Комічний ефект створюють блукання навколо лексеми “приємний” і помилкова міжмовна паронімія. Першим кроком до виникнення мовного конфлікту є використання Пронею, напевне суржикомовною, на місці українського відповідника “приймальний” російської лексеми “приёмный”, оформленої фонетично за правилами української мови,. Другий крок – неправильне трактування Секлетою наміру співрозмовниці й перелицювання нею слова “приємний” на “приятный”. По-різному тлумачать обидві лексему “прийом”. Тут вже спостерігається свідома орієнтація на міжособистісний конфлікт. Неможливість подальшої розмови і навіть взаємин для обох очевидна. Приклад показує, що комунікативну невдачу викликає спілкування поламаним кодом типу суржику. Адже скалічена мова – це запорука скаліченого мислення.
Ще однією причиною нездійснення комунікативного наміру є національно-культурні розбіжності у мовних картинах (сегментації) світу. В оповіданні Б. Антоненка-Давидовича “Слово матері” [3] є така розмова сільської жінки з паном:
… – До вашої милості, паночку, – зробіть ласку, пустіть Зіньку…
– То есть, как это – сделайте “ласку”?
– Та отож я і кажу: дівка на порі стала, скоро вже й рушники подавати треба…
– Постой, постой, матушка! Это какие же “ручники”? Допустим – замуж, но к чему ты приплела эти свои “ручники”?
Стара вибачливо усміхнулась, немовби це не пан, а дурне дитя бозна-що лепетало, і повчально промовила:
– Не плетуть їх у нас, а тчуть…
– Хоть убейте, ничего не понимаю!… Девка какая-то, старосты почему-то… Так, значит, – замуж, матушка? М-да… А кто же он, этот герой романа? Как его?
– Ні, не за Романа, а за Данила за Бондаренка.
Наявність у тезаурусі специфічних реакцій і понять, системи традиційних образів, тобто специфічних денотацій, – це ті чинники, які зумовлюють відмінності в організації, функціях і засобах спілкування, характерних для певного мовного колективу. Наївне нерозуміння їх персонажами і застосуванням міжмовної омонімії створюють комічний ефект.
Комунікативний збій слід відрізняти від комунікативної помилки, зумовленої незнанням правил мови, низькою мовною компетенцією. Цікавим з цього погляду є принцип П. Грайса, який пікреслює, що треба розрізняти сказане, і те, що мається на увазі. Проблема в тому, щоб установити, як реалізуються наміри мовців. Додумування – найвразливіший аспект спілкуання, бо таїть загрозу кривотлумачень, тобто комунікативних невдач [4].
Оскільки обмін інформацією й взаємний вплив можуть відбутися також за численних помилок у мовленні, логічну проблему про межу, за якою виникає мовний конфлікт, дослідники мовних конфліктів пропонують розв’язувати таким чином: комунікативна невдача сама по собі не провокує конфронтації, але мовний конфлікт, який не долається, може набути якостей міжособистісного конфлікту [5]. Саме емоції різного роду відіграють роль детонаторів будь-якого конфлікту. Емотивний компонент спостерігається чітко, якщо взяти два або більше слів, які характеризують один об’єкт, але активізують різні емоції. Наприклад, вживання на позначення чорношкірої людини слова “негр” (від negro – чорний) на слов’янських теренах емоційно нейтральну, тоді як у Західній Європі та США це слово нагадує, імовірно, лексему “нігер” (nigger), яка викликає обурення в представників темношкірого населення. Ще одним зневажливим варіантом номінації цієї раси є слово “colored” (кольоровий). Нейтрально забарвленими виступають лексеми “чорний” (black), “афроамериканець”. Таким чином, вибір слів і виразів є продуктом соціального контексту й, у свою чергу, зумовлює й структурує соціальний контекст. Очевидно, аналізуючи мовний конфлікт, слід враховувати емоційні переживання (емоційні проблеми). Навіть припущення одного з учасників діалогу, що його особу сприймають неадекватно, до того ж підсилене використанням певного мовного засобу, є тим зерном, з якого виростає мовний конфлікт.
Розгляньмо таку побутову ситуацію: електрик із рідною українською (за його словами) провадить професійну розмову з іншим носієм цієї мови; після слів клієнта “струм”, “лічильник” настає мовчанка й наш електрик перекладає ці слова вголос для себе (“ток”, “шчотчик”), після чого розмова швидко завершується з ініціативи клієнта. Очевидно, що електрик відчуває себе невизнаним як спеціаліст у своїй галузі. Використання різних мов лише каталізує непорозуміння.
Такі конфлікти найімовірніші в ситуації міжкультурної взаємодії й небезпечні тим, що мають здатність переростати в міжособистісні. За ілюстрацією цієї тенденції може правити анекдот, сюжетом якого є розмова між представниками однієї лінгвоментальності – українцями:
– Куме, ти знаєш, як москалі кажуть на наше пиво?
– Як?
– Пі-іва.
– Повбивав би...
Спроба класифікувати комунікативні невдачі, що виникають в усному мовленні і в писемних мовних витворах (публікаціях, рекламі, письмових роботах учнів і студентів), дозволяє припустити, що в лексиконі людини наявні зони вільного вибору й зони ризику (терміни В. Черняка [7]). Оперуючи лексичними засобами першої групи, мовець виражає свої уподобання, втілює в мовленні параметри своєї особистості (вік, стать, професію, соціальний статус тощо). Використання лексичних засобів другої групи передбачає мовну й загальнокультурну компетентність мовця, його вміння володіти механізмами мовного контролю. Таким чином, мовна поведінка є ніби візитною карткою людини в суспільстві.
Експеримент з асоціативності, покладений в основу “Словника асоціативних норм української мови” Н. Бутенко (1979), проводився в 1974–1975 роках зі студентами ВНЗ віком від 18 до 30 років. Обов’язковою умовою було володіння інформантами українською мовою [7]. Зважаючи на зазначену умову й на той факт, що опитані студенти пізніше влилися в гуманітарну та технічну еліту країни, слід нагадати, що ця група мовців становить для нас інтерес як показник більш-менш високої мовної компетенції усього суспільства.
Імовірно, що асоціативно-вербальна мережа, що відображає передмовленнєву готовність пересічної особистості, містить також і ненормативні неусвідомлювані індивідом утворення. Працюючи з асоціативними полями слів-стимулів, можна в зародку побачити майбутні мовленнєві помилки, як правило, досить характерні для пересічного мовця. Ці помилки є потенційними джерелами виникнення мовного конфлікту.
У відповідях-реакціях, які засвідчують неправильне слововживання, пов’язане з неточним знанням лексичного значення слова, прогнозуються імовірні перешкоди під час породження й сприйняття мовлення. Наприклад, на слово-стимул коштувати (зона ризику для суржикомовного) подається реакція марширувати; на спраглий – невимогливий, тупий, мило, ситий; на стебло – тюбик, школа; на мара – конверт, першокласник, пісня, сік, сміх, чиста, хліб; на слово турбота – реакція керувати, пекуча, турбіна, черв’як тощо [7]. Звичайно, реакція однієї людини залежно від її біографії, характеру, стану під час експерименту та ін. факторів, може бути індивідуальною, нетиповою, але попередні приклади свідчать про неточне знання значення слова інформантом. Адже асоціативне поле слова та його структура певною мірою відображають значення слова.
Поряд із незнанням точних форм слів, неправильним словотвором у реакціях на слова-стимули фіксуються порушення лексичної сполучуваності. У багатьох випадках такі порушення пов’язані з неправильним вибором із групи паронімів. Прикладами індивідуальних помилок тут можуть бути такі реакції: вигода – нагода (19 інформантів); мара – конверт (мається на увазі марка), маля, мораль; турбота – турбіна тощо. Ті ділянки лексикону, де представлені пароніми, є зоною особливого ризику для носія мови і потребують уваги в розмові, щоб не вдаватися потім до самокорекції.
Відсутність самоконтролю й брак знання мови обертаються неабиякими хибами. Спроби оказіонального словотворення, особливо від запозичених основ, безсумнівно, здійснюються в зоні ризику. Виникають, отже, потвори, які викликають відразу в адресата, що має на слово гострий слух. Ось ситуація: студентка-росіянка, щоб виглядати пристойніше перед викладачем університету на прізвище Баран, намагалася вивчити декілька нових для неї українських виразів. Почувши від нього незрозумілі слова, запитала: “На що ви намекуєте?”
Ми провели анкетне опитування суржикомовців, які вважають своєю рідною мовою українську, щоб виявити, де можуть статися помилки, здатні викликати конфлікт. Респондентам було запропоновано подати визначення деяких українських слів або ж вказати, з чим вони асоціюються. Слова, які ми дібрали для цього словесно-асоціативного експерименту, гіпотетично становлять проблему для осіб, що володіють мовою погано. Анкета виявила цілковите незнання усіма інформантами деяких питомо українських слів. Зокрема, на слово-стимул “сердешний” подаються реакції: добряк, добрий, дуже добродушний, бабулька, що частує дитинку, приступ, серіал, дорогий тощо. На “наглий” – егоїст, міліціонер, ворог, щастя, хам, рвач, настирливий, невихований, хуліган, що йде по ринку. На “шкарубкий” – оксамит, жадний, черствий, хроме хлопча. На “турбувати” – опіка, мати багато клопоту з кимось, опікатися за кимось. На “схильний” – без рівноваги, неврівноважений, прилеглий тощо. Точне значення слова “опритомніти” відоме лише декому, в основному тут актуалізуються лише окремі семи: в безсознанії, захворіти, виснажитись, вмерти, втрата свідомості і под., що свідчить про сплутування з антонімічною лексемою “знепритомніти”. Через неспроможність дібрати потрібне слово іноді опитувані подають російський відповідник (хоч і не знають правильне його написання: опритомніти – прейти в сознание), або ж в українському фонетичному оформленні (шершавий, признатися). Цей факт засвідчує писемне побутування суржику: на слово-стимул “турбувати” подаються реакції: беспокоїти, мішать, безпокойство, надоїдати, на “туга” – о сімьї, печаль, на “схильний” – до полноти, умний. Інколи опитувані не давали реакції на якесь слово або ж повторювали слово-стимул, що свідчить про відсутність лексеми в тезаурусі особистості.
Хоча перед нами одиничні, нетипові реакції, але пам’ятаймо, що вибір тієї чи іншої форми або конструкції передає смаки не лише конкретних індивідів, а й мовні навички окремих соціальних груп, особливості мовної комунікації в них.
_____________________________________________________________

1. Ильенко С. Г. К поискам ориентиров речевой конфликтологии // Аспекты речевой конфликтологии: Сб. ст. – Спб., 1996.
2. Костомаров В. Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. – М.: Педагогика, 1994, с. 22.
3. Антоненко-Давидович Б. Слово матері // Українська література. Підручник для 8 класу. – К., 1995.
4. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000, с. 7.
5. Дымарский М. Я. Где находится порог языкового конфликта? // Аспекты речевой конфликтологии: Сб. ст. – Спб., 1996, с. 28.
6. Черняк В.Д. Зоны выбора и зоны риска в лексиконе современной языковой личности // Аспекты речевой конфликтологии: Сб. ст. – Спб.,1996, с. 45.
7. Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів: Вища школа, 1979.