Українське життя в Севастополi Вільна трибуна МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Товариство української мови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Громадський добродійний фонд імені Ігоря Білозора

МОВНІ КОНФЛІКТИ І ГАРМОНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Матеріали наукової конференції
28-29 травня 2001 року

Мовний конфлікт в Україні: політичний, соціальний і психологічний аспекти

Наталя Дзюбишина-Мельник
СУЧАСНИЙ ЖАРГОН І СУЧАСНЕ РОЗМОВНЕ МОВЛЕННЯ

Сленг – молодіжний жаргон – настільки поширене явище, що словосполучення “сучасний жаргон” асоціюється у мовців саме з ним. Ми є свідками нової хвилі активізації сленгу (після трьох попередніх у ХХ ст.: у 20-і рр., 50-і рр., 79–80 рр.), що цілком відповідає природі функціонування цього маргінального в архісистемі мови явища. Про хвильовість сленгу ще у 60-і рр. писав Д. Ліхачов, пов’язуючи активізацію соціальних діалектів в ретроспективі з перехідними явищами в житті суспільства загалом [1, с. 356]. Обставини нашого життя свідчать на користь такого твердження.
Сучасний молодіжний жаргон як різновид соціального діалекту за своєю суттю той самий, що й жаргони попередніх років. Мається на увазі насамперед ось що.
По-перше, він обслуговує певну соціальну групу, що є його творцем та носієм (і зрозумілий саме їй).
По-друге, він значною мірою використовує засоби попередніх етапів свого функціонування, причому не лише власне молодіжного, а й, головно, жаргону злодіїв, кримінальних злочинців, тобто прослідковується певна наступність (хоча динамізм – іманентна риса цього типу діалектів). Наприклад, ще з 20-х років (періоду безпритульних дітей, безробітної молоді) відомі такі слова: антон – сторож, бабка – целковий (сучасне бабки, тобто гроші взагалі), ажур – порядок, алкан – п’яниця тощо. З 50-х років (періоду так званих стиляг) відомі триндьож – пуста балаканина, бути на стрьомі – бути на сторожі, пильнувати під час якогось заходу, шухер – заклик до втечі з місця подій. Із 70-х – 80-х років (періоду хіпі) знаємо скипати – іти геть, розклaд – ситуація, фенька – браслет із бісеру, розборка – з’ясування стосунків, тусовка – зібрання хіпі. Жаргонні утворення і далі постійно оновлюються, модифікуються, урізноманітнюються. І не дивно, адже жаргон – це мовна гра. Порівняймо розгалужені синонімічні ряди: торба – гаплик – хана – труба – глина – слива – ландиш, тобто кінець, крах чогось; герлa – матильда – клава – тьолка – тітка, тобто дівчина.
3. Сучасний молодіжний жаргон має типову стилістичну маркованість: знижено-грубувату, вульгарну, фамільярну, що й забезпечує йому експресію в іронічно-жартівливому ключі. Досить часто жаргонізми творяться на основі метафори, метонімії, синекдохи. Напр.: ласти – ноги; лопати – руки, чан – кумпол, башка – гризло – чайник – голова; рило – пачка – будка – обличчя; хавальник – рот; вшиганялка – гребінець; шпала – висока людина; знюхатися – успішно встановити зв’язок між модемами.
У тому числі активно використовуються суфікси зниженої емоційної маркованості, як-от: ха – депресуха, класуха, юк – сідюк, тобто сидиром, ло – файло, тобто файл.
Трапляються тут і здрібніло-пестливі суфікси на зразок гендлик – їдальня, велік – велисепед, телик – телевізор, тазик – комп’ютер, хом’ячок – миша комп’ютера.
Таких утворень загалом небагато, причому їх позитивне стилістичне забарвлення значної мірою нейтралізується типовою для жаргону установкою на зниженість, грубуватість.
4. Помітна в сленгу й інша скерованість – на очуднення через мову і тих, хто є його носієм, і власне самої мови. “Сленг виник тому і для того, щоб створювати ефект “подвійного очуднення” [2]. Це досягається за рахунок різних змін, зокрема:
а) значень відомих у загальновживаній мові слів, для прикладу тачка – таксі, лимон – мільйон, капуста – долари, могила – Києво-Могилянська академія.
б) фонетичної деформації слів: дьоріш – директор, фізра – фізкультура, матра – математика, украха – українська мова;
в) залучення чужомовних засобів, більше або менше адаптованих до мови. Найбільше сучасне джерело – англійська мова: фейс – обличчя, месаг – лист, мані – гроші, бай – бувай, бьозденік – день народження, піпли – люди, кікнути – ударити, шузи – туфлі, взуття. В українському сленгу чимало утворень російського походження: прикид – одяг, ландиш – кінець, крах, неприємність, приколюватись, прикол, прикольно – жартувати, жарт, цікаво, інтригує.
Між іншим, слово кльово (чудово) походить із арготичної мови ще українських мандрівних жебраків-лірників і вимовлялось воно спершу клево. Зокрема в оповіданні Г. Ходкевича “Сліпець” головний персонаж саме такого соціального статусу каже: “Оце, – думаю, – клево!” Можна виявити німецькі запозичення: ахтунг – увага, варум – чому, вассер – вода, дощ; арабізми: кайф – блаженство, насолода, кайфувати – насолоджуватися.
5. У сленгу як різновиді жаргону виразно простежується гіпертрофована дія закону економії мови. Пор.: маг – магнітофон, комп – комп’ютер, дек – декан, клава – клавіатура, зад – домашнє завдання, шизa – затьмарення, Зося і Дося – “Золота осінь” і “Дари Осені” (марки вин), фно – фортепіано тощо.
Специфікою саме українського сучасного сленгу можна вважати обмежене використання (залучення) внутрішньомовних ресурсів через обмежене послуговування українською мовою у живому спілкуванні мешканців міст.
Як відомо, саме міста, причому великі, – основна сфера творення і функціонування жаргону. На периферії фіксуються лише елементи жаргону великих міст. Це підтверджують зокрема, матеріали обстеження сленгу в Росії Е. Береговською ще 1996 року [3]. Ось фрагмент порівняльної таблиці:

Місто	сильна семантизація сленгового слова мовцями	слабка семантизація сленгового слова мовцями
Москва	65%	25%
Іваново	18%	82%

Аналогічне спостерігається і в Україні. Наприклад, при порівнянні Києва і Полтави, Миргорода, Лубен.
На нашу думку, російський сленг цілком міг би заповнити відповідну лакуну в архісистемі української мови. І ось чому.
1. Для сленгу взагалі типовим є вживання чужомовних засобів Згадаймо жаргони минулого в англійській, німецькій, російській мовах. Значною мірою вони були засновані на ідиш та циганській мовах [1, с. 339], тобто чужих для цих мов засобах.
2. Російський сучасний сленг також значною мірою чужий для російської мови. Він – англізований.
Отже, справа не в тому, що немає власне українського жаргону, а в тому, що жаргон у принципі сприймається більшістю молоді в контексті російської мови.
Як не дивно, невідчуженість російської мови від української (несприйняття її як іноземної) підтримується самими мовознавцями. Це засвідчують, зокрема, словники слів іншомовного походження, де ще можна знайти слова польського походження, але не російського.
Звичайно, серед українськомовної молоді, у тому числі студентів НаУКМА, є носії сленгу, що асоціюється у них з контекстом української мови. Напр., у курсовій роботі Н. Воробйової за 2000 рік подано чимало власне українських сленгізмів: скинься в тюбик – там вогко і прохолодно – поводься тихіше; лягти в краватку – покінчити життя самогубством; бити ногами повітря – байдикувати; халява – гарне життя; на халяву – даром щось одержати, не доклавши зусиль; дискогопалка – дискотека; дріт – телефон; гальма – людина, яка повільно реагує на все; тусівка – компанія; гаплик – кінець всьому, те саме, що хана; мавпа – значок у комп’ютері @, те саме, що жаба, кракозябла (мн.); ГП – гидотна потвора.
Поряд із типовими для молодіжного жаргону виявами на сучасному етапі помітні й істотні відмінності.
1. Він має ознаки системної організації принаймні на рівні лексики і фразеології (хоча й з високим рівнем варіативності слів: фонетичних та морфологічних).
1998 року з’явився друком “Словник молодіжного сленгу” С. Пиркало. Він містить 2700 слів (нагадаємо: приблизно 3000 слів – словник малорозвиненої людини), хоча, звичайно, це слова й вирази обмеженої тематики. А втім, навряд чи відчувають особливу потребу носії сленгу в загальномовних засобах.
По суті, сленг перетворюється на криптонімічну мову, зрозумілу лише його носіями, тобто на арго. Наприклад, мертвий півень – даремно, все тіп-топ = все пучком = все фонтаном – все чудово, піти подзвонити їжачкові – піти до туалету, мазати спинку повидлом – виконувати будь-яке бажання.
2. Дуже часто компонентом сленгу стає мат, причому окремі слова і вирази внаслідок енантіосемії вживаються не лише в негативному, але й позитивному плані.
3. Помітно розширився віковий ценз носіїв. Це люди віком 11–30 років, а також і середнього, ба навіть старшого віку. Зокрема, у дітей до 15 років, за нашими спостереженнями, словник сленгових слів та виразів досягає 70–100 одиниць. Прикметно, що ця мовна стихія захопила вчителів – групу мовців, яка традиційно мислилась як зразкова, авторитетна, у тому числі й щодо мови. Безсумнівно, мовний стиль – один з вагомих важелів переведення “гарних стосунків” учителя з учнями в тональність фамільярності.
4. Спостерігаємо розширення соціальних меж сленгу. Його користувачі – молодь загалом.
5. Дедалі більше змінюється оцінка сленгу в суспільстві і роль сленгу в мові. Сленг починає сприйматися як засіб увиразнення. Тобто жаргонна маркованість нейтралізується, завдяки чому окреслюється тенденція до включення сленгізмів у синонімічні ряди з експресивно маркованими членами. Опосередковано про це можуть свідчити результати виконання студентами 2-го курсу НаУКМА деяких мовних завдань. Наприклад, на пропозицію написати свої приклади сучасного сленгу дехто подав упереміш сленгізми, експресивно марковані засоби й навіть слова усно-розмовного мовлення. Пор.: прикол, прикид, бакси і канючити, або хавчик, задовбати, атас і шпарити (у значенні “швидко ходити”). Ще: бабки, халява, шпацер і вікно (у значенні “вільний час між лекціями”). На пропозицію виписати з газет випадки залучення жаргонізмів поряд з правильним виконанням завдання були такі: “Не сміть! Не гавкать!”; “Негідники гамселили бідолашну жертву; ледь очі продерли” тощо.
На користь процесу нейтралізації сленгізмів і зрівнювання їх у статусі із засобами літературної мови свідчить активне залучення їх у художні твори, причому не лише у мову персонажів (Ю. Андрухович, В. Цибулько). Сленгізми буквально заполонили сторінки преси. Ось кілька прикладів.
1. “Якщо уряд шукатиме міфічних ворогів, не помічаючи реального внутрішнього ворога – диктатури пахана, то економіка, влада і злочинність зімкнуться”. Пахан – зверхник у кримінальному світі.
2. “Брітні “взує” всіх”. Тобто всіх переможе.
3. “Де соломка – там і ломка” (із лексикону наркоманів).
4. “Безкоштовне “мило” тільки снилося” (про електронну пошту).
5. “Уявляєте, скільки можна винести масандрівського портвейну на кілька штук баксів!” (ідеться про тисячі доларів).
6. “За кавою і відбувається херсонське тусування” (про ділову зустріч.
7. “Її фішкою був і залишається КВН” (предметом зацікавлення).
8. “Замочити водія” – значить “убити”.
Підсумуємо аналіз фактів.
1. Чому змінилися роль і статус молодіжного жаргону в системі мови й житті суспільства? Головну причину вбачаємо у відчуженні мас від національної культури в обох її іпостасях (народної та елітарної професійної). Цей процес прискорюється, по-перше, через подальшу дискредитацію всього українського в усіх сферах життя суспільства, що, в свою чергу, спричиняє подальше укорінення комплексу меншовартості з таким основним його наслідком, як відсутність гідності, а, по друге, через денаціоналізацію пострадянського суспільства, що залишається одним із стрижнів сучасної політики в державі.
Проте відчуження від культури – не специфічно український процес. Він має тотальний характер. Справа не просто в активізації жаргону (що було б нормальним і безпечним явищем в межах певної субкультури). Справа у глобальній кризі національної культури, й у зв’язку з цим – втраті основних ціннісних орієнтирів людини як потенційно (генетично) запрограмованої на духовне життя істоти. Це такі орієнтири, як краса, істина, добро. Національну культуру заступає маскультура – невибаглива, примітивна, еклектична, розважальна, зрівнювальна, споживацька, що максимально принижує духовну сутність людини.
Думається, що марними є сподівання декого на досягнення симбіозу маскультури та елітарної культури, яку, наприклад, Леся Калинська [4] вбачає у творах Ю. Андруховича. Симбіозу на користь духовності не буде, скоріше – навпаки. І мабуть, сам Ю. Андрухович на це не сподівається. Його твори – таки елітарні, попри експерименти з літературною мовою та сленгом.
2. Жаргон – розмовна мова носіїв маскультури, значною мірою денаціоналізованих, а тому дегуманізованих і деморалізованих. Причому це зовсім не означає їхню деінтелектуалізацію. Поділ на еліту та плебс залишається. Змінюється сутність нової еліти. Достатньо висока інтелектуальність вступає в симбіоз із бездуховністю. Отже, в сучасних умовах варто розрізняти еліту духовну, в якої домінують цінності, типові для всіх національних культур (нагадаємо: краса, істина, добро), та інтелектуальну, в якої домінують раціоналізм та прагматизм. Для еліти нового типу, тобто провідника суспільства нового типу (вже ненароду), не є важливими такі поняття, як рідна культура і рідна мова. За цією логікою, жаргон – найперспективніший прошарок у будь-якій мові сучасного маскультуризованого суспільства. Це страшно, а проте реальною є саме така перспектива. Принаймні подальше функціонування мови (і української, і російської, і німецької, і англійської й інших мов американізованих та європеїзованих суспільств) – це постійне її збіднення, відчуження від “надлишковості” виражальних засобів. Таким чином, головною функцією мови стає комунікативна, а не інкультураційна.

1. Лихачев Д. С. Арготические слова профессиональной речи // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. – М., 1964.
2. Радзиховский Л. А., Мазурова А. И. Сленг как инструмент остранения // Язык и когнитивная деятельность. – М., 1989, с. 136.
3. Береговская Э. М. Молодежний сленг: формирование и функционирование // Вопросы языкознания. – М., 1996, № 3, с. 37.
4. Калинська Л. Поетика посмодерністського українського роману: Ю. Андрухович. Перверзія. – К., 1998, с. 25.