Гайвороння в`ється над Вкраїною
І гадюччя з схованок ячить.
Яничари з п`ятою колоною
У чеканні нищить і душить.

Гайвороння свище над Вкраїною,
А грачі вже всілися й на Крим.
Влада ж наша лячною повією
Стелеться під зайд та москалів.

Гайвороння кряче над Вкраїною,
Зграї ті - не вісники весни.
Крижаніють помисли і душі,
Каркання те - первістки біди.

(Враження від комуно-шовіністичного мітингу в. Сімферополі наприкінці січня 1998 року).

***

СЛІПІ СИНИ ЗБОМЖІЛОЇ ВКРАЇНИ.

Сліпі сини збомжілої Вкраїни,
Все ремигаєте по стайнях як воли.
Та й поганяють вами, мов худобою,
Все ті ж вожді й злочинні пахани.

Німі раби злиденної країни,
Морили вас і голодом й Чорнобилем.
А ви все славите і ярма, і погоничів,
І вам так хочеться пошитись в москалі.

Хмільні раби убогої країни,
Усі ви в вічнім алкогольнім сні.
І вам уже не треба й України,
Були б ковбаси й більші "стакани".

18.01.98.  Кам`янка.

***

РОЗМОВА З ПРАПРАДІДІВСЬКОЮ ХАТОЮ.

Ти стоїш самотня й пограбована
На дощах і крижаних вітрах,
З вікнами-зіницями порожніми,
В вічному чеканні на шляхах.

Відійшли прапрадіди й онуки,
Гамір вщух, розтанув сміх і плач,
Павутинням заплелись пороги,
Пусткою все свище в димарях.

16.01.98.   Саки - Красноперекопськ.

***

ЩОВЕСНИ ШАЛЕНІЮТЬ ТЮЛЬПАНИ.

Хоч давно і немає вже мами,
Щовесни шаленіють тюльпани.
Пелюстками-вустами гарячими
Будять мертвих й скликають живих.

Щовесни загорають тюльпани
І в чеканні тремтять на вітрах,
Лиш черешня всміхнеться духмяно
Та бджола продзежчить в пелюстках.

16.01.98 Саки-Красноперекопськ

***
СЛАВЕТНИХ ПРАДІДІВ ПРАПРАВНУКИ БЕЗ СЛАВИ

(Навітнім комуно-соціалістам сьогоденної України присвячую)

Славетних прадідів праправнуки без слави,
Що з козаків зрозсли вже козачками
Та блазнями московської орди,
З синів Вітчизни стали байстрюками.

Великих прадідідів праправнуки здрібнілі
Від братніх канчуків - одні рубці на тілі,
Від плазувань давно ви вже згорбіли,
А від лизання с...  вже стерлись й язики.

Премудрих прадідів праправнуки дебільні
Ви знов нас кличете до стаєнь та хлівів
Та на хоругвах ваших знафталінених
Криваві мощі забальзамованих вождів.

12.01.98 Сімферополь, ніч

***

ДО ЗЕМЛЯКІВ

То ж чи навчимось єдності, братове,
Чи будем жить, мов в банці павуки?
Чи ж посмілієм з вами ми, панове,
Чи будем скніть, мов в норах пацюки?

Чи подолаєм піч - одвічную твердиню
І хату скраю - поставим на майдан?
Чи осідлаєм ще баскі козацькі коні
І чи навчимо шанувать нас зайд?

Чи ж наберемось мудрості святої,
Чи будем в наймах вічно плазувать,
Творить вождів із сміття та соломи
Та пироги із сиром уславлять.

10.01.98   По дорозі на Кам`янку

***

ПІГМЕЇ Й КАРЛИКИ УСІЛИСЯ НА ТРОНИ

Пігмеї й карлики усілися на трони,
Немовби мухи на віконнім склі.
Пігмеї й карлики гендлюють наші долі,
Й гризуться там, мов весняні коти.

Пігмеї й карлики руйнують Україну
Під звук бандур і хвацькі гопаки.
Пігмеї й карлики лаштують домовину
Під наші гімни й наші прапори.

10.01.98 По дорозі на Кам`янку

***

           Я ТАКИЙ
В.

Зачарую вашу я Ярину,
Притулю до серця Україну,
Збережу її перлину - Крим.
Задзвоню по всіх "Свободах" в дзвони,
Всіх змирю і посажу - за "круглий стіл".
Подолаю всякі перепони,
На колесах підтоптаної "Шкоди"
Й заживем усі ми так багато,
Як залучимо і Крим до НАТО.

06.01.98

***

ВІДШУМІЛИ ТРАУРНІ ВАГОНИ
(Етюди з кримської післявоєнної дійсності)
Моїм кримськотатарським друзям присвячую

Відшуміли траурні вагони
По безводних Азії пісках.
А на Качі вишні чорнокорі
Зачекались Гуль та Азамат.

Скрізь стоять окрадені садиби
І рида порубаний Синап,
А дитя північної Пальміри
Лавр корчує й засіває мат.

Відлетіли конячі вагони
По гарячих Азії пісках.
А в мечетях бродять свині рижі,
Став п`яницею вже й сам Аллах.

І роками предки на могилах
Кличуть в гості правнуків своїх.
Лиш будяччя з ними поговорить
Та курай поплачеться по них.

06.01.98.
Сімферополь, дорога на Кам`янку.

***

  РОЗМОВА З САМИМ СОБОЮ.

Ну що, старий, древнієм ми з тобою.
І все частіш на вулицях весною
До нас всміхаються не панни, а бомжі.
Ну що, козаче, вже відшаліли коні,
Полишивши підкови на стерні,
І все частіш у сні на видноколі
Зринають образи знайомі й неживі.
Ну що, бурлаче, відбовкотіли звони
По тій травневій золотій порі.

04.01.98    Дорога на Кам`янку.

***
СІЧУТЬ ДОЩІ.

Січуть дощі, холодні і занудні,
Встромляють в землю струмені-мечі.
А дні такі буденні і марудні,
Що вити хочеться по цій порі.

Ідуть дощі, холодні і пронизлі,
В парламенті мірімські та грачі.
А уряди такі злочинні,
Що жить не хочеться на цій землі.

Січуть дощі, холодні і пронизлі,
Біля керма злочинці й гендлярі,
Всі на словах будують Україну,
Насправді ж - нищать паростки її.

31.12.97  По дорозі на Кам`янку.

***
  МЫ ВАС НАУЧИМ!

(Репортаж з одного зібрання войовничих кримських шовіністів поблизу Верховної Ради АРК).
Моєму колезі по навчанню та постійному ідеологічному опонентові і провіднику "Русской общины Крыма" Володимиру Тєрєхову, мати якого була українкою, присвячую.

Мы вам припомним вашу "незалежность",
Мы вас научим стоечку держать!
И языки за вашу "рідну мову"
Еще мы будем жечь и вырывать!

Мы вас научим петь Великой гимны
И славить "неделимую" в веках!
Мы вас заставим ползать на коленях
И "барыню" под дудочку плясать!

Грудень 1997 року, дорога на Кам`янку.

***

МЕНІ БИ ЗНАТЬ

Ну от і все, й кінчаються тривоги,
Попереду і спокій, й забуття,
Пора вже й воза рихтувать у вирій,
Відкіль не буде більше вороття.

Менгі б ще раз роси дитинства спити,
Мені б ще раз послухать солов`я,
Мені б ще раз косу дівочу зніжить,
І на коні промчатись навмання.

Ну от і все, й кінчається дорога,
А їй, здавалосся, ні краю, ні кінця,
Відходять друзі тихою ходою,
Вже не роки, а дні зозуля відміча.

Мені б ще раз ступить на отчії пороги,
І голос мами стишений почуть,
Мені б ще раз поглянути на Вольвачівки зорі
Й води з криниць Уласівки попить.

Роки спливають талою водою,
Онукам зорі будуть вже світить,
Мені би знать, що запалають знов сади весною,
А Україна вічно буде жить!

Грудень 1997 року, дорога на Кам`янку.

***

ІЩЕ СТОЯТЬ КРИВАВІ ФАРИСЕЇ
 
Іще стоять криваві фарисеї
Здійнявши руки, щоб вп`ястись у світ;
Ще Колима, Карелії й Сибіри
Морозно дихають й нас тепло ждуть.

Іще стоять продажні фарисеї
Одні у бронзі, інші - живолиць;
Іще хати дідівські пограбовані
Вростають в землю й хиляться до ниць.

Доки стоять криваві фарисеї,
Зібгавши кепі,як мільйонний люд,
Доти грачі, вітренки, петьки та морози
Дроти лаштують й кайдани кують.

20 грудня 1997 року, Сімферополь, проходячи повз пам`ятнік Леніну.

***

ПІСЛЯ ДОЩІВ ЗАВІЯЛО, ЗАСНІЖИЛО...
Моєму американському другові й великому патріоту України Юрію Лютому-Лютенку присвячую.

Після дощів завіяло, засніжило,
Уже нема ні вулиць, ні доріг,
І все живе дитинно й очманіло,
Влетіло в юний синьо-білий сніг.

Після дощів завіяло, засніжило,
Ми всі живем в чеканні перемін,
І навіть сніг, пухнастий і замріяний
Серця і душі наші обігрів.

14 грудня 1997 року, дорога на Кам`янку.

***

Я ВІДЧУВАЮ

Я відчуваю, гени геніальності
Уже нуртують й в нашому краю,
Вони зросли вже Лісняковим колосом,
Розвіялись діденківським туманом по степу.
Вони петроребрівським сміхом зачудовані,
І гайдамацьким посвистом стривожені Павла.

Сімферополь, серпень 1997 року.

***

ВРОСТАЮТЬ В ЗЕМЛЮ ЛЮДИ І ХАТИ

Вростають в землю люди і хати,
І час карбує зморшки на планеті.
Що ж ми полишимо на цій святій землі?
Державу в вічності, чи стоптані штиблети.

Крокують в вічність з зорями тополі
І все змагаються галактики й світи;
Тож в герці тім, чи лишимось з тобою?
Чи вічним пилом станемо і я , і ти.

1995 р.

***

УКРАЇНА СКИНУЛА КАЙДАНИ

Україна скинула кайдани,
Україна встала із колін,
Будь спокійна, посивіла мамо,
Зріс у тебе вірний син.

Вперед. вперед, вперед, братове,
За кращу долю, за землю й волю,
За наш поярмлений народ!

Ти не вмерла у добу неволі,
Нас не вб`є й Чорнобиля уран.
Тож ставаймо браття під прапори,
Порятуймо неньку від смертельних ран!

Вперед, вперед, вперед, братове,
За кращу долю, за землю й волю,
За наш поярмлений народ!

В України зоряні дороги,
В України свій космічний шлях.
Ти здолаєш рабство та погрози,
Будеш жити, мамо, у віках!

Київ, серпень 1991 року.

***

В МАВЗОЛЕЇ ГУРЕМІРА

Стою один під цим високим азіатським небом,
Переді мною мчать віки, немов полки криваві Тімурлана,
Лежить вогнем сплюндрована Вкраїна,
Тремтить від мук згвалтована земля.
Я син землі, нераз понищеної ханами,
Пройшов через віки й стою тепер у серці Тімурстана,
Вдивляюсь в золото скривавлених гробниць.
А в ньому зойк порубаних зіниць,
А в ньому сльози, сплавлені з металом.
Стою один в святині Тімурстана,
Тремтить в нефриті траурнім сльоза,
А очі всіх, погублених тиранами,
Благають знищіть це гніздо до тла.

Узбекистан, Самарканд, жовтень 1985 року.

***

ІЩЕ ОДНА ЗОРЯ ЗГОРІЛА

Іще одна зоря згоріла
Ввійшовши в вічність небуття.
Ти, мамо, вийшла на дорогу,
Звідкіль немає вороття.

Сльоза останняя скотилась
з очей засмучених твоїх,
І ти від болю стрепенулась,
Шепочучи: "болить"," болить".

Болять сирітські босі ноги
По тих донеччини шляхах,
Болять ночами руки чорні,
Порепані на трудоднях.

Болить, усе життя болить,
Від болю серце вже зотліло
Й все зупинилося на мить,
І навіть сонце потьмарніло.

Іще одна зоря згоріла,
Пішовши в вічність небуття.
Ти, мамо, йдеш вже по дорозі,
Звідкіль немає вороття.

23 лютого 1985 року, Вольвачівка.

***

МИ З ТОБОЮ В ЮНОСТІ ЗУСТРІЛИСЯ

Ми з тобою в юності зустрілися,
Хоч і був в нас зовсім різний вік,
І живу, тобою зачарований,
Як мій син і мій малий онук.

Біле місто над тихим Салгіром,
Ти до мене приходиш і в сні,
Обіймаю каштани я сиві
І вклоняюсь тополям твоїм.

Сімферополь і скіфські святині
В моїм серці давно вже сплелись;
Навіть герб по велінню Скілура
Скарбував нам премудрий скіф.

Біле місто з вокзальною вежею,
У тобі всі дороги зійшлись,
Ти буяєш розквітлими вишнями,
Задивившись у гір аметист.

Віє з гір прохолода вечірня,
Стихає хода трудова,
І зорить над принишклим Салгіром
Місто користі, місто добра.

 Травень 1984 року.
 
***

               ОСІННЄ

Вже небо плаче краплями дощу,
Ридає осінь листям пожовтілим,
Уже й земля готується до сну,
Їй маряться зимові заметілі.

Уже лягли долинами тумани,
Погасли зорі в сивій глибині,
Уже у небі зграї журавлині
Кричать своє засмучене "Курли".

Вже бродять соки вогняно-червоні,
Весільним гамом повниться село,
Останнє листя падає з тополі
І проростає вічністю зерно.

1982.

***

НУ ЯК МЕНІ ПОЗБУТИСЯ ДОРАДНИКІВ...

Ну як мені позбутися дорадників,
Що лізуть в душу і туди ж плюють?
Ну як мені позбавиться доглядників?
Вони мене й на цвинтар доведуть.

Ну як мені лишитися собою
В добу підлот, доносів й стукачів?
І як мені сплекати своє поле
Й зробить на нім нужденний свій засів?

1970.

***

    ВЕЧОРИ В САЛГІРЦІ

Вечори в Салгірці, вечори чарівні,
Сплять каштани білі в місячнім промінні
У нічну покору звуки вальса ніжні
Виливають юну, молоду жагу.

Алея кохання, дівочі зізнання,
І сльози щасливі у ночі ясні,
Ходімо ж, кохана, де трави в буяні
Шепочуть з Салгіром про дні золоті.

Вечори в Салгірці, вечори чарівні,
Соловейка трелі десь в гущавині,
А в дівчини-юнки у очах неспокій
І на серці бурі й радісні пісні.

Алея кохання, дівочі зізнання
І сльози щасливі у ночі ясні,
Ходімо ж, кохана, де трави в буянні
Шепочуть з Салгіром про дні золоті.

Вечори в Салгірці, вечори чарівні,
Відпливає юність з співом солов`я,
Та твої, Салгірко, вечори безжурні
На шляху життєвім не забуду я.

1960 р.

***

НАС ВСІХ УКРАДЕНО У ТЕБЕ, УКРАЇНО

Нас всіх украдено у тебе, Україно,
Тебе ж украдено у кожного із нас.
Блукаєм ми, століттями окрадені
По всіх світах, Сибірах, Соловках.

Ми - сироти, ми - діти юродиві,
Ми-- жебраки у себе на землі,
З історії - лише одні руїни,
Поганьблені вожді й згвалтовані святині.

Нас всіх украдено у тебе, Україно,
Тебе ж украдено у кожного із нас,
Блукаєм ми, століттями окрадені
По всіх світах, Сибірах, Соловках.

Твої сини хто в тюрмах, хто на волі,
Твої дівчата гарні, ясночолі
Та чужомовні єзуїтські школи
Червлять, червлять для тебе яничарів.

Їх всіх украдено у тебе,Україно,
Тебе ж украдено у кожного із нас,
Блукаєм ми, століттями окрадені
По всіх світах, Сибірах, Соловках.

травень 1971р.

***

О, СКІЛЬКИ ВАС УЖЕ ЗОТЛІЛО!

О, скільки вас уже зотліло,
А стільки буде ще горіть
В огні страждань за Україну,
Яку хотіли ви збудить.

О, скільки вас, голів гарячих
Лягло на крижаних шляхах,
А скільки вас, сердець відважних
Зарито там по Соловках.

О, скільки порості хмільної
Потято сталінським мечем,
А сільки вас німих героїв
В снігах закопано живцем.

О, стільки вас уже зотліло,
А стільки буде ще горіть
В огні страждань за Українгу,
Яку прийшли ми розбудить.

Осінь 1972 року, Вольвачівка
Після репресій 1972 року.

              ***
Яка доба, які  шалені зміни
Уже на смітнику чекісти і цекісти
Секретарі ж полізли в демократи
А в ВПШа* --засіло справжнє НАТО

Яка пора,які величні зміни
Розкуто слово,розігнулись спини
І над Вкраіною двоколір та тризуб
Вже й украінець вдома не верблюд

Які часи,які помітні зміни
Уже й міністри подались у Рух
Від цих дивацтв перехопило подих
Церкви будуються і задзвеніли дзвони

* ВПШ - Вища партійна школа ЦК КПУ. Нині у ній розташоване представництво штаб-квартири НАТО в Україні.
 
Вересень 1997 р.

***

ПОРОСЛА ВКРАЇНА БУР`ЯНАМИ...

Поросла Вкраіна бур`янами
Де не глянь--амброзія й полинь
Будяки зрівнялись з димарями
Врослих в землю глиняних хатин

Заросла Вкраіна бур`янами
Ніби знов промчалась тут війна
Сліпі люди поміж лопухами
Виглядають Йоську й Ілліча

Зблекотіла наша Украіна,
Бо керує нею блекотня
То й жнивуємо це труйне зілля,
Бо ж вродилась тільки блекота

Вольвачівка на Запоріжжі
28.09.1998 р.

***

МИ ВАЖКО ЙШЛИ...

Ми важко йшли й не повзали вужами,
А Україну будували у собі.
Не всі пройшли Мордовії й Сибіри,
Та всі під гнітом їх творили і жили

Ми прямо йшли дорогами слизькими,
Не розмінявши совість на алтин,
Ми зберегли у серці Україну
І виросли не бидлом, а людьми.

Ми чесно йшли, і не схиляли спини,
Орали землі, сіяли хліби,
Ми будували в серці Україну
І наближали день цей як могли.

27.08.1998

***

СПЛИЛА МЄШКОВЩИНА СМЕРДЮЧОЮ ВОДОЮ...

Сплила мєшковщина смердючою водою,
І нам тепер вже дихати вільніш.
Уже й "Тризуб" здійнявсь над "Пентагоном"
А чинодрал,зчувши гімна мову,встає хутчіш

Уже і в нас святкують Незалежність,
Зігнавши люд з чиновних конюшень
Та нас іще тримають по задвірках,
Паплюжать мову й в душі нам плюють.

Сидять під Леніним ворожі "будівничі",
Хто дах здійма, а хто уже  й запалює гноти,
Та все ж вітри наступного сторіччя
Знесуть цю слизь від   низу догори.

22.08.1998
Кримський Український театр, урочисті збори, присвячені 7-й річниці незалежності України.

***

ВІДІЙШЛО, РОЗВІЯЛОСЬ, РОЗТАЛО...

Відійшло, розвіялось, розтало,
Все сплило у вічність небуття,
Лиш дитинства спогади нежданно
Випливають часто з забуття.

Вольвачівка, степ, "Широка" й коні,
Голуби купаються в снігу.
Мамині натружені долоні
Та вода джерельна у ставку.

Відгуло, відквітло і зів`яло,
А життя немовби й не було,
Поросли дороги бур`янами,
Втрачено коріння та село.

2.09.1998, електричка Саки-Сімферополь.

***

МИ ВСІ ЗБЕРЕМОСЯ НА ТОМУ ВІЧНІМ ПОЛІ...

Ми всі зберемося на тому вічнім полі,
Там тиша, спокій й чебреці п`янкі.
І вже без нас запалить небо зорі,
І вже без нас заплачуть солов`ї.

І там не буде "лівих", а ні "правих",
Ми всі зільємось у одній воді,
Коли б в житті усі так поєднались -
Жила б Вкраїна вічно на землі.

2.09.1998, Роз`їзд 29-й км.

***

Я МОЛОДИМ ПРИЙШОВ ДО ТЕБЕ, МОРЕ

Я молодим прийшов до тебе,море,
А повертаюсь сивим та старим
Що ж я знайшов на цих чужих порогах,
Що ж втратив там і що я розгубив?

І знов стою на березі каміннім
Як і в часи юнацьких давніх мрій
Вслухаюсь в шепіт розімлілих хвиль
А бачу степ,Широку та полин

Я молодим зустрівсь з тобою,море
Тут гостем був й надіями я  жив,
Що повернусь на Батьківщину
До тих ставків й прадідівських могил

8.09.  1998 . Алушта.

***

"АЛЛАХ АКБАР"* ГРИМИТЬ У СІМФЕРОПОЛІ
(Враження від кримськотатарського мітингу 10 березня 1998 р.)

"Аллах акбар" - гримить у Сімферополі,
І вже татар схвильовані рої
Вриваються на вулиці, принишклі у неспокої,
А з гір сповзають хмари навісні.

Ідуть колони грізні і тривожні,
І розступаються броньовані полки,
Стрімкий Салгір весняною водою
Теж долучається до їхньої ходи.

"Аллах акбар" гортане в Сімферополі
Висить в повітрі мов здійнятий меч,
А "Пентагон"** холодними зіницями
Лиш спогляда цей відчайдушний герць.

10 березня 1998 р. Сімферополь.

*Аллах акбар - войовничий клич у мусульманських народів;

**"Пентагоном" місцеве населення охрестило помпезну споруду колишнього рескому партії, де нині розташовується деструктивна Верховна Рада автономії.

***

ПОНИЩЕНА ПЛАТОНІВСЬКА ДЕРЖАВА

Дочці геніального українського вченого-садівника та помолога Володимира Симиренка пані Тетяні
присвячую.

І Симиренки в нас уже у моді,
Про них поети шкрябають вірші,
Чиновні діти, ситі й туполобі
Вже здобувають вчені ступені.

Гучні слова та пишнії бенкети
І сатанистські дійства на святих кістках,
Як тяжко там Платонові у склепі,
Принизливо й Левкові при тих, що по боках.

Понищена платонівська держава,
Храм Володимира сплюндрований зачах,
Левка колекція поросла бур`янами,
А Мліїв Ваш - одна суцільна рана.

Пеньки й пеньки над Вашою Вільшанкою,
Осиротілі пагорби розлукою ячать,
Лиш Ви одна схиляєтесь калиною,
Лиш Ви одна зостались берегинею.

Київ-Мліїв, 11-12 жовтня 1998 р.

***

ВОНА ПРИЙШЛА РАПТОВО І НЕЖДАНО

Яринці.

Вона прийшла раптово і неждано.
Ще вчора сіяв навіжено сніг,
А зрання сонце лагідне постало
Й синиці голос віщий задзвенів.

Вона іде так стірмко і навально,
Що на очах бубнявіють бруньки.
У землю ще холодну так безжально
Прохромлюють тюльпанні паростки.

Вона іде так впевнено й осяйно,
Що в захваті від цього і боги,
А з-під снігів задумливо й поважно
Вже дзюркотять струмочки та струмки.

4 березня 1998 р.

***

ТО Ж ЧИ ТРОЯНДОЮ РОЗКВІТНЕШ, УКРАЇНО?

Троянди й сніг і яблука червоні
Тремтять на гіллях злякано-німих.
Троянди й сніг зустрілись у двобої
І пелюстки спалили перший сніг.

То ж чи трояндою розквітнеш, Україно?
Чи цвіт погублять московські холоди?
І знов вітри засвищуть так могильно,
Як в ту зиму під Крутами гули.

***

                     РУБІКОН

Знов стоїмо на тому рубіконі
Чи бути нам, чи згинуть назавжди?
Пощезли обри, зникли кіммерійці
Куди ж ми йдем, братове, українці?

Нас знов ведуть червоні комісари,
А ми чвалаємо, незнаючи куди,
Сидять на шиях знову в нас ординці,
Ми ж мудро чешемо потилиці й лоби.

Знов стоїмо на тому рубіконі -
Чи ми народ, чи знову ми раби?
Чи ж притомились наші буйні коні?
А в піхвах в нас лиш памперси й ложки.

20 грудня 1998 р. Автобус Ішунь - Сімферополь.

                               * * *
Ти знов розтерзана, злиденна Україно,
І яничари з прізвищем на - енко
До горла вже приставили ножа.
Був в тебе син полтавський Симоненко,
Є й сучий син з Донбасу, чи Бог зна відкіля.

24.11.1998 р., м.Сімферополь

ПІСЛЯМОВА

 У середині 90-х років в Україні завершено друкування багатотомної і найтрагічнішої Книги Пам`яті. При відвідуванні Вольвачівки в скорботні квітневі дні 1996 року (з`їхалися ми на похорон батька) мені й братам сільрада вручила по примірнику цього страшного документа - 10-й том книги. В нїй зібрані дані про загиблих мешканців лише 3-х районів (Токмацького, Чернігівського та Якимівського).
 
 Траурна Книга засвідчує, якою ціною нам дісталася так звана Перемога. Війна, а вірніше злочинне й бездарне керівництво партії, держави та армії знищили кілька десятків мільйонів найпродуктивнішого чоловічого населення країни. Серед загиблих домінували українці. А перед війною ще були масова колективізація, розкуркулювання, тотальний голодомор 1932 - 1933рр. (тоді немовлям померла наша єдина в сім`ї сестра Олександра), братовбивча громадянська та нищівна Імперіалістична війни. За цей порівняно невеликий проміжок часу (близько 30-ти років) наше велике степове село Вольвачівка втратило майже половину глиняних хат. На місці колись гомінких, багатолюдних дворищ нині пасеться худоба та розкошують бур`яни.

 Проте односельцям ше й поталанило. Коли у хрущовські часи партія повела  шалений наступ проти малих сіл Вольвачівку це нещастя обійшло. Але не сусідні  села Уласівку та  Успенівку, які стояли на родючих землях та прісній воді. Там бульдозерами позасипали навіть глибокі криниці з крижаною й дивовижно смачною  водою. З Вольвачівкою вчинили інакше. Її дворища хоч і не знищили, але в села відібрали прадавню назву. Офіційно Вольвачівку об`єднали з двома сусідніми селами, зробивши з  них провінційно-безликий есересерчик - Новопрокопівку. На рубежі 50-60рр. Вольвачівка як географічна назва зникла з мап.

 Навіть на прикладі нашого степового села можна стверджувати, що за тридцять років, з 1914 по 1945 роки Україна втратила  маже половину свого населення.
 Віддаючи данину пам`яті своїм полеглим землякам-токмачанам та односельцям з Вольвачівки наводжу невеличкий фрагмент з страшної Книги Пам`яті. Всі ті загиблі Вольвачі - наші близькі або далекі родичі. Безперечно, що коріння їхнє сягає нашої праматері - Вольвачівки.

 З давніх давен Вольвачі розселювалися по Токмаччині та Оріхівщині. В роки тотального розкуркулювання та голодоморів 1922 та 1933 років багато їх виїхало на Донбас і навіть на Кубань. Наше ж село лишилося генетичною родовою колискою. Старий сільський цвинтар рясніє прізвищами Вольвачів. Як зазначив наш племінник Павло Вольвач:   "І ці гробки, як пасіка ласкава,  Де через хрест - і прізвище твоє".
 Село постало десь наприкінці XVIII століття на місці степового козацького зимівника. Він лежав на шляху з Запорізької Січі до Криму. Можливо, що село виросло просто серед незайманого степу, порослого високою тирсою.

 Реєстр Війська Запорізького зберіг для історії в Чигиринському полку, в сотні Богдана Хмельницького імена Івана Волєвача та Антона Волєваченка (мабуть батька та сина). Є відомості, що після смерті Богдана Хмельницького один з Вольвачів був генеральним обозним великого козацького війська (у гетьмана Івана Виговського). Очевидно, хтось з нащадків Івана Волєвача не дав накинути на свою шию ярмо московської кріпаччини і подався шукати кращої долі у Дикому полі. Цей відчайдушний пращур, мабуть вибудував і першу землянку у майбутній Вольвачівці та започаткував вельми розгалуджений нині на запорізькій землі Вольвачівський рід.

 Яких втрат він зазнав лише впродовж минулої війни засвідчує Книга Пам`яті. Мав бути серед них і наш батько. Він пройшов війну з першого до останнього дня, брав участь в обороні Кавказу, потім служив у військах, які протистояли могутній турецькій армії на південних кордонах країни. Турки очікували результатів сталінградської баталії і в будь-який момент могли нанести смертельний удар нашій армії в спину.
 Полеглі у війні Вольвачі розпорошені по всій Європі, починаючи від околиць Вольвачівки до Німеччини. Нехай же всім їм рідна і чужа земля буде пухом.

 Вольвач Василь Демидович, 1898 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в липні 1943 р.
 Вольвач Віктор Іванович, 1917 р.н. Мол. лейтенант. Загинув 28.03.1943. Похований: Мгінський р-н Ленінградської обл.
 Вольвач Герасим Демидович, 1903 р.н. Рядовий. Пропав без вісти у вересні 1943 р.
 Вольвач Григорій Іванович, 1910 р.н. Рядовий. Пропав без вісти у вересні 1943 р.
 Вольвач Іван Андрійович, 1907 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в грудні 1943 р.
 Вольвач Іван Антонович, 1909 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в грудні 1943 р.
 Вольвач Іван Ємельянович, 1903 р.н. Рядовий. Помер від ран 14.10.1943 р. Похований: с.Стульнево Чернігівського р-на Запорізької обл.
 Вольвач Ігнатій Макарович, рядовий. Пропав без вісти в лютому 1944 р.
 Вольвач Іпатій Макарович, 1898 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в грудні 1943 р.
 Вольвач Марко Макарович, 1903 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в грудні 1943 р.
 Вольвач Микита Іванович, 1908 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в грудні 1943 р.
 Вольвач Микола Володимирович, 1920 р.н. Рядовий. Помер від ран 5.07.1945 р. Похований: м.Магдебург, Німеччина.
 Вольвач Петро Антонович, 1911 р.н. Рядовий. Пропав без вісти в січні 1944 р.
 Вольвач Петро Демидович, 1908 р.н. Капітан. Помер від ран 24.08.1944 р. Похований: Латвія.
 Вольвач Федір Миколайович, 1912 р.н. Рядовий, Загинув 28.07.1943 р. Похований: ст.Ауверг-Яам Нарвського р-ну. Естонія.