Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
"ДАВАЙТЕ ВЫПОЛНЯТЬ РОЛЬ "СТАРШЕГО БРАТА"!"
"Граждане республики Крым!
Вступая в предвыборную борьбу за пост Президента...
заявляю: гибельный путь самоизоляции,
навязанной вопреки настоятельным
требованиям реальной обстановки Украине,
а значит, Крыму, побуждает нас на решительный шаг -
реализацию права на самостоятельное определение
приоритетов своего хозяйственно-экономического развития.
Республика Крым примет решение о вступлении в Союз самостоятельно".
З книги Леоніда Грача "Политический портрет на фоне событий",
1995 р.

Під час фашистської  окупації моя майбутня мати, яка теж віддала страшну данину Великій Вітчизняній війні (втратила батька, чоловіка і сина), перебувала з рідними в евакуації у глибині Росії - в с. Аб-дуліне. Вона неодноразово розповідала про сердечність і щирість тамтешніх жителів, котрі ніколи і ні в чому не вирізняли евакуйованих від членів своїх власних, теж немалих родин, ділячи на усіх порівну і останній шматок хліба, і сердечну теплоту. Тому під час шовіністичного розгулу в Криму мати дуже дивувалася і казала, що це діють не справжні росіяни, а якісь інші люди, принаймні, не ті, що стали прапором нації і чию дійсно велику російську душу, російську гордість (гордість за гідні вчинки, а не зірку на лобі, мовбито викарбувану з самого дня народження) тепер використовують як розмінну монету підставні особи.

Відгомоніли своїми мітингами, порожніми обіцянками та роздмухуванням войовничих почуттів у місцевих пенсіонерів російські патріоти, одержали блискучу перемогу на усіх політичних фронтах, а згодом не менш блискучу поразку. На останніх виборах до ВР Криму, щоб взагалі не пасти задніх, довелося перефарбуватися у комуністів. Але і в такий спосіб (принаймні, як пролунало із вуст депутата ВР Криму О. Родивілова) до бажаної влади прорвався лише один активіст російських громад Криму - здається, він сам.
Все важче представникам російських організацій працювати на публіку, вірні- ше - збирати її. Тому і тут голова конгресу російських громад, керівник Асоціації російських співвітчизників Сергій Шувайников (незважаючи на свій гучний титул) опосередковано використовує організованість лівих сил Криму, проводячи свої заходи після першотравневої та жовтневої демонстрацій, збираючи на площі два-три десятки тих, хто не встиг роз'їхатися по домівках.

За таких умов і народилося це "свято", про яке раніше ніхто ніколи не згадував - день приєднання царицею Катериною ІІ Криму до Росії, яке російська громада прагне сьогодні перетворити на офіційне. Прагне вона бачити його й не менш масовим, ніж 18 травня - день жалоби кримських татар, котрий, мов дзвін на сполох, будить у серці кожного кримського татарина спогади про втрачених рідних, знехтувані людські права і гідність й веде на площу, щоб відчути себе часткою єдиного народу.
Зрозуміло, що події більш як двохсотрічної давності (підписання Катериною Маніфесту), позбавлені для пересічного кримчанина будь-якого емоційного забарвлення, зібрали на площі Леніна лише близько пари сотень зацікавлених осіб, здебільшого тих, кого привабив безплатний концерт.
Якби не пролунали подальші виступи, сповнені ностальгією за втраченою владою як у глобальному смислі, так і на рівні чиновних виборних посад, а головне - неприхованою недружелюбністю до інших народів, - можна було б погодитися і з цим святом (якщо вже не вдалося знайти інший привід для національного самоствердження - без елементів нездорового підтексту).
Але ж підтекст цей став суцільним текстом, та ще й прозвучав на ноті командорського "ура!", ніби перед нападом на ворожу фортецю.

Особливо дісталося кримським татарам і євреям. Останнім  російський  лідер Анатолій Лось порекомендував або негайно виїхати в Ізраїль, або стати "активными патриотами России". Не сподіваючись домовитися подібним чином з кримськими татарами, він, згадавши ім'я голови Меджлісу Мустафи Джемілєва, заявив: "Больших фашистов, чем они, не существует". А закінчив промову зовсім-таки гумористичним закликом: "Русский, татарин, еврей, - голосуй за русского!" Не кращої думки про національні меншини і Сергій Шувайников: "Унизительное и искусственное определение "национальное меньшинство" поставило нас на уровень эвенков и чук-   чей", - обурювався він.
Ось тут симптом і формується в політичний діагноз, який так дратує самих хворих - великодержавний шовінізм, тобто зверхність, зневага по відношенню до інших, визнання за собою якихось надмірних, нічим не обґрунтованих прав.
Цікаво, а як же сприймають подібне протиставлення по відношенню до себе оті самі "евенки" та "чукчі", звичайно ж, наші, кримські?
Від їхнього імені промовляв голова Асоціації національних товариств і общин народів Криму Борис Балаян, який запевнив, що об'єднання Росії, України і Білорусі - "наше прекрасное будущее".
Важко припустити, нібито отакі необтяжені почуттям національної гідності промовці не усвідомлюють, що стоїть за цією аж надто популярною  серед  росіян ідеєю.
Її значення по пунктах роз'яснив у своєму виступі тележурналіст Ігор Азаров ("Хорошо, что у нас есть свои люди на телевидении").

Перше завдання (за Азаровим) - втягнути Україну в союз Росії і Білорусі, добре, якщо ще і з Молдовою.

Друге - надати російській мові статусу державної.

Третє - дати більше влади регіонам.

А там Україна, "скроенная из случайно украденных кусков", і розвалиться.

Кінцеву мету цього процесу означив у своєму заключному виступі вже біля пам'ятника Суворову Володимир Терехов:
- Украина - это беда России. Наша задача - залечить болячку  и быть вместе навеки, на все времена... Давайте выполнять роль "старшего брата"!
Ось вона, приваблива мета! Ось до чого ведуть "прекрасные лозунги" (за словами Б. Балаяна) про об'єднання. Серед них, прекрасних, ще й такі: "Манифест Екатерины дорог даже Украине", "Русские Крыма - заложники Кучмы", "Проклятье мерзавцам, разжигающим межнациональную рознь в Крыму!" (надто самокритично, бо хто ж це робить, як не самі російські патріоти?). "Мы - русские и другими не будем!" (це якнайкраще підтвердив виступ "старшого брата"), "Защищая русский язык, мы спасаем себя!" (то ж чи по-братньому намагатися позбавити аналогічного права інші народи?).
Тому і лунала у виступах російських патріотів ось така нісенітниця: "Дикий разгул по отношению к русским - умнейших людей увольняют!", "На русских землях запрещают русский язык!", "Даже в России есть Татарстан, Саха, но нет Русской республики!", "Требуем референдум о статусе русской автономии в Крыму!"

Це що стосується слів. Щодо справ, то вже третій рік в Україні працює фонд "Москва - Крим". А 27 квітня в Крим прибуде мер Москви Ю. Лужков з метою урочистого відкриття в Сімферополі російського культурного центру, який споруджено на кошти "первопрестольной". Під час свого приїзду російський олігарх має також закласти камінь в   "своё детище" - керченський міст. А це буде воістину зозулина дитина, бо "закладає" її один, а годувати доведеться іншому - кримському бюджетові.
Але найцікавішим моментом цієї тусовки (вибачте, слово "свято" має все ж таки інший емоційний заряд), коли вже зовсім поскубана колона наблизилася до довгоруківського обеліску, стала несподівана поява групи депутатів на чолі зі своїм головою Леонідом Грачем. Поклавши квіти, депутати продовжили ходу до пам'ятника Суворову, де і пролунала розчулено-піднесена промова голови ВР.
Він заявив, що 19 квітня - "один из самых больших святых праздников", дорікнув тим, "у кого с исторической памятью не все в порядке", посварив "прозападных холуев", рухівців, підсумувавши, що "запроданцы  - это самая большая беда и в Крыму, и в Украине". А ось будівництво мосту "Крим - Кубань", на його думку, має щонайважливіше значення: "Осилим мост"... "что бы враги ни шипели". Леонід Грач висловив готовність "не дать национал-радикалам расколоть интернационализм". А насамкінець і зовсім заговорився: "День очищения  Крыма от турок для меня равноценен дню очищения от немецко-фашистских захватчиков - 9 Мая!"

І тоді постало перед моїми очима ніколи не бачене мною с. Абдуліне, де зустрічали росіяни евакуйованих українців, відчиняючи двері своїх осель, комірчини з харчами і серця. Люди схиляли голови перед тим горем, якого довелося зазнати їхнім братам, - не молодшим і не старшим - рівним перед ворожою навалою, смертю. То невже ж ту війну, найжорстокішу і найкровопролитнішу в історії людства, яка сколихнула всю світову громадськість та виявила кращі риси кожного народу, невже ж перемогу в ній, що принесла з собою звільнення від рабства і геноциду, можна порівняти з традиційним "збиранням земель" Російською імперією (яке не втрачає своєї актуальності і зараз)? І чи пасує високому представникові української влади (чи Леонід Іванович підданий ще якоїсь іншої держави?) так відверто захоплюватися цим процесом, адже до російського "кошика" неприховано планується прибрати і Крим?

Тамара СОЛОВЕЙ.

газета "Кримська Світлиця"

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ