Леся Храплива-Щур
«ЗІРКА» НА ПРИГРАНИЧНІЙ ФОРТЕЦІ ДЕРЖАВИ

Праця в наших жіночих організаціях у західньому світі – це почесний обов’язок кожної українки. Почесний, але не такий вже важкий, беручи до уваги всі вигоди життя і діяльности в умовинах упорядкованих та заможних держав. І навіть в цих умовинах наші зорганізовані жінки таки заслуговують на признання, доконуючи не раз справжніх «чудес» вмілости та жертовності в громадській праці та її обсягах. Але варто порівняти нашу працю із діяльністю наших посестер – членок жіночих організацій у дещо інших умовинах, хоча б навіть в сучасній, вже державній, Україні.

На такі думки наводять авторку цих рядків листування із визначною діячкою нашого жіночого руху в м. Севастополі в Криму. Вже сама назва цього міста відразу нагадує про невгомонний тиск наших північних ворогів за визнання цього міста «істинно русским». Дарма, що розташоване воно на правовій території Української Держави. Та й відвоювали цю територію від турків козацькі відділи «компанійців», що були на підневільній службі в цариці Катерини... З того і леґенда про ,,відвоювання Криму... «русскими героями»...

Ім’я нашої кореспондентки з Севастополя – Богдана Процак. «Морська Зірка» – такий
її псевдонім у Першому Курені Пластунів Сеньйорів ім. Степана та Олександра Тисовських. Пані Богдана займає чільне становище і у міській пластовій групі і головує в місцевому відділі Союзу Українок. Активна в українській школі та церковній громаді, співпрацює з місцевою українською міжмережною станцією Миколи Владзімірського (її ж слухають у всьому світі!) і взагалі являється рушієм в усіх ділянках життя цього міста. Хоч у недавньому минулому важко пережила втрату своєї дочки Терези, професійного педагога високої кляси.

Українська громада в Севастополі немала. В її діяльності беруть участь і численні
місцеві професіонали, і старшини – українці Чорноморської Фльоти. Навідуються і цікаві гості з Західньої України. Для них мініатюрне трикімнатне помешкання пані Богдани – без окремих домовлень – «готель і їдальня». Знаходять у приморському Севастополі гостинність та й частку, а то й перші проблески національної свідомости і моряки – українці з кораблів, які запливають до пристані.

Не без участи пані Богдани українська громада Севастополя будує свою церкву (міська рада вже вкотре забирала ділянку, визначену на цю будову, призначуючи іншу). «Морська Зірка» подбала і про передплату «Церковного вісника» з заморського Чікаґо, встановивши ще одне русло зв’язку громади з подіями в матірній Церкві. І Пласт там росте, висилаючи своїх дітей разом з виховницями в Карпатські табори. Цього ж Різдва одна з пластунок привезла з Києва «вифлеємський вогонь», що був прийнятий гідно церковною громадою, поділившись ним з римо-католицькою громадою.

Союз Українок Севастополя, крім різноманітних імпрез та проєктів, обдарував всіх членів міської ради... вишиваними сорочками, щоб знали, на чиїй землі господарюють, а також передплатив дитячий часопис «Журавлик» всім загальноосвітнім навчальним закладам міста.

Союз Українок дбає про всіх своїх співгромадян незалежно від національности, вносячи до міських властей протести проти забруднення засобів міського транспорту нікотином – дозволом курити водіям.

Вся різноманітна і успішна діяльність «Морської Зірки» добула їй державний орден Княгині Ольги третього ступеня, якого вручив їй у Києві Президент України Віктор Ющенко. При цьому вірна пластунка із пограничних твердинь Держави привітала його, почесного Пластуна, пластовим привітом «СКОБ»!

Українське життя у пограничному Севастополі проходить пляномірно, жваво та
успішно, незважаючи на всі політичні бурі довкруги цього міста. Інколи здається, що живуть і діють наші завзяті патріоти на самому краю вулканного кратера... Так, це вимагає неабиякої рівноваги духу, признання та охоти наслідування тих, кого доля наділила кращими можливостями.

Дай же їм, Боже, сил витримати до кращих часів!

“НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2010