У 1992 році голова Севастопольської “Просвіти” Богдана Михайлівна Процак була делегована на Світовий конґрес українців до Києва. Спілкуючись із багатьма учасниками зібрання, вона мала розмову із п. Атеною Пашко, яка запропонувала їй вступити до Союзу українок і створити організацію в м. Севастополі. Дружина Вячеслава Чорновола сподобалась їй як особистість. Всі жінки, що були з нею, були дуже приємні і п. Процак відчула, що це саме та організація, де можна проявити себе і залучити до діяльності інших українок, які доклали б своїх зусиль до відродження національних традицій.

Севастопольська міська організація «Союз українок» (надалі СМОСУ) була зареєстрована 23 серпня 1992 року в м. Києві. В управлінні юстиції м. Севастополя СМОСУ була зареєстрована пізніше, 1 грудня 1998 р.

Першими членкинями і засновниками Севастопольської міської організації «Союзу українок» стали політв’язень Наталя Давидівна Яковенко, учителька Олександра Олександрівна Гречко, нащадок Шевченківського роду Тамара Дмитрівна Красицька, учителька Світлана Василівна Заторська та ініціатор і керівник союзянок Богдана Михайлівна Процак .

До створення СМОСУ їх спільною турботою була праця на недільну школу. Це було природньо – жінки або мали дітей, або онуків шкільного віку і хотіли навчати їх рідною мовою. Для заснування недільної укpаїнської школи у Севастополі багато зpобила Ваpваpа Іванівна Мекленбурцева, яка ще в 20-х роках була учителькою української мови в школах Севастополя і Ялти. Вона і її чоловік пан пpофесоp Гуссов стали меценатами недільної української школи, допомагаючи підручниками, художніми книгами та канцеляpським пpиладдям. На урочисте відкриття недільної української школи, що було у 1990 р. прийшло багато просвітян і батьків учнів, які принесли з собою Державний прапор України. Відчувалося величезне творче піднесення, почуття причетності до потрібної справи. Та вже чеpез тpи заняття кеpівництво місцевого Упpавління освіти забоpонило недільну укpаїнську школу, повісивши на двеpі свої замки. Півpоку школа діяла на кваpтиpі Богдани Пpоцак, півpоку – на кваpтиpі Світлани Затоpської. Потім деякий час існувала на базі школи № 44. З'явилися нові викладачі: Леся Магдич, Олександpа Гpечко, Отрищенко Алла Полікарпівна та заслужена вчителька Укpаїни, диpектоp СШ № 3 Hіна Полонська. Діяльність школи підтримували меценати – подружжя Амельковичів, підприємець Володимир Хмара. Першими учнями недільної української школи стали: Василина, Тарас і Максим Махно, Оксана і Зоряна Тенюх, Марія і Степан Алеброзевич, Оксана і Юлія Білетови, Тетяна Пляко, Антон Малесь, Валерій та Ірина Топіліни, Наталя Отрищенко, Сергій Драчов, Леся Гук, Маруся Процак і Михайло Губанов.
1998 р. в деяких школах міста нарешті почали вивчати українську мову як предмет.

Було започатковано святкування Різдва на Західній Україні, куди на запрошення союзянки возили дітей із севастопольських шкіл – незалежно від національності, щоб показати справжні народні традиції. Українські жінки мали подяку від батьків, вчителів, а головне були щасливі діти, які казали, що в ці дні були наче в казці.

Маючи одним із головних статутних завдань відродження українських традицій, майбутні союзянки долучились до створення громади УГКЦ. Ще 19 серпня 1991 року, тобто в день початку державного заколоту в колишньому СРСР, греко-католицька громада була офіційно зареєстрована в м. Севастополі.

28 квітня 1992 року, на Великдень за ініціативою п. Богдани Процак на території Херсонеського музею, де колись хрестився київський князь Володимир, разом з представниками ВМС та інших українських частин, розташованих у Севастополі, було провели Великоднє свято. Молитви читали священики греко-католицької церкви зі Львова і декілька слухачів Львівської духовної семінарії, яких запросила п. Богдана Процак. На святі були присутні сім'ї контр-адмірала Бориса Кожина, капітана 1 ранга Євгена Лупакова, капітана 2 ранга Юрія Шалита, підполковника Володимира Черевка, капітана 3 ранга Вадима Махна, капітана 3 рангу Данілова, старшого лейтенанта Віктора Пащенка, севастопольських просвітян. Після святкової літургії в пасхальну неділю діти прийняли обряд причастя. Потім відбувся пасхальний сніданок, після якого біля колон древньої базилики лунали духовні й українські народні пісні, водили гаївку. Для Севастополя це було великою і позитивною подією.

Севастопольська “Просвіта” теж мала першу реєстраційну адресу за місцем проживання голови Союзу українок Б. Процак. Створена вона була в 1989 р., а юридично зареєстрована 1992.

Вже після створення СМОСУ союзянки отримали інформацію про існування Національної скаутської організації «Пласт» і коли ознайомились із статутом, то зрозуміли важливість і необхідність її саме в нашому регіоні. І діти та онуки союзянок першими потрапили на таборування. А далі Союз українок подбав, щоб юридично зареєструвати Пласт, і з їх допомогою юнаки та юнки почали організовувати самостійні таборування.

Також Союз українок сприяв створенню організації по наданню добродійницьких акцій “Суспільна опіка”, яка допомогала дитячим закладам, одиноким людям.

У Севастопольській міській організації «Союзу українок» активно працюють лікарі Галина Савченко, Катерина Мала, Наталя Колюбаєва, Ольга Дяків, учителі Світлана Заторська, Олександра Гречко, Наталя Іванко, Софія Гоцуляк, завідувачка бібліотеки Українського культурно-інформаційного центру (УКІЦ), лектор Неля Сиротова, активістки-союзянки Ганна Бобир, Надія Горовко, Євгенія Єрмошкіна, Любов та Зінаїда Біланюк, Ліля Бекірова, Олена Хижина, Юлія Крилова, Ганна Шамзон, Надія Тенюх, нащадок шевченківського роду Тамара Красицька – всього 32 особи.

На початку своєї діяльності Союз українок тісно співпрацював із Асоціацією національно-культурних товариств м. Севастополя. На той час було сильним єврейське товариство, яке очолювала п. Іда Ямщик. Вона знала і любила українську мову, з повагою ставилась до всього українського. Були і протилежні почуття, наприклад, коли п. Ільїн, тодішній голова “Просвіти”, виконував українською мовою власну пісню на гітарі, його ледь не побили.
На початку 2003 року голова Асоціації національно-культурних товариств м. Севастополя Валерій Милодан почав публічне протистояння голові Союзу українок п. Богдані Процак, не включивши до ради АНКТС не лише її, а й жодного представника від українських організацій. Згодом їй поставили в провину вживання державної мови (про це свого часу повідомляла газети "Кримська світлиця", “Дзвін Севастополя” та “Флот України”). Коли пізніше союзянка виступила рідною мовою на жалобних заходах по відзначенню Дня депортації кримських татар, то знову отримала чергове зауваження від держслужбовця Милодана за те, що говорила державною мовою (самі кримські татари, до речі, тільки дякували ораторці за щирі слова). Таким чином, В.А. Милодан, займаючи державну посаду, чинив переслідування і утиски за державницьку позицію української жінки! Особлива агресивність припала на президентську виборчу кампанію. Після виборів ніяких кадрових змін у роботі не трапилось і вже тривалий час під час заходів, які проводяться АНКТС, не звучить українська мова і не запрошуються українські організації. Таким чином, досі ставлення до українства в Асоціації національно-культурних товариств м. Севастополя є ворожим, незважаючи на численні звернення до адміністрації міста.

Співпраця з Українським культурно-інформаційним центром і поповнення української бібліотеки новими книгами, з “Просвітою”, з АНКТС (на жаль, в минулому), з проукраїнськими організаціями та партіями, адміністрацією міста, з ВМСУ і надання допомоги в культурно-просвітницькій діяльності та ін., виступи на радіо, телебаченні в українських програмах, а також контакти з українською пресою, організація виставок вишиванок та українського одягу, широке листування в світі з Союзом українок, Лігою Католицьких жінок, окремими українцями в світі, яким не байдужа доля України – це далеко не повний перелік діяльності севастопольських союзянок. Ще вони причетні до координації в розподілі медикаментів серед військових частин в перші роки незалежності, до акцій “Допомога сиротам та дошкільнятам”, «Бабусі Америки для бабусь України», "Стипендійної акції“, що здійснюється за допомогою СУА, допомагають в нещасних випадках, допомагають талановитим жінкам за сприяння СУ Австралії, інтернатам, дитячим будинкам, матерям-одиначкам, багатодітним малозабезпеченим сім'ям.

Історія і діяльність севастопольських союзянок була б неповною без згадки про контакти з українською діаспорою США, Канади та Австралії. Пан Василь Мацьків з Флориди, який потрапив до нашого режимного міста 29 травня 1993 р. за програмою "Навчання англійської мови в Україні", яку спонсорували Український Народний Союз та товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, вперше побачився з головою місцевої "Просвіти" та союзянок п. Богданою Процак, яка зустріла з дозволом на в'їзд в Севастополь. Його підтримка організації є дуже великою.
Із союзянками Севастополя контактують п. Ірина Куровицька – голова СУ Америки, п. Ірина Круцько – голова СУ Австралії. Найбільше посилок для малозабезпечених надіслала з Америки п. Теодозія Шимкович з Чикаго.
Юрій Нестор з Австралії подарував севастопольським пластунам намети. Допомога лікарням і дитячим будинкам надавалась нами за сприяння п. Таїси Мелешко.
Відома письменниця п. Ганна Черінь з Флорида передала до бібліотеки Українського культурно-інформаційного центру багато цінних книжок.
У той чи інший спосіб допомогу надавали п. Анна Слободян, п. Еміль і п. Урсула Зайли з Флориди, п. Мирон Воронович, п. Лідія Черник, п. Іван Телюк, п. Анна Чорнобиль з Нью-Йорку, п. Ореста Федуняк із Чикаго, п. Ірина Руснак з Рочестера, п. Марія Фішер-Слиж та п. Маргарита Шпір з Торонта, п. Віра Маковійчук з Австралії, п. Лариса Зелик. Союзянки та ті, ким вони опікуються, вдячні п. Лідії Ціховлас, п. Олі Савчук, п. Анні Чорнобіль, п. Ярославі Жданів, подружжю Серни, п. Раїсі Мельник з США, п. Олені Бойко з штату Вірджінія, США.
Надав допомогу громаді УГКЦ і надсилав книги для Пласту п. Осип Довбуш з Великої Британії.
Дуже допомогла в лікуванні нашого краєзнавця Валька Кравченка і довгий час підтримувала його здоров’я п. Меланія Кокорудз з Нью-Йорку, яка першою відгукнулась на прохання член кинь Союзу українок.
Неможливо уявити всю українську роботу в Севастополі – не лише у сприянні союзянкам – без діяльності п. Лідії Мадоян з Києва. Ця жертовна жінка завжди і пораду дає, і допомагає. Дбає і про молодь, і про військових, сприяє багатьом справам. Частково діяльність союзянок і пластунів висвітлена в Інтернет на сайті “Українське життя в Севастополі”.

Важливою союзянки вважають представницьку діяльність у громадських заходах – у них є конкретні справи і за це вони мають повагу з боку держадміністрації.

Севастопольскі жінки беруть активну участь в громадському житті держави. Їх організація однією з перших стала на захист Юлії Тимошенко, коли її несправедливо заарештували. Газета “Вечірній Київ” у лютому 2001 року на першій сторінці надрукувала нашу заяву під заголовком “Севастопольські союзянки зі всією жіночою рішучістю стали на захист Юлії Тимошенко”. І коли в цьому ж році проводився Світовий з’їзд українок, де був присутній Віктор Ющенко, п. Ірина Куровицька у своєму виступі від Союзу українок Америки сказала: “Що ми вартуємо як жіноча організація, якщо ми не могли захистити найкращу жінку України, котру запроторили до тюрми?” п. Богдана Процак, тримаючи цю газету в руках, вигукнула: “Ні! Ми захистили її!”.

У листопаді 2000 р. Севастопольська організація Союзу Українок виступила з різким протестом проти демонстрації в дитячих кінотеатрах міста людиноненависницького фільму "Брат-2". Протест підтримали й інші громадські організації Севастополя.

Виступили українки і за відповідне місце Дня Незалежності у Севастополі, бо в будь-якій цивілізованій державі є найголовнішим святом. Але в Севастополі кількість і якість святкових заходів дуже поступається Дню ВМФ Росії, Дню Перемоги, Дню захисника Вітчизни, тобто тим святам, які несуть на собі відбиток колоніальності.

11 січня 2002 року Союз Українок м. Севастополя разом з Громадським комітетом "Український Севастополь" приєднуються до відкритого листа представників творчої інтелігенції України, підписаного її відомими представниками, що стосувався російщення українського телеефіру.

Приєднався Союз Українок м. Севастополя в особі п. Богдани Процак і до відкритого листа українських істориків, інтелігенції та представників громадськості з приводу загрози політичного перегляду української історії.

Голова севастопольського Союзу українок п. Богдана Процак знаходить можливість залучити до українського життя і української преси і освітян, і віруючих. Привітавши головного редактора газети "Наша віра" п. Євгена Сверстюка з його 75-річчям, вона в телефонній розмові сказала: “Я вже кілька років передплачую "Нашу віру". І коли мені буває важко, я знаходжу цю улюблену газету, притуляю до серця, і настрій стає оптимістичним” і повідомила про те, що вона ініціювала передплату газети для 47 севастопольських жінок на цілий 2004 рік. А на початку 2004 року зробила масову передплату газети “Кримська світлиця”. Школи і бібліотеки міста та севастопольці щиро вдячні їй за таку акцію на підтримку української преси та допомогу.

Севастопольська міська організація Союзу українок продовжує залишатись активним і визначальним чинником української культурно-просвітницької та благодійної діяльності у місті.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ